Вигнання в рай

– Тобто, - продовжив Олег, - я думаю, що тоб що розповсти нашим молодим людям з стор й теор мистецтва, а м буде дуже цкаво й корисно дзнатися вд тебе про все, що ти сам знаш. Так що, як знайдеш час, ми вс будемо дуже рад бачити й тебе в наших лавах в рол наставника й навчителя.

– Що ж, - замислився на мить Сергй.
– А це цкава пропозиця. Випробувати себе ще й в такй якост - це надзвичайно заманливо. Обов"язково прийду й спробую себе ще й в такй якост, можливо, в мен спить видатний педагог.

– Тим паче, що в нас уже один такий, так би мовити, вльний викладач, - сказала рина, - який приходить по можливост, коли вльний час виклада все, що тльки вважа за потрбне й що зна сам, тобто сама, - поправилась вона й багатозначно поглянула в сторону Оксани.

– Тобто, цей вльний викладач - ти, Оксано?

– не змг приховати здивування Сергй.

– А що ж тут такого особливого й незвичайного?
– питанням на питання вдповла Оксана.

– Так, так, звичайно, - вибачливим тоном промовив Сергй.
– Ти ж, мж ншим, за фахом педагог, та ще до того ж, як рина, флолог. Чи не заважа це вам, як конкурентам?

– Зовсм н!
– запально вдповла за свою подругу рина.
– Зовсм навпаки. Оксана й навчалась набагато успшнше за мене в унверситет, а тому завжди в мене подруга, до яко я можу звернутися по допомогу, якщо мен щось не до кнця зрозумло в царин флолог. Але сама Оксана, взагал то, якщо приходить до нашо позашкльно, вибачаюсь, школи, то проводить уроки зовсм не з флолог, а здебльшого розповда учням про священну сторю, виклада основи флософ й, до реч, культуролог. Так що наш викладацьк стежки зовсм не перетинаються. Взагал то, сама я спочатку думала, - ззналася рина, - що Оксана не хоче викладати в нас свй рдний предмет, флологю, через те, що не хоче загнати мене в тнь своми блискучими знаннями.

– ро, скльки вже разв можна про це говорити, - лагдним голосом промовила Оксана, - ти прекрасно знаш свй предмет, викладач ти - вд Бога. А зразу два викладач флолог для одн школи - забагато. Та й викладати ж тут постйно, як це треба щодо мови, я, звсна рч, не зможу, ти ж сама це розумш.

– Так, звичайно, вибач, - вже веселше сказала рина.
– А Оксана, мж ншим, в мистецтв розумться непогано - майже ваша колега, Сергю. Як вона сукн ши - просто витвр мистецтва. форму для наших учнв теж Оксана придумала й сама шила.

– Я так зрозумв, - подивився Сергй на Оксану.

– ро, - зашарвшись, докрливо мовила до подруги Оксана, - перестань.

– А хба це не правда?
– звернулась рина поглядом за допомогою до всх присутнх.
– Хба в цьому щось погане? Хоча й так, що докоряють, мовляв, сукн, пошив одягу, а там дал й мода, подуми - все це марнота марнот, все це не для християнина.

– Я зовсм так не думаю, - сказав Сергй нби для всх, але слова його перш за все були звернен до Оксани.
– Звичайно, Бог створив людей нагими, але ж це не означа, що ми повинн зараз ходити оголеними, адже з тих пр, як Бог сотворив людей, минуло чимало часу й дещо змнилося, ми зараз повинн одягатися. А якщо вже треба одягатись, то одягатись треба достойно й красиво, бо ж гднсть краса - одн з самих значущших ознак божественност людини. Звичайно, я не маю на уваз всляк там подуми з бомондом, куди часто грошовит череват татус приздять, щоб вибрати соб одноразову молоду коханку для чергово подорож на Канари. Мистецтво красиво одягати людей нчим не грше за вс нш мистецтва, хоча, звичайно ж, як вс нш мистецтва, може бути використане з недостойною метою й профановане, але ж...

– Та досить вже, досить, - лагдно, як вона це умла, - перервала Сергву промову Оксана, яка зрозумла, що ця промова була звернена перш за все до не.
– Переконав, переконав.

– Отже, будемо з тобою, Оксано, длити мсцеву кафедру мистецтвознавства навпл?
– все Сергве ство було охоплене якоюсь радсною ейфорю.

– Для чого нам з тобою щось длити?
– з незмнною лагднстю, але вже якось задумливо вдповла йому Оксана.
– Роботи вистачить для всх. Але ж чи вистачить нас для роботи?

– Що ти маш на уваз? - не зрозумв Сергй.

– Перш за все, чи вистачить у нас хисту знань, - вдповла Оксана.

– За це не варто й говорити, - з звичним свом запалом за всх вдповла рина, - це кожен тут тоб пдтвердить, що кращих за вас навряд чи можна взагал знайти.

– Можливо, можливо, - з усе поглиблюваною задумою, яка так контрастувала з риним запалом, промовила Оксана.
– Але ж чи вистачить нам часу для викладу всх наших, так тобою, ро, розхвалених знань?

