Вигнання в рай

кона ця була створена на замовлення одного з укранських князв в чотирнадцятому столтт, в часи, коли Украна ще називалась Руссю й була одню з частин Великого Князвства Литовсько-Руського, при чому частиною, яка власне й визначала не лише панвну релгю ц держави, але мову й культуру. Оця саме кона, яка з добро вол укранського князя-мецената з чотирнадцятого столття перебувала в мсцевому храм села Веселого, була викрадена бльшовицькими варварами зникла, очевидно, продана якимось з компартйних бонз.

ось ця неоцненна святиня випрнула в одному з закордонних каталогв кон, як мали бути продан на одному з аукцонв. На цю новину й натрапив отець Михайло. Цна, звичайно ж, була не пдйомна. А як би це було доречно й велично, як би це було угодно Богов й Пресвятй Богородиц, якби ця святиня повернулася тепер на свою Батьквщину, в Украну, та ще й саме в село Веселе! Але ж - цна...

Отець Михайло спершу не став турбувати Сергя ще й цю проблемою, вважаючи, що тому й без цього вистача проблем. Панотець спробував самотужки справитися з цим, кинувшись за допомогою до мсцевих скоробагатькв за пожертвами, щоб назбирати необхдну для викупу кони суму. Звичайно, сучасн меценати були вже не такими безоглядними жертводавцями, якими в свй час були давн Укранськ княз, на замовлення одного з яких була власне створена ця кона, але все ж певн суми таки на викуп кони поступово надходили. Але все ж занадто поступово...

Був липень, аукцон був призначений на вересень, а сума пожертв була ще занадто мзерною, щоб встигнути назбирати достатньо грошей до призначеного термну. ось якось, розпитуваний Сергм з Оксаною, перейнятими якоюсь надзвичайною стурбованстю панотця, Михайло Архипович подлився своми не надто веселими думами з приводу можливого повернення безцнно кони до себе додому, в село Веселе. як не дивно проблема ця була тут же виршена. виршив цю проблему Сергй.

Справа в тому, що замовлень у Сергя було, як завжди, досить багато, вн мав можливсть обирати, яке з замовлень виконувати зараз, яке - потм, а яке, можливо, взагал не виконувати. Зараз, наприклад, Сергй, виконував розпис храму у Веселому, за який узявся вдразу ж псля того, як отець Михайло запропонував йому цей розпис, хоча й до пропозиц отця Михайла у нього вже було деклька пропозицй, як були вдкладен.

Одню з таких вдкладених пропозицй було замовлення на реставрацю храмового розпису в одному з схдноукранських храмв. замовлення це зробив Сергв один з новоявлених нуворишв, який, будучи родом саме з того схдноукранського мстечка, храм якого й потребував ц реставрац, розбагатв на торгвл нафтопродуктами, й тепер хотв вддячити мстечков, в якому народився, очевидно, за факт свого неоцненного народження реставрацю храму, яку б здйснив, як йому сказали, один з найкращих майстрв сучасно Украни.

Попередня розмова Сергя з цим багатим замовником вдбулася поки що по телефону, замовник чемно прохав Сергя прийняти його пропозицю, обцяючи з свого боку фнансове забезпечення цього заходу в необмежених клькостях, тобто запевнив, що заплатить яку завгодно суму, яку б не назвав Сергй, який, в свою чергу, пообцяв подумати над пропозицю, але скорого ршення не обцяв, посилаючись на велику кльксть замовлень свою зайнятсть, що врешт було таки й правдою. Тимчасом, взявшись за розпис храму в Веселому, поринувши в роботу, а одночасно ще й поринувши в життя села й стосунки з Оксаною, Сергй про нш замовлення поки що не згадував.

Але псля розмови з отцем Михайлом про можливсть викупу для храму у Веселому знаменито кони про не пдйомну вартсть тако можливост, Сергй якраз згадав про цю пропозицю нафтового магната, особливо в тй частин, де йшла мова про фнансовий бк ц пропозиц. Коротше кажучи, Сергй потелефонував цьому свому багатому замовнику й запропонував тому замсть оплати за реставрацю храму, яку Сергй викона, викупити знамениту кону Покрови на аукцон й передати потм цю кону в храм села Веселого, на що замовник радо погодився.

