Вигнання в рай

– Я все розумю, не треба зайвих слв.

– Так от стосовно цього. Я маю на уваз. Тобто, - вн все няк не мг наважитися сформулювати сво питання.
– Тобто, я маю на уваз те, що ти монахиня. От що, - вн аж видихнув з полегшенням.

– Ось ти про що, - з свою звичайною спокйною лагдною посмшкою вдповла Оксана, розвюючи побоювання Сергя, що це питання поставить в якесь незручне становище.
– Тут якраз няких складностей нема. По-перше, я поки що не монахиня.

– Як це?
– здивувався Сергй.

– Дуже просто. Може чув, що перед тим, як стати монахом чи монахинею, людина зазвичай бува ще послушником.

– Звичайно. Тобто, ти хочеш сказати, що?..

– Так, я поки що послушниця.

– Але ж ти, здаться, вже досить таки довго... Вибач, звичайно, я не хотв сказати, що...

– Так, я тебе знову ж таки, прекрасно розумю. Так, я вже досить довго знаходжусь у монастир свято Ольги. причина того, що я дос послушниця, зовсм не в тому, що я все ще не наважилась до цього часу ршуче й безповоротно перетнути межу, яка вддля мене назавжди вд мирського життя. справа тут теж не в тому, що мо монастирськ подруги ще не впевнен в мой готовност вддано служити Господу. Тут рч зовсм в ншому, - обличчя Оксани якось посерйозншало, навть стало якимось суворшим.
– Просто гуменя нашо обител ще з самого першого дня, коли я тльки прийшла до монастиря, сказала мен пд час нашо з нею першо розмови, що вона бачить, що в мому майбутньому Бог мен ще надасть можливсть обирати мж двома можливостями служння йому: я або залишусь у монастир й буду разом з своми сестрами служити Господу як його наречена, або ж стану ще дружиною звичайного смертного й буду разом з ним служити Богу в миру, допомагаючи людям виховуючи дтей, - вона зашарлась.
– який з цих шляхв угоднший Господу, поки що не вдомо. Звичайно, тод я няк не могла поврити таким передбаченням заперечувала як могла можливсть мого замжжя коли б то не було, але матнка гуменя все ж домоглася того, щоб я залишалась таки послушницею до того часу, аж поки вона сама не скаже мен, що час настав я готова вже стати нареченою Господа, вона наполягла щоб до того часу я навть не згадувала про можливсть стати монахинею. Я погодилася з нею. Але насправд навть не припускала можливост вибору мж монастирем замжжям. Не припускала до самого останнього часу навть думок про це. Я про цю розмову вже майже забула. Але...

– Але останнм часом все, я маю надю, що все змнилося, - Сергй стиснув руку.

– Можливо, - вона доврливо подивилася в оч Сергя, на що вн вдповв таким же вдвертим доврливим поглядом.

– Не можливо, а обов"язково. Передбачення вашо гумен справдились. Крапка. До реч, так би хотлось побачитися з цю вашою матнкою гуменею. Я бачу, що це зовсм не проста людина, ваша матнка гуменя. Як , до реч?

– Параскева. Матнка Параскева.

– Матнка Параскева, - задумливо повторив Сергй.
– Спасиб матнц Параскев за те, що ти дждалась мене послушницею. Але я тебе й монахинею б, маю надю, випросив у Бога соб в наречен.

14.

Пробайдикувавши деклька днв на догоду свой травмованй ноз, Сергй з допомогою палиц, подаровано селянами, й автомобля отця Михайла таки дстався до храму й продовжив свою роботу. Проте його змушене байдикування не надто вже дошкульно дозолило Сергв неможливстю приступити до роботи, адже перебування в осел отця Михайла пд дбайливою опкою Оксани було для нього скорше щасливим подарунком дол, анж приводом для докорв цй дол.

Спокйна, рвна, але вд цього не менш незглибима нжнсть Оксани, вже повноправна псля оприлюднення стосункв Сергя з Оксаною батьквська любов отця Михайла наповнювали оселю, а разом з тим душу Сергя, чудесним чином загоюючи його травму, якй вн власне був таки вдячний за це неймоврне щастя перебування серед щиро люблячих, чистих незрадливих сердець.

