Вигнання в рай

Як вс незвичайн под, це сталося, як завжди, несподвано. Сергй з Оксаною вже були на околиц села проходили якраз повз мсцеве футбольне поле, яке, звичайно ж, не можна було порвняти з полями найкращих стадонв, але ворота й розмтку мало все ж пристойну, хоча збита й стоптана ногами мсцевих форвардв трава не встигала вдростати, щоб покрити лиснюч поляни голо земл, нхто з тутешнх завзятих футболств на це уваги не звертав, поринаючи в захопливу круговерть боротьби за м"яч.

тод, як Сергй та Оксана проходили бля футбольного поля, на цьому ристалищ якраз вдбувався один з тих запеклих подинкв, що виршував долю великого чемпонату села Веселого, чемпонату, який клав пдмурвок для п"десталу слави багатьох з мсцевих Пеле й Марадон, розповд про неперевершен удари яких будуть живити хлопчачу уяву мсцевого юнацтва аж до наступного чемпонату.

Аж тут якраз одним з таких неперевершених ударв мсцевого форварда м"яч був спрямований у ворота, але був вдбитий таким же неперевершеним воротарем, псля чого цей м"яч полетв через голови глядачв за меж поля аж на прожджу дорогу, яка проходила поряд. Один з хлопчакв, вк та професоналзм якого поки що не давали йому права брати участь у чемпонатах, але не забороняли стати в нагод хоча б повернувши м"яч на поле, миттво кинувся за свавльним м"ячем, не звернувши уваги на автомобль, який якраз прожджав дорогою, швидко наближаючись до мсця, куди якраз падав м"яч. Автомобль, м"яч хлоп"я, яке бгло за цим м"ячем, мали опинитися в одному й тому ж саме мсц в один той же час - Сергй, що якраз знаходився зовсм поряд з цим саме мсцем, миттво зрозумв та оцнив ситуацю з виробленою ще в армйськ часи спритнстю й майже автоматизмом кинувся пд колеса авто, щоб вихопити з-пд цих колес хлоп"я, яке, розгублене, було б неминуче збите автомоблем, водй якого, звичайно, натиснув на гальма, але це вже няк не змогло б урятувати дитину...

Ухопивши в обйми стороплого хлопця буквально за метр перед бампером машини, Сергй, притиснувши його, перекинувся через голову встиг таки вислизнути з-пд колс, але трохи таки не встиг вчасно пдбрати лву ногу, яку ударило крам бамперу.

Все вдбулося миттво. Нхто з футболств та глядачв не встиг ще нчого зрозумти. Оксана теж тльки почала усвдомлювати подю. Навть сам Сергй ще мало що свдомо розумв ще вповн не вдчув болю в забитй ноз, коли за деклька метрв мертво зупинився автомобль.

Аж ось ця довга нма мить закнчилась. З автомобля вискочив зблдлий вд переляку водй. Кинулися до мсця под гравц з глядачами. Оксана миттво пдбгла до Сергя, який, стискаючи хлопця, почав уже вдчувати дуже гострий бль в гомлц, настльки гострий, що йому почало паморочитися в голов, все навколо здавалось як в уповльненому кно, а голоси оточуючих все бльше й бльше даленли.

Зцпивши зуби вд болю, Сергй розмкнув руки, щоб випустити з свох обймв хлопця, якого, отороплого, пдхопили нш хлопц, поставили на ноги й почали приводити його до тями. Сергя ж, який скорчився вд болю, пдхопили на руки водй нещасливого автомобля з хлопцями вкинули його на задн сидння легковика, псля чого на передн сидння сла Оксана авто рвонуло до лкарн.

В полклнц Сергв зробили рентгенвський знмок, виявивши трщину, наклали на травмовану ногу гпс. Потм його вдвезли за наполяганням Оксани додому до отця Михайла, де б Оксан було зручнше доглядати за поки що безпорадним художником.

13.

Бльш-менш Сергй прийшов до тями вже наступного дня, прокинувшись вже в осел отця Михайла. Було вже близько десято години ранку, коли вн насилу вдрвав вд подушки важку голову, загальмовану вд нашпигованих в його тло знеболювальних та заспокйливих лкв. Нога пд гпсом хоча ще й нила, але бль вже трохи вгамувався був довол стерпним. Та й взагал, виринаючи з птьми вчорашнього больового шоку й нервового стресу, Сергй на контраст дуже рзко вдчув приплив бадьорост сил, що вибухнули в ньому. Та й за вкном буяв прекрасний, сонячний лтнй ранок. За вкном осел отця Михайла та Оксани, осел, в якй Сергй, хоч не був ще господарем, але ж не був уже й гостем!

– Доброго ранку!
– почув Сергй голос Оксани, яка нечутно увйшла в кмнату.
– Як себе почуваш?

– Коли я тебе бачу, то завжди почуваю себе чудово, - поглянув вн на Оксану й зрозумв, що ц ноч вона навряд чи спала дуже добре, але не хотла, щоб Сергй про це здогадався.

– Але, зважаючи на твою ногу, я маю право не зовсм поврити твом словам.

