Вигнання в рай

Зараз це було зовсм нше. Зараз це були все ж, можна сказати, нормальн людськ стосунки, без яких нормальне життя якось навть не уявлялось, адже ж бути самотнм одинаком не зовсм природно молодому здоровому чоловков, навть якщо вн художник та ще й займаться розписом храмв. Це були не просто любовн нтрижки, як колись, - це були цлком здоров вдносини мж чоловком жнкою з цлком здоровими намрами одруження й створення нормально здорово см", бо ж сам Бог велв людям плодитися: як сам Сергй це напвжартома визначив для себе згдно з мфологчними уявленнями - треба було змнити Ярила на Ладу й Рд. Та й мама Сергя теж була не в захват вд його неприкаяно самотност й наполягала на його одруженн, мряла няньчити внукв. вн старався знайти соб пару, старався щиро й вдверто, але...

Якось все не виходило. Все завжди розпочиналось так романтично - як правило, раптова зустрч, блискавка симпат, квти, шампанське, шалена пристрасть, мр про майбутн, спроба жити разом - от на цй самй спроб все зазвичай закнчувалось. Два, три мсяц, найбльше пвроку - вс романтичн стосунки вдступали перед натиском реального життя: грош, й все бльше й бльше потрбно було грошей, як еквваленту добробуту, життя, майбутнього, щастя, еквваленту кохання. Все впиралося в грош. Де й двалося те романтичне почуття, що зовсм недавно кидало х в обйми безоглядно пристраст. Вона вимагала грошей - чим дал, тим бльше. Сергй ставав для не приладом для добування грошей, не бльше. Вона вимагала грошей - адже вн може, варто йому лише захотти, запросити нормальну оплату сво прац, нормальну цну взяти , а не т копйки, що вн бере за сво ункальн роботи: його робота варта нормально цни, а вони не обднють, ц церкви багат, зна вона, бачила, тобто вона поки що нчого ще не зна про цей його Кивський Патрархат, а те, в яких автомоблях здять велик начальники з Московського Патрархату, в якому золот, в яких дамантах вони ходять, як швейцарськ годинники (по деклька десяткв або й сотень тисяч доларв!) вони носять, це вона прекрасно зна - так що нчого, не збднють його святенники, якщо заплатять нормальну цну. Хай платять!

Хоча при знайомств вс ц жнки здавались такими безкорисливими, такими захопленими його творчстю, такими зацкавленими в розво укранського православ"я. Й чим дал, тим глибше закрадалась йому в душу пдозра про хню лицемрну гру з самого початку знайомства - як в хнх примтивних корисливих душах з самого того часу, коли вони дзнавались про його професю, виникав задум про можливсть заробляння великих грошей, варто лише по-доброму переконати його, вилпити з нього нормальну людину в майбутньому. Вся хня безкорисливсть захоплення мистецтвом при знайомств були лише лицемрною грою, щоб якнаймцнше зачепитися за нього, як за джерело великих грошей у майбутньому.

Ось цей останнй випадок, зовсм недавня його остання спроба стати смейною людиною. Чого варт лише т вдверт вибухи неприхованого гнву у вдповдь на його мовчання, коли вн намагався просто пропустити мимо вух чергов "хитромудр" розумування щодо можливост з його професю та репутацю жити набагато краще - це ж просто смшно, маючи можливсть жити "як люди", просто таки вдмовляти соб майже в усьому. Грошей! чим скорше, тим бльше! Звичайно, вони розлучились - це навть не так вже вразило його, як бувало спершу, все вже було настльки звично й схоже, настльки по-буденному, наче все так повинно бути. Вн навть вже подумувати, що ц вс невдач в пошуках смейного щастя - це покара за його грховн любовн походеньки, за його легковажне ставлення до стосункв з жноцтвом у минулому, за його врне служння жорстокому Ярилу. Ярило не вдпускав його, Лада ним, вочевидь, гребувала.

Одне тльки добре - Сергй встиг висповдатись ще в Кив щодо цього останнього випадку, вн просто не уявляв соб, як би вн ось тепер пшов з усм цим до отця Михайла. Хоча , сповдь - сповдь, але тим не менше.

Поступово виходячи з глибоко задуми повертаючись з свту свох споминв у хату баби Горпини, Сергй вдчув, що його тло прямо отерпло вд довгого лежання в однй поз - вн навть незчувся, як промайнув досить довгий промжок часу. Вн встав, розм"яв затерплу шию, пдйшов до вкна, що кидало на пдлогу яскравий квадрат веселого травневого свтла - сонце вже перевалило через зент.

Дивно, пройшло так мало часу вд його появи в цьому сел, а яке величезне зрушення в житт, в душ. Що це? Вн навть не уявляв соб, як би все це можна назвати. Переворот? Переродження? Вдродження? Цле життя, все його життя промайнуло перед ним. Все сво життя Сергй нби заново прожив. не просто прожив, а пережив. Вн наче новим, справд християнським, поглядом окинув сво життя, в новому свтл побачив усе пережите, вс основн вхи життвого шляху постали перед ним.

вн простив, вибачив сам соб врешт-решт сво власн грхи, так наче це вибачив йому хтось нший, той хто мав право прощати всм прощати все. Дивне, легке й захопливе вдчуття оволодло Сергм: вн нарешт змг простити соб сво минуле, з важкого переобтяження сумлння, що тягло в грховне болото замкненого кола зваб докорв, його минуле раптом перетворилося на просто повчальний приклад хибно нерозумно поведнки, так наче цей приклад для настанови показував йому хтось нший, хто мав право повчати всх - тепер Сергй напевне знав, як жити правильно. Всепроникаюче всевладне свтло стини, добра й краси, джерелом якого було нове осягнення минулого, осяяло як тепершн життя, так перспективи майбутнього. Настрй всепрощення й безмежно любов до всього свту, навяний образом Оксани, опанував його - так, це був образ Оксани, через який Сергй, неначе через чарвний кристал, побачив себе, сво минуле й майбутн, побачив весь свт, побачив Бога - став новою людиною.

