Вигнання в рай
Шрифт:
– Привт, - радсно випалив безпосереднй фзкультурник Славко, пдбгши першим до Оксани й Сергя.
– Привт, привт, - повторив вн, потискаючи Сергв руку.
– Дуже рад вас тут бачити, - соб тиснучи Сергву руку, вже бльш стримано промовив Олег.
– Н, справд ми дуже рад вас тут бачили, - додала рина, - це не просто слова ввчливост.
– А як вже я радий тут бути, - щиро вдповв Сергй.
– що це у вас тут дться?
– окинув вн поглядом вируючу молоддю долину.
– Просто краса велич.
– Зараз наш козаки й козачки фзично вправляються, адже м скоро доведеться здавати спити, - окинув соб вдоволеним поглядом завзяту молодь Славко.
– А нормативи у нас "о-го-го": тльки на перекладин треба пдтягнутися хлопцям двадцять, а двчатам п"ятнадцять разв!
– в його словах вчувалась непдробна гордсть.
– А бг - крос спринт, стрльба з лука пневматично збро, рукопашний бй...
– гордсть в його словах все наростала, здавалось, що свй перелк вн ладен продовжувати до нескнченност.
– все ж спорт - хоч важлива частина виховання наших пдопчних, але ж тльки частина, - спокйно перервав свого друга Олег.
– А зранку у нас був уже урок стор, пд час якого я як мг переконливо намагався донести до наших
– А також з мовчазно згоди наших рдних гречкосв, - додала й соб рина, - як пддалися на спокуси солодко брехн комунстичних пропагандиств. хоча це й звучить, можливо, надто жорстоко, але я навть думаю, що голодомор - то була Божа кара нашому народу за те, що вн у смнадцятому роц не втримав дано нам Богом незалежност, а пшов у пдданство до людожерсько московсько мпер, де владу захопили найвдданш слуги Сатани.
– Так, раця в твох словах , - задумливо згодився з нею Олег.
– Звичайно, голодомор - це надзвичайно страхтлива покара, щоб назвати цю кару Божою, але ж грх зради дано Богом Незалежност - це теж страхтлива, жахлива провина, а отже, зрадивши самих себе, ми сам себе, власне й покарали, пддавшись сатанинськй комунстичнй спокус, як би це жорстоко не звучало. От поляки змогли ж вдбитися вд Москви, т ж прибалти, фни, як навть змогли вдбитись вдруге в тридцять дев"ятому вд здавалось уже непереможного радянського монстра - тому нхто навть теоретично не змг би припустити можливсть такого жахття як голодомор у цих звльнених з-пд росйського варварства кранах. якби Укран вдалося утримати свою незалежнсть на початку двадцятого столття, то н про який голодомор, звсна рч, мови не могло б бути, зараз ми були б вропейською стомльйонною процвтаючою нацю. Якби Укран вдалося втримати свою незалежнсть на початку двадцятого столття, то й взагал сторя як вропейська, так свтова була, напевно б, зовсм ншою: наприклад, друго свтово вйни найврогднше у такому раз не було б, з усма наслдками, що з цього виткають, а наслдком у такому раз мг би бути бльш людяний, бльш наближений до Бога сучасний свт, анж вн зараз псля того, як став жертвою сталнсько-гтлервсько чуми, вд яко не оговтався й по сьогодн. Адже ж, засудивши гтлервську Нмеччину, ми все ще якось няково опускамо оч, коли йдеться про сталнський Радянський Союз - мовляв, це ж переможц, вони ж врятували свт вд фашистсько чуми. То й що ж з того, що Сталн перемг Гтлера: один з двох людожерв, як розв"язали найжахлившу в стор людства бйню, перемг ншого, тобто один з двох людожерв виявився сильншим за ншого - то хба це повинно означати, що сильнший людожер кращий за слабкшого? Я думаю, що зовсм навпаки, сильнший людожер завжди грший за слабкшого, як воно насправд й виявилось, бо сталнський режим, коли розглянути справу безсторонньо, виявився найжахлившим людиноненависницьким режимом в стор людства - чого тльки вартий той же голодомор, коли за один лише рк було замордовано найлютшою з усх можливих смертей, голодною смертю, мльйони й мльйони безневинних людей, а комунстичн концтабори з хнми страхтливими катвнями, ц нескнченн розстрли тридцятих рокв - загалом десятки й десятки мльйонв жертв, причому свох же, як це не звучить моторошно, свох же, так би мовити, спввтчизникв! Оце так втчизна! Та тут някий голокост, няк фашистськ концтабори з газовими камерами н в яке порвняння не йдуть. Гтлер взагал в порвнянн з Сталним - флантроп людинолюбець. не дивлячись на очевиднсть всього цього, сучасний свтовий офцоз все так же няково опуска оч, коли ставиться руба питання про офцйне недвозначне засудження найжахлившого в стор людства явища - сталнзму. А це свдчить тльки про одне - свт дос глибоко аморальний, свт ще не видужав вд сталнсько-гтлервсько чуми. Чого тльки варте таке, наприклад, виправдання сталнзму, що, мовляв, Сталн врятував свт вд Гтлера. А чи не багато краще було б, якби Сталн врятував свт вд самого себе? Напевно, краще! Адже Гтлер - це лише наслдок, а причина Гтлера - Сталн Ленн. Не даремно ж Сталн Гтлер були найкращими друзями перед тим, як стати найзапеклшими ворогами. Та й до влади, як загально вдомо, Гтлер прийшов тльки за допомогою Стална, за допомогою того ж хлба, без якого вимирала Украна пд час голодомору. Не було б Ленна - не було б Стална, не було б Стална - не було б Гтлера, не було б друго свтово вйни. Все в стор взамопов"язане, не бува наслдкв без причин. народ, який привв до влади Ленна й Стална повинен не прославляти це сво дяння, а принаймн покаятися, принаймн, як каться той народ, який привв до влади Гтлера. Звичайно, сторя не повинна займатись припущеннями, сторя повинна вивчати лише доконан факти. все ж припущення дають нам можливсть унаочнити т уроки, як нам надаються доконаними фактами стор. А урок для нас, укранцв, з усього цього лише дино можливий: найсвятше для кожного народу - це його воля й незалежнсть! Незалежнсть - це Бог для кожно окремо нац! Тльки ставши незалежним народ може стати народом Божим! Пдданство ншому народов - це перш за все зрада самого себе, зрада Бога, а отже, найстрашнший грх, за який кара найстрашнша. Кому ще краще, як не нам, хто стльки вже проходив в ноземних ярмах, про це знати?
– Так, так, - задоволено промовив Сергй, - бачу, що молодь, яка ма таких вчителв, як ви, навряд чи взьме соб за деал такого "кадра", як, наприклад, Павлик Морозов. якби в усх молодих людей нашо Втчизни були так вчител, то за наше майбутн взагал не було б чого побоюватися.
– Звичайно, це все добре, - пдхопив розмову Славко Наливайко, побачивши, яке враження справила промова Олега на гостей, а найбльше на рину.
– Вся ця теоря, деологя, наука - без цього, звичайно ж, не обйтися. Але ж незалежнсть, псля того, як вона здобута й велемовно обрунтована, повинна бути якнайнадйнше захищена. Це нам прекрасно доводить та ж сторя з Укранською Народною Республкою, коли у виршальний момент на захист
– Будемо вважати, - примирливо глянула на Славка й на Олега рина, - що м"язи й знання необхдн й потрбн однаковою мрою, як однаковою мрою птиц для польоту необхдн обидва крила. А тепер, - поглянула вона вже в бк Сергя, - дозвольте вас, Сергю, запросити до нашо, так би мовити, цитадел, - показала вона рукою на мпровзовану фортецю, огороджену частоколом з грубо обтесаних колод.
– Так, так, ця споруда дуже мене зацкавила, - пдйшов Сергй до частоколу погладив рукою одну з колод.
– Просто таки середньовчна фортеця. Краса велич. А запросити себе до середини цього чуда я дозволю вам тльки за одн умови.
– Будь ласка, - вдповла йому рина, яка прикипла до нього зачарованим вдданим поглядом, - як завгодно умови. Ми згодн на будь як умови, чи не так?
– подивилась вона на свох товаришв.
– Так, звичайно, - погодився з нею Олег, а Славко, лише енергйно закивав головою на знак згоди.
– У мене буде до вас усх дуже велике прохання, - поглянув Сергй на всх трьох.
– Перестаньте, будь ласка мен "викати". Для мене це, ззнаюсь, дуже не зручно - вдчуваю себе або якимось старим ддом, до якого треба вже виявляти повагу звертанням на "ви", або ж сторонньою, чужою для вас усх людиною.
– Це ваше, тобто тво прохання, - виправився, вдповдаючи за всх, Олег, - ми виконамо з великим задоволенням.
– Тод вперед, - Сергй рушив у напрямку до ворт фортец.
– Який тут у вас сьогодн пароль? Я думаю нас пропустять вартов?
– Сьогодн у нас день вдкритих дверей, - жартом на жарт вдповв Славко.
– Та й взагал, нам тут поки що нкого боятися, нхто поки що нам не загрожу.
– Оце ось наша цитадель, - продовжив Славко, коли вони вс вп"ятьох зайшли до середини.