– А я, зважаючи на свою ногу, маю право на прохання, щоб ти пдйшла до мене ближче, аби я мав можливсть тебе поцлувати. накше я сам змушений буду стати на свою хвору ногу, щоб пдйти до тебе.

– Ти мене шантажуш?
– Оксана присла на лжко поряд з Сергм нжно його поцлувала.

– Так, так оце вони, морально нестйк мськ художники з темним минулим.

– Нчого, нчого. Ми швиденько просвтлимо ваше минуле, аби майбутн було щонайсвтлшим.

– Що ж, з тобою поряд, я думаю, я швидко стану на ноги в прямому й переносному сенс слова. Хоча, - Сергй взяв обома руками руку двчини, - пам"яташ нашу з тобою вчорашню розмову.

– Я то пам"ятаю. Але головне, щоб ти сам все пам"ятав псля вчорашнього, - ласкаво пригладила вона його свавльне розкуйовджене волосся.

– Не хочу, знову ж таки, виглядати хвальком, що пдкреслю свй герозм, але те, що з мною сталося вчора, й справд таки не найстрашнше, що з мною бувало в житт, вже точно не саме найстрашнше, що може статися з мною - значно грше було б для мене, якби ти була до мене байдужою. Але зараз мова не про це, - Сергй пильно вдивився в спвчутлив Оксанин оч.
– Пам"яташ, що я вчора тоб говорив, як мо, здавалося, нормальн вчинки згодом, псля того, як на ц вчинки вже можна, так би мовити, поглянути здалеку й збоку, виглядають, наче звичайна марнославна гонитва за земною славою, славою, яка в очах Бога не варта ламано копйки, адже Бог устами Христа заповдав нам робити добр вчинки якомога тамно, уникаючи цього славословного поголосу, такого жаданого саме для марнославцв. От цей вчорашнй випадок з мною. Що я мав робити? Я навть подумати н про що не встиг. Все сталося саме собою, майже не свдомо з мого боку, так би мовити, на автоплот, як ми це називали з друзями в Арм. А втм, я зробив саме те, що я тльки й мг повинен був зробити. Мй вчорашнй вчинок, як не крути - дино можливий з усх можливих неможливих вчинкв у тй ситуац. Вчини я по-ншому, я навряд чи мг би зараз дивитися тоб прямо в оч, та й в дзеркало навряд чи змг би подивитися зранку. все ж, як би то не було, здалеку й збоку це можна тлумачити, як жадобу слави в очах людей, слави, яко так зараз жадають, наприклад, полтики, а полттехнологи називають ще цю славу "паром".

– А знаш, я псля нашо з тобою вчорашньо розмови на цю тему якраз багато думала саме про ц тво застороги, - замислилася Оксана на мить.
– от що я про це думаю. Все, що ти робиш, ти робиш правильно, можна навть сказати, дино правильно згдно з найвищими вимогами яко завгодно морал. А вс оц тво сумнви щодо можливо оцнки тво поведнки з ншого боку походять вд того, що ти просто знаш про снування цього другого боку, бльше за те, ти навть був там, на тому ншому боц, тому й знаш про ц можлив оцнки як нхто нший. Праведникам легше - вони нколи не були на ншому боц. На жаль, ти поки що не праведник, як я сама, зрештою. Але з часом ти все ж приб"шся безповоротно до одного берега, будеш оцнювати як самого себе, так всх нших з одного диного, стинного боку. Це, зрештою, майже те ж саме, що я говорила тоб вчора, коли зазначила, що ти ще не зовсм позбавився вантажу твого минулого, який все ще тягне тебе до низу, не дозволяючи тоб вльно лтати в повтр стинного життя.

– Як ти це добре сказала, - Сергй обйняв за плеч, й вона лагдно прихилилася до його грудей.
– Але я тут з тобою трохи маю посперечатися. Ти сказала, що я ще не праведник - тут я з тобою згоден на вс сто. Це факт, який не потребу доведення. Але ж ти ще сказала це саме й про себе, мовляв, ти, як я, теж не праведник, тобто, вибачаюсь, - посмхнувся вн, - не праведниця. А тут я можу вже з тобою й посперечатися. Мен, наприклад, здаться, що ти все ж таки якраз праведницею. Саме так. Як би це тоб не здавалося дивним. Ти звичайна земна праведниця.

– Звичайно, - вона вдрвалася вд Сергвих грудей, й пдйнявшись, лагдно посмхнулася, - ти маш право вважати все що завгодно, але проголошувати звичайних людей праведниками - як на мене, все ж таки грх. взагал проголосити когось праведником ма право лише сам Бог лише наступн поколння. Принаймн, я так вважаю.

– Добре, добре, - примирливо погладив руку Сергй.
– Не будемо сперечатися. Але для мене особисто ти завжди будеш праведницею. до реч, - наче щось згадавши, похопився вн, трохи аж стиснувши руку, - вибач, але... Тобто я хотв сказати, - няковючи, затнувся вн.
– Я звичайно, ще не робив тоб формально пропозиц, так би мовити, як це належить, але ж так, я думаю, зрозумло, чим наш з тобою стосунки мають закнчитися, тобто я маю на уваз...
– вн навть трохи зашарвся, як якийсь хлопчисько.