Вигнання в рай

Можна було б сказати, що вона стала для Сергя втленням деалу, але ж пд деалом, взагал то, треба було б розумти щось захмарне , досягненню чого треба було б присвятити величезн зусилля, заради чого треба було б пожертвувати чимось. А Оксана - образ якось зовсм не в"язався з деалом, як плодом аскетичного самозречення. Навпаки, довершенсть була такою земною, такою людяною, такою простою й вдкритою; не треба було няких зусиль, щоб вдкрити в душ втамничен поклади духовност - щира, чиста й самовддана доброта, самозречене бажання допомогти ближньому були на поверхн, вдкрит всм у кожному рус, в кожному погляд, в кожному слов. Оксана зовсм не вдчувала, що ц риси - то якась заслуга, це було нормальним природним станом, це був спосб звичайного життя, бо життя не подлялося на життя земне й неземне, на життя тимчасове й вчне, на життя поцейбчне й потойбчне: звичайним дино можливим життям для Оксани якраз було життя вчне, някого ншого життя, окрм вчного для не взагал не снувало.

Оце вдчуття природност, звичайност неймоврного й чудесного не полишало Сергя вдколи вн прихав сюди. Якими звичайними й природними видавались тепер йому бблйн розповд про те, як сус приборкував бур, ходив по вод як по суш, воскрешав мертвих, адже сус був звичайним, природним Сином Божим.

зовсм уже дивно для Сергя було думати про те, що його знайомству з Оксаною виповнилося буквально деклька днв, а в його душ, в його житт, взагал в його розумнн свтобудови вдбувся такий переворот, якого навряд чи вдалося б досягти й десятилттями напружених духовних пошукв молитов.

А якщо вже зовсм чесно, то Сергй все яснше розумв, що вс ц означення - духовний переворот, нове розумння свтобудови псля знайомства з Оксаною - все це було тльки способом свордного маскування, це були, так би мовити, духовн палмпсести, з-пд яких все настйнше й вдчутнше проступало свавльне слово "кохання", врнше не кохання, а любов, бо поняття кохання було настльки вже спаплюжене сучасним його розумнням, вираженим словосполученням "займатися коханням", яке означа лише тваринний фзологчний акт, що Сергй просто не наважувався забруднити сво до Оксани почуття таким словом, але й бльш гдне слово "любов" вн теж намагався з ус сили вдгнати, бо все ще не мг сприймати Оксану як просто двчину, в яку можна закохатись, надто вже високо вона пдносилася в його уяв.

А зрештою, як би не назвав те почуття, яке опанувало Сергя, - це було найпрекраснше, що вн вдчував протягом усього свого, хай не такого й довгого, але насиченого життя. як би це почуття не називати, хоч бльш плотським коханням, хоч бльш духовною любов"ю, - все одно це було всеохоплююче проникнення неймоврно радост, вибух щастя, який пдносив плоть до незвданих висот духовност й освячував усе, що було в людин плотського, найвищою чистотою.

все ж, чи то духовний переворот, чи то кохання, чи то любов - це вдбулося за деклька днв! Хба це не диво? Втм, по довших роздумах, це диво Сергв вже не видавалось таким неймоврним, адже його сплкування, його вдносини з Оксаною вдбувались не в звичайному земному час, а у вчност, в час Божому, а в Бога, як вдомо, один рк - як тисяча рокв, тисяча рокв - як один рк.

Звичайно, Сергй знав багатьох двчат, багато разв закохувався. Але вс двчата й жнки, вс закоханост, хоч дещо й вдрзнялись одне вд одного, все ж укладалися в певн стандарти. Сергй якось навть сам для себе нарахував шсть основних видв жночо стат, вд простакувато хитрун через удавано-романтичну акторку до звичайно вдверто хижачки, та близько дев"яти видв кохання, вд простого флрту до виснажливого удавано-самозреченого упадання. все ж, хоч дещо й вдрзняючись одна вд одно, вс жнки, врешт-решт, бачили в чоловков лише спосб задоволення хт, широку спину, за якою можна сховатись, гаманець, з якого можна черпати матеральн блага; а вс види кохання, врешт-решт, зводились до способу досягнення задоволення статево потреби, легшого чи важчого, в залежност вд типу жнки, подолання шляху до то мит, коли вже можна буде конкретно "зайнятися коханням", тобто зайнятися сексом. "Зайнятися коханням" - цим все сказано, до цього вже нчого не додаси.

А Оксана! Оксана зовсм не була схожа н на одну з ранше знайомих Сергв жнок. Вона не вкладалася н в як рамки, н в як стандарти, н в як стереотипи. Оксана взагал була бльш схожа на якесь небесне створння, на янгола, анж на звичайну земну людину. Сергй весь час згадував, як вона того вечора слухала його, коли вн читав врш: вона весь час, майже не змигнувши, дивилась прямо йому в оч, щиро, доврливо, вдверто дивилась прямо йому в оч, в Сергя виникло вдчуття, що мж ними налагодився такий зв"язок, що Оксана прекрасно зрозумла б ус його почуття й думки, виражен в вршах, навть без слв, бльше за те, вн був упевнений, що таке хн з Оксаною можливе порозумння без слв було б набагато глибшим, вдвертшим, вдчутншим, що слова для сплкування з нею йому просто зайв.