– Як бачиш, - звернувся вн до Сергя, - хоч ми зараз не сподвамось на напад ворогв, все ж наша крпосна стна обладнана для оборони, - вн показав на помости, що стояли на мцних дерев"яних пдпорах пд самим верхом частоколу, на як можна було зайти по драбинах.
– Так що заборола нашо фортец надйно захищен. А зробили ми це для того, щоб нколи влаштовувати дуже корисну для вйськово-спортивного розвитку нашо молод, а водночас цкаву гру - штурм захист фортец. Дуже всм подобаться. Навчамо, так би мовити, розважаючи. Може, як коли видасться вльна хвилинка, то й ти, Сергю, прийдеш подивитися, а може взяти участь у цй нашй цкавй повчальнй розваз.
– Обов"язково прийду, - пообцяв Сергй.
– Але як вже прийду, то звсно, що не лише подивитися.
– А оце наша, так би мовити, офцйна ставка, - взяв роль гда на себе Олег.
– Забули тоб сказати, що ми помж себе називамо цю нашу фортецю "Сччю". Не знаю, наскльки ця споруда достеменно схожа на справжню Сч, але загальн риси ми постарались втлити. Так що, оця споруда, яку я представив, як офцйну ставку, - Показав вн на зроблену з дерева досить великого розмру будвлю, - називаться у нас вйськовою канцелярю. Як вдомо, вйськова канцеляря була завжди на Сч. Але в нашй канцеляр, хоч працюють, як в давнй козацькй, органи управлння вд Гетьмана до писаря, вдбуваються ще й нш заходи, так як збори виборних курнних представникв, теоретичн навчання. Ось сьогодн перед тим, як розпочати фзичн заняття, як продовжуються й по цей час, ми вже провели саме тут, у нашй канцеляр, урок стор, про тему якого я вже розповдав, а псля фзичних вправ тут знову вдбудеться урок, який проведе вже рина, урок, ясна рч, укрансько мови. Хоча рина значно ширше розум принципи викладу укрансько мови, нж це прийнято офцйно.
– Так, - взяла нцативу в розмов нарешт рина, - я зовсм, наприклад, не розрзняю предметв мови та лтератури. Я не роздляю навпл такий найсуттвший вияв народно душ, як мовлення, причому не ма значення, усне це мовлення чи писемне. Взагал мова - це найпосутнший вияв культури, це концентрат культури, мова - це душа народу, дана йому Богом, мова - це виявлений через народну душу Бог. Як сказано, Слово - було Бог. я зовсм не можу зрозумти, як, наприклад, священики, як хочуть називатися укранськими, можуть не знати нашо мови, тобто людина яка хоче присвятити себе духовному служнню народу, не вважа за потрбне знати мову, тобто, власне, душу цього саме народу. Та й взагал, нам наш опоненти часто закидають, що ми, мовляв, примусово намагамося укранзувати укранцв... Н, ви тльки вдумайтеся в саму абсурднсть самого словосполучення "укранзувати укранцв", - вона зробила паузу, щоб дати насправд всм вдуматися.
– Як вам це подобаться, насильно укранзувати укранцв, це все одно, що насильно зробити бле блим, а чорне чорним. Звичайно, як можна примусити когось насильно любити свою рдну мову, свою Батьквщину, примусити любити свою рдну матр? Як? Няк! Це право кожно людини любити, або ж не любити свою рдну матр. Ненавидти свою рдну матр - це, звсно, не кримнальний злочин, нхто нкого за це до буцегарн не запроторить. Але ж, яке моральне право ви мате, ненавидячи свою рдну матр, називатись людиною, причому звинувачуючи нших в любов до сво матер, неначе це кримнальний злочин, вимагаючи вд нших ненавидти свою рдну матр в м"я якихось космополтичних загальнолюдських демократичних цнностей! Дуже цкав так цнност, як вимагають ненавидти свою матр. А найцкавше, що прихильниками таких цнностей виступають служител церкви, яка знову ж таки, невдомо з яких причин, хоче називатися саме укранською церквою, а не якоюсь там космополтичною, чи ноземною. Дуже цкаво!
– Бачу, вашим учням пощастило не тльки з викладачем стор, а й з викладачем укрансько мови, чи як ти сама для себе там називаш свй предмет, - звернувся до рини Сергй.
– Дуже пощастило. Я б сам не вдмовився якось побувати на ваших уроках, якщо дозволите. Дуже вже надиха ваш ентузазм.
– Дуже б, дуже були б рад бачити тебе, Сергю на наших уроках, - вдповв йому Олег, - але не тльки в якост цкавого слухача, але в якост такого ж як ми викладача.
– Тобто?
– здивувався Сергй.