Намагаючись на позр не виставляти свого душевного стану, отець Михайло все ж няким чином не мг приховати того внутршнього сяйва, яким свтилося його обличчя з тих пр, як вн дзнався про ршучу й незворотну змну в дол його доньки, а втм, перемни в його власнй дол, що вдбулася завдяки цьому прижджому незнайомцю, художнику, який з"явився в хньому сел лише заради розпису храму, а виявився врешт винуватцем перемн в житт родини Михайла Архиповича, перемн, на як той, власне, сподвався вже чимдал все менше й менше, намагаючись, як би це не було для нього тяжко, призвичатись до наявного стану речей змиритися з долею.

ось раптом таке неочкуване щастя! Михайло Архипович вже починав вдчувати лагдь затишок повноцнного смейного вогнища, почуваючи себе повноцнним головою родини. Вн вже майже фзично вдчував на свох руках ваготу свого майбутнього довгоочкуваного первстка-онука, втм водночас таки побоюючись такими своми передчуттями зурочити таке жадане майбутн щастя, хоча вс ц його душевн поривання, звичайно, й не вдповдали суворим вимогам ортодоксального християнського вчення, в чому Михайло Архипович вддавав соб повний звт, але вдяти таки нчого з собою не мг, покладаючись на боже милосердя.

якщо вже бути до кнця вдвертим, то отець Михайло давно вже помтив натяки на можливсть виникнення особливих стосункв мж його донькою й молодим художником. Але, побоюючись сполохати свою тендтну надю, аби в раз, якщо його передбачення не справдиться, не занадто розчаруватися, вн старався якомога вдганяти вд себе вс надмру вже райдужн передчуття.

ось, на тоб! Така найочкуванша й така найбажанша новина застала, як завжди зненацька. Сергй Оксана виршили одружитися! Як грм серед ясного неба, чи то пак, як сонце серед ноч - сонце, яке тепер цлодобово свтило в душ Михайла Архиповича, випромнюючи через його оч свтло справдження найзаповтнших мрй надй.

Сергй же, в свою чергу, вдчуваючи душевний стан отця Михайла, дозволив соб повнстю вддатися чарвливому духу затишного смейного вогнища, яке сам таки й запалив. Коли ж вн, не зважаючи на все ще хвору ногу, все ж таки покинув свй затишний сховок, щоб продовжити свою улюблену роботу над розписом храму, то в повнй мр вдчув змну в, так би мовити, суспльнй свдомост мсцевого соцуму. Село - село, й вражаюча новина про майбутн поднання доль Оксани й Сергя розповсюдилась якось самохть, стиха й непомтно ще до того, як про це було вперше мовлено самою Оксаною в розмов з свою подругою.

Село - село. Безмежна радсть з приводу щасливого повороту в житт загально улюблениц Оксани просто таки переповнювала шумливий казан сльського життя. Кожна см"я села Веселого просто таки перетворилася на достеменну копю обожнювано см" отця Михайла, переживаючи загальне щастя. Тим паче, що найщирше бажання щастя улюбленй Оксанц поднувалося тепер ще й з таким же щирим бажанням щастя для Сергя, котрий псля того, як, ризикуючи власним життям, вихопив хлоп"я з-пд колс автомобля, став для "веселикв" нтрохи не менш улюбленим, анж сама Оксана.

А що вже казати про бабу Горпину, для яко Оксана й Сергй стали не менше, якщо навть не бльше, дорогими, нж власн дти й онуки! Ця, мало не столтня, бабуня переповнена радстю за свох улюбленцв, переживала трохи не другу молодсть.

Одне слово, веслля виршено було вдгуляти на Покрову. До того часу Сергй мав уже закнчити розпис храму. Власне розпис вн мав би вже закнчити ранше, пд кнець лта. Але тут ще трапилась одна нагода зробити вдкриття новозбудованого й розписаного храму ще бльше значущим.

Отець Михайло давно вже слдкував за долею розграбованих свого часу радянськими комунстичними вандалами церковних цнностей. ось, як на диво, нещодавно натрапив на слд одн з святинь, яка була викрадена комунстами в тридцятих роках пд час руйнування Божого храму саме в сел Веселому, храму, що на той час належав Укранськй Автокефальнй Православнй Церкв. була це кона саме Покрови Пресвято Богородиц! кона, написана свого часу саме для церкви села Веселого в Кивськй Печерськй Лавр одним з видатних майстрв укранського середньовчного церковного малярства, який на той час був монахом Киво-Печерського монастиря.