А недля все наближалась. Цими днями Сергй неодноразово зустрчався з Оксаною - найчастше зранку, коли вн приходив до церкви працювати, А Оксана все ще там молилась. Потм вона виходила з храму, вони деякий час сидли вдвох на лав пд запахущим бузком, розмовляючи про всяку всячину розумючи й вдчуваючи пд цю всякою всячиною набагато бльше. Звичайно ж, Сергй намагався прийти до храму якомога ранше, щоб застати там Оксану, й вона це прекрасно розумла навряд чи пшла б додому не дждавшись його й не посплкувавшись з ним, якби вн запзнився, вн теж це знав, але про це вони мовчали - це була хня невеличка удавана тамниця, що ще тснше поднувала х, надаючи хнм ранковим зустрчам якось додатково навно-дитячо чистоти: вони зустрчались неначе б то цлком випадково, хоча прекрасно знали, що зустрнуться, хотли ц зустрч, прекрасно знали, що не могли не зустртися, знали, що без ц зустрч м було б дуже важко прожити наступний день. Зустрчався Сергй з Оксаною в не вдома, коли заходив до отця Михайла в справах, хоча обом було зрозумло, що прийшов вн бльше для того, щоб побачити , анж у справах.

Так що не можна було сказати, щоб Сергй вс ц дн, що залишилися до недл сумував за Оксаною вд неможливост бачити, все ж довгоочкувана недля чомусь стала для нього якоюсь мфчною межею, що вддляла його вд щастя, й тому наближення ц недл сприймалося як наближення справдження найзаповтнших мрй.

недля ця, як й належить за законами земного часу, таки настала. Схопившись з постел разом з сходом сонця, Сергй пробгся берегом Днпра, скупався, виршив провести цей ранок, як належить справжньому православному християнину, навдавшись до храму й вдбувши службу Божу. Поки Сергй розписував новозбудований храм, служба вдбувалась у старй, як називали мсцев прихожани, церкв. Розташована ця стара церква була в центр села, була це, власне кажучи, проста середнього розмру цегляна будова, та, власне, можна сказати, просто простора хата, хоча й з позолоченою банею над шиферним дахом. Та не зважаючи на все, це був таки справжнй храм Божий, оскльки наближенсть до Бога визначаться все ж не пишнотою, а зовсм ншими якостями, яких цй будов якраз надавала врнсть мсцево православно громади Божим заповдям. До ц саме церкви Сергй, поголившись, одягнувшись належним чином, якраз збирався завтати т недл.

Про початок служби Божо з самого ранку сповщали церковн дзвони. Пднесена мднозвонна мелодя заклику до молитви розносилась селом околицями, пронизуючи кожну клтинку кришталево ранково тиш спонукою до думки про Всевишнього. Як багато з селян, Сергй вирушив на цей щиросердний заклик дзвонв: заради сьогодншнього святкового дня вн зодягнув свою улюблену вишиванку, яку придбав ще на зор свого християнського й нацонального пробудження яку завжди зодягав у найзнаменнш моменти свого життя. От цього ранку улюблена вишиванка, коли вн шов селом, згрвала його серце вдчуттям кревно дност з тими безкнечними поколннями його народу, як виплекали цей незрвнянний н з чим укранський дух, закодований загадковим червоно-чорним плетивом, вишитим на сорочц. Сергй нс це загадкове плетиво на свох грудях вдчував пд ним животворний хрест - поднання х було таким природним, таким переможним, це було днання всх незлченних попереднх поколнь, що проходило через Сергвих сучасникв до всх майбутнх поколнь укранського народу, вдкритого до Бога до всх нших народв.

Все цього ранку було таким святковим: сонце було неначе головним дзвоном, вд якого й розходилась та божественна мелодя, яка нби тльки вдбивалась вд церковно дзвниц, рухаючи руками дзвонаря в такт усесвтньо радост; зелень трави й дерев була насичена такою невичерпною життдайнстю, рзнобарв"я квтв буяло такою незглибимстю щастя, що здавалось достатньо одного глибокого подиху, щоб стати безсмертним; а враншнй втерець все змшував це святкове буяння природи з невпинним плином церковного дзвону, пдносячи душу все вище й вище - до неба, до сонця, й вище неба, й вище сонця.

Ц почуття чисто радост всепрощення й милосердя, як опанували його душу, Сергй безпомилково впзнавав на обличчях всх мешканцв села Веселого, яких вн жартома сам соб називав "веселиками", як разом з ним рухалися до церкви на заклик дзвонв. Здебльшого "веселики", як Сергй, були зодягнут в вишиванки, що створювало враження ще бльш тсного днання всх, вд старого до малого, що були вже й так поднан щирстю й вдвертстю ври, чистотою весняного ранку, глибиною проникливост церковних дзвонв.

Серед прихожан в церкв Сергй вдразу ж упзнав свох недавнх знайомцв, молоду педагогчну трйцю - ринку Остапчук, Олега Яневського й Славка Наливайка. Привтно кивнувши м головою, Сергй, ставши неподалк Оксани, приготувався до недльно молитви. Церква була переповнена, але почуття тсноти, як це не дивно, не виникало - навпаки, було лише усвдомлення згуртованост, вдчуття дино родини.