Сонце спускалося вже з зенту, весняного життдайного зенту. Вийшовши з хати Горпини Степанвни пд враженням свох дивовижних роздумв осяянь, Сергй пройшов стежиною через город, вийшов до Днпра пшов понад ркою, як кажуть, куди несли ноги. Сонце по-весняному пестило неозор простори лагдним весняним теплом, яке розносив вусбч юний втерець, змшуючи солодкий аромат весняного цвтння з терпкуватим духом новонароджено зелен й обдуваючи обличчя Сергя, який на повн груди вдихаючи цей могутнй весняний дух, неначе настй безсмертя, все йшов йшов уперед, немов хотв дйти до того вткаючого виднокола, де зелений океан земл зливався з синм океаном неба. Аж ось, попереду забовванв курган, один з тих вчних вартових укранських просторв, насипаний чи то рукою природи, чи то руками предкв. Дйшовши до кургану, Сергй зупинився перед ним , мов перед нерукотворним храмом, храмом природи, храмом весни. Навколо кургану росло деклька тополь. Вийшовши на самий верх пагорба, Сергй зупинився, заплющив оч. Ось воно. Нарешт. Лада. Ярило вдступав. Надходила Лада. Лада перемагала...

В переддень сонця на крутосхилах осяянь посвяти побля витокв весняних хороводв, коли, натхненн жаром незайманих тл, тремтлив руки двочо цнотливост вплтають квти першого кохання в внки звитяги на голови юначих поривань, Кохання в трепет пробудження земл раптово вибухне нестримним летом брунькування в просторах новонароджень буде на крил двочо сором"язливост на крил парубочого завзяття злтати в небеса палких обймв освдчень. Кохання буде перлини двочих посмшок уперемж з перлинами пташиних заспвв нанизувати на нитку травневого досвтку в намисто пристрасних бажань на лебединй ши першого злиття - вс вдчують, як з вдкритих ран лсв, гав, полв пагорбв, уражених лезом бажання народжувати, невтримно заструму зелена кров весни, пульсуючи в твох власних жилах. Кохання ж пуститься в танок змагання молодечого в такт калатання весняного серця в пошуках лагод нжного леготу й медвяними босими нжками дивних запахв вдбитки слдв свох буде втоптувати взерунками пахучих квтв в зелен килими степв, аж доки щирсть поцлункв не розквтне з такою ж чистотою, з якою перший яблуневий цвт буя. Напередодн сонця на крутосхилах переможних осяянь Кохання закликайте сонце - сонце таки настане!..

Так, Ярило нарешт вдступив. Лада нарешт перемогла. Сергй вдчув це усм свом ством, всю повнотою осягнення буття - Лада запанувала над ним уповн й беззаперечно. Нарешт. Було таке вдчуття, неначе в нього виросли крила. Куди ж летти? Куди ж ще, як не до не...

9.

В хат отця Михайла було гамрно, як це бувало досить частенько, а якщо сказати точнше, то гамрно в хат отця Михайла було набагато частше, анж не гамрно. Вс присутн були захоплен розмовою, яка бльше нагадувала суперечку, хоча й суперечку доброзичливу, коли в двер хтось постукав, як всм здалося, трохи несмливо. Потм цей чемний стук знову повторився.

– Цкаво, хто б це мг бути?
– Михайло Архипович встав з-за великого столу, за яким сидла вся компаня, пдйшов до дверей вдчинив х.

– А-а-а, ось вн, наш художник, - привтно вигукнув вн, побачивши на пороз Сергя, який, зйшовши з кургану трохи побродивши прилеглими до села перелсками, таки наважився зайти в гост до панотця.
– А я думаю, хто б це мг бути, хто це так делкатно стука в двер й няк не наважуться зайти, якби хтось з наших, то просто б зайшов - все, без някого стуку.

– А я пдйшов до хвртки - някого дзвнка, постукав, - трохи няковючи, наче виправдовуючись, промовив Сергй, переступаючи трохи несмло порг, - някого вдгуку, прочинив хвртку - Кудлай ваш дивиться на мене по-дружньому навть натяку на бажання гавкнути не виявля. Я пдйшов до хати - знову ж таки някого дзвнка не виявив, так що довелося аж до само господи оце зайти.

– Це я винен, - отець Михайло взяв гостя за лкоть, пдводячи його до столу, - не попередив вас ще вчора, що заходити до мене треба, як до себе додому, з тю тльки рзницею, що вдома ще бува доводиться двер вдмикати, а в мене - вже вдмкнуто. Так що завжди смливо дть прямо в хату - майже завжди знайдете тут якусь живу душу. А дуже часто навть не одну живу душу, а як от, наприклад, зараз, одразу деклька живих душ, - показав вн на присутнх гостей, що сидли за столом, - душ, як, втм, коли збираються ось так гуртом, складають, так би мовити, нби одну дину душу, бо об"днан спльною метою врою. Отже, знайомтеся, - пдвв вн Сергя до великого овального столу, за яким сидло четверо - тро зовсм ще молодих людей рокв двадцяти п"яти, одна з яких двчина дво хлопцв, та ще один вже досить зрлий чоловк рокв десь до сорока.
– Оце вн , той самий Богданенко Сергй Михайлович, художник, чи хоч, маляр, - виправився вн глянувши на Оксану, яка щойно зайшла до кмнати з тацею, на якй стояли флжанки з кавою, - який буде розписувати наш новозбудований храм...