Вигнання в рай

Так, статки Федорчука були явно статками не мсцевого, а всеукранського масштабу. Зроблена Сергм здалеку оцнка садиби Федорчука дозволила йому не дивуватися, коли при наближенн до не вн зткнувся з усма прикметами, властивими середньовчнй фортец, обладнано найсучасншими засобами охорони й спостереження: вд колючого дроту до камер спостереження - напевне, Федорчуку було чого боятися. А боятися, власне, треба лише самого себе, подумалося Сергв при огляд ц твердин.

В такому, майже флософському, настро Сергй пдйшов до самих ворт садиби, в яких виднлася хвртка, а над якими - вдеокамера. Сонце, що цього вересневого часу опустилось досить низько до обрю, зайшло вже за триповерховий будинок, Сергй опинився в тн перед воротами, тому, натискаючи на кнопку дзвнка, подумав, що його, мабуть, не дуже добре буде видно через вдеокамеру. Через деякий час за мурами почулися ознаки життя, якесь шарудння, хтось визирнув у вконечко в воротах, все це супроводжувалось собачим гавкотом, причому собак було явно деклька.

– Хто такий?
– через прочинену, але взяту на ланцюг, хвртку спитав охоронець у чорному форменому одяз.

– Богданенко Сергй Михайлович, художник. Прибув до Першотравневого для реставрац мсцевого храму на запрошення Федорчука Семена Павловича, - вдрекомендувався Сергй по повнй форм, адже ж обставини спонукали саме до цього.

Охоронець спочатку дещо вдхилив хвртку, уважно оглянув простр довкола Сергя, прискпливо оглянув самого Сергя з нг до голови, а потм рзко зачинився, взявши хвртку на засув. Сергй же так залишився поза межами садиби н в сих н в тих, роздумуючи протягом деякого, втм досить довгого, часу, що йому дал робити - вн обдумав навть такий кумедний випадок, що постоявши отак деякий час, йому доведеться шукати мсце для ночвл. Втм, до тако оперетково кумедност, звичайно ж, не дйшло.

Через деякий час рух за вортьми вдновився, хвртка знову прочинилася, а потм врешт таки вдчинилася повнстю, охоронець, втм не виходячи за меж садиби, вдйшов убк, звльняючи таким чином дорогу Сергв.

– Заходь, - кинув охоронець на пдтвердження цього скупого запрошення кивнув головою.

– Та у вас тут все справд по-дорослому, - зайшовши у двр, звернувся Сергй до охоронця, який саме зачиняв хвртку на вс запори.
– Що, невже все так серйозно?

– Ти навть не уявляш, наскльки серйозно, - спроквола вдповв охоронець, молодий, високий хлопець в унформ, з-пд яко випиналися досить пристойн м"язи.

– То, може, ти мене ще й обшукаш?
– не без удливо рон запитав Сергй.

– Як на мене, то не завадило б обшукати, хоча ми й мамо тво фото, Семен Павлович наказав тебе пропустити, все таке нше, - цлком серйозно вдповв охоронець.
– Нам туди, - показав вн рукою в бк будинку.

Величезний триповерховий будинок у свтл призахдного сонця виблискував усма можливими архтектурними вишуканостями найрзномантнших стилв - було зрозумло, що завдання будвничих цього палацу полягало не стльки в створенн затишного житла, скльки в намр вразити уяву вдвдувача пишнотою, вишуканстю, а значить сумою витрачених на будову коштв.

це завдання зодч таки, треба ззнатись, виконали, хоча, на думку Сергя весь цей еклектичний набр всього найпишншого, найвитонченшого, всього, що зовн найбльше вража з першого погляду, насправд був досить холодним, беззмстовним - оч глядача, може, й були вражен, але серце залишалось байдужим. Весь цей коктейль рис, характерних для всх можливих архтектурних стилв, вд ренесансних барокових аж до найсучаснших модерних, був, звичайно, хмльний, але Сергву, мцну естетично, душу залишив байдужою. Цей величезний, оповитий найпишншими тонкощами прикрас, будинок справляв враження великого красивого нмого, який намагаючись щось вимовити кива вусбч руками, головою, може й красиво маха, вида яксь гортанн звуки, може навть красив звуки, але ж зрозумти нчого не можна - нмий, вн нмий.

Вимощеним вичищеною, наче на парад, тротуарною плиткою двором вони пройшли до сходв, що вели на ганок, де х зустрв уже нший охоронець, який був схожий скорше на якогось мажордома, нж на охоронця, оскльки одягнений був уже не просто в чорну унформу, а в стильний чорний костюм та ще й при краватц.

– Семен Павлович на вас чека, - звернувся охоронець-мажордом до Сергя, приймаючи його вд охоронця-охоронця, наче естафетну паличку, - проходьте будь ласка.

Сергй зйшов на ганок слдом за мажордомом через вхдн двер пройшов до величезного пишного вестибюлю, витриманого в основному в модерному стил з усма притаманними цьому принадами, починаючи вд величезного акварума з запаморочливою фауною й флорою, що казково вигравала у феричнй рзнокольоровй пдсвтц, аж до величезно металево-пластиково конструкц, що, на думку Сергя, була скульптурою в стил поп-арт.

