Вигнання в рай

Гойдаться доля, мов зламана вть,

На розхрист всх заполярних хурделиць,

нч заратована раптом розстелить

Козацького степу мосянжний сувй

Отут, серед цих простопадних осмут

Сибрських безмеж, погорбатлих з лют.

Полярного сяйва кремлвськ салюти -

Тут навть катам неможливо заснуть!

О, ця казематна полярная нч:

Червон боки тут у снв не вд яблук,

Вд кирзи - пд здухи,об стну - на карби,

знову - по ребрах! О, зламана вть

Епохи, що тичеться в невдь облуд...

Не хмль солов"них псень тут виру,

Тортурного зойку вдлуння морду -

Тут навть катам неможливо заснуть.

спогад не так, як велична сосна,

Що в душу вплива, мов щогла втрильна, -

Як паля тортурна, що вмить прохромила,

Як гак, що пд Байдин ребра загнав

Науку султанських царських велнь.

Услд за Тарасом у зеки й солдати

Уся Украна - встигай лиш ховати

За кирзу халявну вдвертсть молнь, - Сергй замовкнув, зробив невелику паузу продовжив.
– А тепер частина друга, яка називаться "Украни син", - вдразу почав декламувати врш дал, -

Так тяжко пд серцем Сибру болить

Оця захалявна хохлацька Вкрана,

Оця трьохсотлтня безвинна Руна -

На розхрист вчност докору мить.

Гойдаться, наче розпачлива тнь

Невтшно матер, доля Вкрани:

Розп"ято знов врного сина -

Поглинув х стльки кремлвський вже плин.

Коли ж чорторий вже оцей промине:

В Сибр - у теплушц, назад - в домовин,

Одвчна дорога синв Украни...

О, пам"ять пекельна, забудь ти мене!..

Лягла ваготою на серце земля,

Скорботна, посмертна земля Батьквщини

На серце, що в грудях народу не спинить

Його навть наглая смерть Василя, - тихим, навть дещо занадто тихим голосом закнчив Сергй, але слова його було чутно дуже добре в мертвй тиш, що запанувала в кмнат.

Деякий час вс незрушно сидли, затамувавши подих, зачарован силою незрвнянно поез.

– Що ж, - замислено промовив отець Михайло, - я думаю тут слова зайв.

– Так, - лише й мг промовити Павлюк.

– В такому раз, - отець Михайло пдввся, - будемо тримати слово й не наполягати на подальшому читанн Сергм поез, коли вже йому пообцяли, хоч, звичайно, й не вдмовилися б ще й ще слухати так прекрасн реч. Та й засидлись ми вже нвроку, - показав вн на стнний годинник.
– Звичайно, я б особисто не вдмовився слухати вашу, Сергю, поезю й до самого ранку, але сам розумте - в усх завтра робочий день, всм рано вставати. Тож, на превеликий жаль, будемо прощатися, - вн скрушно знизав плечима.

Вс почали вставати й виходити з-за столу.

– Тож я хочу вам нагадати про вашу обцянку доручити ваш врш мен, - пдйшов до Сергя Павлюк.

– Я свох слв нколи не зркаюсь, - потискуючи на прощання руку Юря вановича, до якого вн пройнявся щирою приязню, вдповв Сергй, - все, що тльки знайду, вддам вам без всяких передумов, робть з цим скарбом все, що вам заманеться.

– Що значить, все, що знайду, - стурбувався Павлюк, ви що, можете щось не знайти?

– Знайду, знайду, - заспоков його Сергй, - не турбуйтесь, все знайду.

Павлюк задоволено вдйшов.

– Просто не знаю, що й сказати, - говорила Сергв вже рина Остапчук, що пдйшла псля Павлюка до Сергя , заволодвши його рукою, тримала цю рук в свой маленькй, але сильнй руц, дивлячись захопленим поглядом Сергв в оч.

– Це просто незрвнянно. Яка глибока, точна, багатогранна метафоричнсть, а водночас так легко, прозоро зрозумло. Нчим не грше за того ж Пастернака, чи Стуса.

– Дякую, дуже радий, що вам сподобалось, - Сергй лагдно почав вивльняти свою руку з ринино руки, яку вона вибачливо сама вдсмикнула, очевидно, забувши пд час розмови, що тримала Сергя мцним потиском.

– Що тут казати, - лише розвв руками Олег Яневський , пдйшовши до Сергя мцно потиснув йому руку.
– Дуже радий гордий за Украну, що вона ма такого поета.

– я теж, - пдйшов услд за Яневським до Сергя Наливайко з якимось знченням, що так контрастувало з його могутньою фгурою, , лвою рукою пригладжуючи характерним жестом свою зачску йоржиком, правою рукою потиснув Сергв руку, намагаючись затиснути не занадто сильно.
– Тобто мен теж дуже сподобалось. Спасиб вам. Дуже гарн врш.

– А може ми вас, Сергю трохи проведемо, - якось наче аж благально, що так не було на не схоже, запропонувала рина.

– Дякую, але я б зараз все ж хотв залишитись на самот. Трохи хочу пройтись сам тихими нчними вулицями вашого села, може ще й до Днпра зайду. Треба, знате, трохи обдумати на самот мою роботу з розпису храму. Вибачте, - вдповв Сергй, хоча на справд йому хотлось хоч на мить залишитись на одинц з Оксаною перед тим, як вн пде вд отця Михайла.

– То будемо, нарешт прощатися й з вами, - звернувся Сергй до Оксани й отця Михайла, коли вс гост вже пшли.
– Але перед тим, як я пду, я хотв би, щоб ти, Оксано, все ж пдтвердила свою згоду стати для мене гдом показати ваше село Веселе, розповсти про його сторю. Чи не забула ти, що обцяла мен таку послугу?

– Н, не забула, зазвичай я завжди виконую все, що обцяла. Сьогодн у нас середа?
– вона трохи задумалась.

– Скоро вже четвер, - промовив Сергй, подивившись на настнний годинник.

– Отже, до недл залишилось зовсм недовго. Тод так виршимо, як Бог дасть, у недлю псля служби ми з тобою, Сергю, й органзумо цю свордну екскурсю нашим селом. Згода?

– Згода.

– Тод, на добранч.

– На добранч, Сергю, - додав соб отець Михайло, що до цього лише слухав хнй далог.

10.

Час до так очкувано недл, коли мала вдбутись обцяна Оксаною ознайомча прогулянка селом Веселим, то тягнувся все повльнше й повльнше , раптом, наче зупинявся, коли Сергй починав рахувати дн, години й хвилини, що залишились до ц под, а то час цей, раптом, пролтав зовсм непомтно, як одна мить, коли вн замислювався про Оксану поринав у свою роботу. Адже, робота його, врешт решт, надихалася саме Оксаною, саме завдяки знайомству з отцем Михайлом з Оксаною, особливо - Оксаною, у Сергя й виник якраз цей задум, саме вплив образу ц дивовижно двчини дозволив Сергв проникнути в так глибини, про як вн ранше мг тльки мряти, йому вдкрилися так тамниц буття, про як вн навть мряти нколи не мг. Оксана стала для Сергя втленням всього найкращого, найвищого, найдуховншого в людин.