От таким чином, власне, й була виршена проблема. Можна навть не наголошувати, наскльки псля цього свого ршення Сергй вирс, якщо це могло бути псля його й так майже обожнювання, в очах громади Веселого. Хоча для самого Сергя, як вн жартував з Оксаною, всяке його добре дло було перш за все лише черговим приводом для боротьби з гординею.

Отже, до кнця лта розпис храму в Веселому мав бути вже закнчений, Сергй негайно мав приступити до реставрац ншого храму, передоплату за що мав би десь вже на той час отримати отець Михайло вся громада села Веселого у вигляд викуплено саме для мсцевого храму кони.

Наскльки Сергй зрозумв з попередньо розмови з замовником з присланих ним фотографй, роботи над реставрацю в нього було б не надто вже й багато, так що до Покрови, якщо постаратися й робота пде вдало, можна було б цлком встигнути: до Покрови - тобто до свого власного веслля.

Але якщо б вн навть не встиг з закнченням реставрац до Покрови, думав соб Сергй, то можна буде закнчити вже й псля Покрови, тобто псля веслля вже в ранз не холостого художника-перекотиполя, а статечного смейного майстра. Чомусь ця перспектива перетворення його на повноправного см"янина надзвичайно тшила Сергя, особливо ж коли вн уявляв що його другою половинкою буде саме Оксана.

А поки що справи йшли свою чергою. Робота над розписом храму просувалася напрочуд швидко вдало. Пд Сергвим пензлем справд таки народжувалася рч надзвичайна, й хоча хвалити самого себе - справа невдячна, йому нод все ж хотлося вигукнути щось на кшталт похвали свой власнй робот: так вже доладно була виршена загальна композицйна побудова, в яку, наче потчки у велике рчище, так природно вливалися окрем епзоди, так вже напрочуд довершено вигравала колористична палтра, з першого погляду вбираючи оч...

Поки що, до завершення роботи, Сергй найсуворшим чином забороняв кому б то не було дивитися на свою роботу, хоча нколи виникала майже непереборна спокуса показати бодай Оксан це диво, що немов саме собою народжувалось - так наче рукою Сергя поза його волею водила якась всемогутня потойбчна сила. Вн, звичайно, перемагав цю спокусу, втшаючи себе передбаченням про те, як вн покаже вже повнстю готовий розпис. Покаже вперше - першою, хто побачить його роботу буде Оксана.

Таким чином, навдивовижу успшне просування роботи, тепло смейного вогнища, бля якого вн щодня згрвав свою душу, наснажуючись на продовження розпису, неймоврне передчуття майбутнього щастя заголи Сергву травму так швидко й непомтно, що вн навть не мг потм точно згадати, коли ж саме забув удома свй цпок пшов зранку до храму обома своми власними здоровими ногами.

А крм роботи Сергв довелося займатися в цей час ще й влаштуванням свох власних справ. По-перше, ясна рч, треба було познайомити Оксану з Сергвою мамою. Важко навть уявити, наскльки радсною була для Лд Антонвни новина про те, що Сергй знайшов таки нарешт свою половинку, наскльки ця радсть стала бльшою, коли вона познайомилася з Оксаною, адже побути хоч трохи поряд з цю дивовижною двчиною й не стати хоч трохи благородншим щаслившим було просто неможливо.

А ще в цей час Сергй здив з Оксаною в монастир. Оксан треба було попрощатися з своми сестрами, побачити востанн настоятельницю, адже матнка Параскева була для Оксани майже другою матр"ю. Та й крм всього ншого, Сергв таки дуже хотлося познайомитися з цю незвичайною жнкою, яка передрекла його коханй Оксан щасливе замжжя й, так би мовити, подарувала м кохання.

Прибули вони з Оксаною до монастиря погожого лтнього ранку. Зустрч була надзвичайно теплою. Вс щиросердно бажали закоханим щастя. Бажала щастя м, звичайно ж, сама матнка Параскева. Хоча... Хоча Сергв чомусь здалося, що в глибин очей проглядав таки нби якийсь смуток. А може це йому тльки здалося. Втм, вн виршив, що якби в глибин душ гумен й зачався непроханий сум, то нчого дивного в цьому таки й не було б - попрощатися з такою двчиною, як Оксана, було подю не з веселих. Хоча й розмова Сергя з настоятельницею монастиря видалася йому теж не зовсм зрозумлою. Була це розмова справд таки дивна, надзвичайна, але...