– Дуже, дуже радий вас втати у себе в дом, - почув Сергй голос, що пролунав з надр, мабуть, з стилстичних намрв, затемненого величезного вестибюлю.

– Справд дуже, дуже радий вас бачити, Сергю Михайловичу, - вже в пол зору з"явився середнього зросту, в довол непоганому фзичному стан, впевнений в соб чоловк рокв пд п"ятдесят з чисто виголеним, вдкритим, з довол правильними рисами обличчям. хоча вн мав уже досить помтн залисини, це антрохи не псувало загального враження вд образу напористо чисто чоловчо краси, яке справляла ця енергйна людина.

– Я теж дуже радий нарешт псля сво подорож потиснути вам руку, - Сергй щиро потиснув руку Семена Павловича.
– теж справд, справд радий.

– От, тльки-но прихав додому, навть не встиг переодягнутися, - показав Семен Павлович на свй дорогий стильний темно-срий костюм, - наче спецально пдгадав пд ваш призд.

– Виходить я саме вчасно прибув до вас псля прогулянки вашим мстечком. Будемо вважати це промислом Божим.

– Не будемо згадувати всу м"я Господа, хоча ви дйсно таки прибули вчасно, дуже вчасно, ось-ось вже буде готова вечеря. А поки що я запропонував би вам, Сергю Михайловичу, дещо, так би мовити, обжитися в цьому помешканн, в якому вам доведеться прожити ще деякий час. Зараз я попрошу свою донечку, - Семен Павлович озирнувся, намагаючись щось розгледти в затемнених нутрощах велико, що здавалась майже нескнченною, кмнати.
– ро-о-о! ринко!
– покликав вн когось з темряви.
– Я називаю свою донечкою, - продовжив вн, звертаючись уже до Сергя, коли почув вдлуння каблучкв, що наближались з дальнього закутку вестибюлю, - хоча насправд вона не моя рдна донька, а моя рдна небога, тобто рдна донька мого рдного брата, що на мою думку да мен право називати й свою донькою, а оскльки мого брата вже нема серед живих свох власних дтей у мене нема, то це мо право ма ще бльше пдстав.

Доки Семен Павлович таким чином розмрковував щодо правомрност правильного означення свох родинних зв"язкв з молодою двчиною, сама ця двчина все наближалася до спврозмовникв, означуючи сво наближення наближенням цокотння свох каблучкв. Сергй спершу, лише на мить вдрвавши погляд вд Семена Павловича, машинально кинув швидкий погляд на двчину знову звернув свою увагу на спврозмовника, який пояснював сво з цю двчиною стосунки, одночасно таким чином представляючи Сергв. Але кинутий на мить погляд на двчину чимось стурбував Сергя, вн через деякий час знову звернувся поглядом до двчини, що наближалась в ход, статур, в рисах обличчя, як все наочнше увиразнювалися в мру того, як вона, наближаючись, одночасно входила в найбльш освтлену частину вестибюлю, Сергй почав вдзначати для себе щось знайоме...

– Оце ось моя ринка, - Семен Павлович ласкаво погладив долонею плече двчини, що пдйшла до нього. Сергй упзнав врешт у цй двчин незнайомку, яку вн зустрв сьогодн вдень, яку вн захистив сьогодн вд несподваного нападу здорованя, з якою вн попрощався, не встигнувши як слд познайомитися - так, звали саме риною. Сергй, звсно, неабияк здивувався й на обличч двчини теж прочитав неабияке здивування.
– А це, ро, той самий знаменитий, не побоюсь цього слова, видатний, що можна вже зараз стверджувати, хоч вн ще зовсм молодий художник, той самий Богданенко Сергй Михайлович, - продовжував Федорчук представляти х одне одному, й коли вн повернувся до Сергя, рина, впзнавши свого рятвника й скориставшись тим, що дядько вдвернувся, якомога непомтнше для Семена Павловича й для будь-кого, хто мг би це побачити, приклала вказвного пальця до губ, переконливо спонукаючи таким чином Сергя збергати в тамниц хн сьогодншн знайомство - Сергй, теж непомтно для Федорчука, кинув двчин у вдповдь красномовний погляд, на знак того, що вн все зрозумв.

– Дуже радий познайомитися, - взявши руку двчини в свою руку, дуже переконливо вдаючи, що вн вперше бачить, промовив Сергй.
– Але не радив би вам все ж надто покладатися на т перебльшення щодо мого статусу, як соб дозволив, думаю з ввчливост, Семен Павлович.

Так, це була вона, саме та незнайомка, яка стала причиною сьогодншньо пригоди Сергя. Не зважаючи на те, що брючний костюм, в якому вдень бачив Сергй, був зараз замнений на темно синю вдкриту вечрню сукню, а збране в закручену на потилиц косу, бляве волосся було зараз розпущене й, вльно спадаючи, покривало красив оголен плеч, не можна було не впзнати - стрмкий обрис невисоко, але навдивовижу доладно фгури, що нагадувала фгуру якось давньогрецько богин, бездоганн риси неповторно прекрасного зовсм юного обличчя не залишали жодно можливост сплутати х з якимись ншими.