– Та це вже занадто флософськи, - не зрозумв натяку Сергй.
– Вс ми не вчн. Чи вистачить нам часу? Мабуть що нкому з земних створнь не вистачить на вс земн справи часу, нколи б не вистачило. Занадто флософськи.

– Зовсм н, - заперечила йому Оксана, - це ти, Сергю, все тлумачиш на флософський лад. А я мала на уваз дещо нше. Я мала на уваз, по-перше, те що я сама не буду ж гостювати в нашому сел весь час, а щодо тебе, то час твого перебування у Веселому взагал обмежений часом розпису нашого храму. Так що, мо думки значно приземленш, анж ти соб уявив.

– Он ти про що, - вся Сергва радсть раптом згасла вд Оксаниних слв, як поставили його перед неспростовною реальнстю, яка останнм часом зовсм залишилась поза Сергвою уявою, котра ширяла в захмарних висотах любов й над.
– Так, звичайно...
– пробурмотв вн, - дивлячись кудись вдалечнь згаслими очима, як почав оповивати сум.
– Звичайно...

– Та киньте ви говорити про сумне й загадувати наперед, - розвяв раптом навислий було сум свом непереборним оптимзмом Славко.
– Майбутн залишимо тому, кому й належить опкуватись майбутнм, залишимо майбутн Богу, нехай Бог виршу так питання, а ми будемо лише молитися, щоб вн виршив усе якнайлпше. Та й взагал, - махнув вн навдлг рукою, так наче вдарив шапкою об землю, - нехай буде, що буде, нколи ще не було такого, щоб нчого не було, а що буде побачимо. Чи не так?

– Так, а як же. Дуже глибокодумна промова, - хотв було, як завжди, взяти на кпини свого товариша Олег, але побачивши, що його роня цього разу навряд чи досягне мети, оскльки всм прийшовся до вподоби оптимзм Славка, вн не став продовжувати насмхатись.
– Втм, ти правий Славку. Залишимо проблеми дол виршувати самй же дол, а зараз повернемось до пдвладного нам тепершнього. Зараз пдемо до наших молодих завзятих учнв, як займаються свом фзичним удосконаленням на чол з ще одним нашим видатним колегою, котрий до, реч, викону обов"язки Гетьмана нашо мсцево козацько республки - може, й ми переймемося тим невичерпним запалом юначого завзяття, з яким ця молодь пдкорю вершини фзичного й духовного гарту. Як кажуть, в здоровому тл - здоровий дух! А потм проведемо для них ще вс разом теоретичний урок на вльну тему, хоча право на цей урок належить рин, але я думаю, вона поступиться цим свом правом для того, щоб наш учн могли познайомитися з таким цкавим нашим гостем, як Сергй Богданенко, послухати його, задати йому питання. Я думаю, ти не проти, ро, поступитися?

– З превеликою радстю, - було видно, що дея Олега припала рин до душ.
– Поступаюсь.

– Добре, добре, - Сергй перейнявся духом радсного завзяття, який почав опановувати весь хнй гурт.
– Пдемо зараз до вируючо молодечим завзяттям долини. А хто це там у нас зараз опкуться в нашу вдсутнсть молоддю? Олег сказав, що це саме ваш Гетьман. Хоча, як на мене, роль, чи пак, вибачаюсь, посада Гетьмана якнайкраще личила б, наприклад, Славков, адже крм всх нших достонств, як давали б право займати йому цю посаду, в Славка ж ще й прзвище - Наливайко! Звучить! Так хто ж у нас таки Гетьман?
– оглянув Сергй свох товаришв, але реакця на його слова виявилась не зовсм тю, на яку вн розраховував: вс з якоюсь незрозумлою няковстю намагались уникнути Сергвого погляду, наче поступаючись таким чином правом вдповд на це питання комусь ншому.
– Я, може, щось не те сказав?

– Зовсм н, - вдважився нарешт на вдповдь Славко, очевидно, доводячи сво право на гетьманську посаду.
– Гетьман у нас людина дуже достойна, прзвище у нього теж характерне, нчим не грше вд Наливайка, прзвище його Бут, Микола Бут, вн у нас дльничним працю, дуже достойна людина.

– А-а-а!...
– вихопилося самохть у Сергя, коли вн раптом зрозумв, що це саме той Микола Бут, про сторю нещасливого кохання якого з Оксаною розповдала йому баба Горпина. Сергй мало не продовжив сво слова питанням, чи це не той самий Микола, але вчасно зупинився, коли побачив, що вс звернули сво погляди на Оксану, на яку саме подивився й вн сам, а Оксана в цей час потупила оч й трохи аж спаленла з няковост.
– Що ж, дйсно теж дуже характерне, прекрасне прзвище - Бут!
– розрядив Сергй своми словами ситуацю, яка загрожувала розвяти стан загально радсно пднесеност, що нараз запанував у хньому товариств.
– Гетьман Бут! Дуже радий буду познайомитися з людиною, яка носить таке прекрасне прзвище й, очевидно, що носить це прзвище цлком заслужено.