Вигнання в рай

– Шановний, - не зважаючи на внутршн стиснення, обурення й повну бойову готовнсть, Сергй спокйно й поважно, пдйшовши збоку й трохи ззаду, поплескав рукою по могутнх плечах кривдника, приблизно на пару голв вищого й на пвметра ширшого в плечах вд Сергя, - я хотв би вас попросити бути дещо ввчлившим з двчиною.
– якомога спокйнше проказав вн продовжив: - Та й взагал то, не завадило б вам перепросити двчину. Адже це зовсм не личить...

– Що-о-о?!.
– ревонув той, неначе дикий бик, не давши Сергв закнчити його ввчливе звернення.
– Що-о-о?.. Що-о-о?..

– "Що" - це, мабуть, дине вдоме вам слово?
– рончно подивився Сергй в налит кривавою люттю оч нападника.

– Ти хто такий? Та ти...

– По-перше, не "ти", а "ви", - не дав закнчити мову свому взав тепер уже Сергй.
– А по-друге, мушу з радстю вдзначити, що ви все ж знате ще деяк слова, окрм слова "що", то, може, знате ще й так, наприклад, слова, як "вибачте будь ласка"? Якщо знате, то зараз саме час застосувати ц знання на практиц.

Дещо збитий з пантелику новоспечений "приятель" Сергя котрийсь час перебував у стан нтелектуального й фзичного ступору вд несподваного нахабства цього, що невдомо звдки взявся, непоказного нтелгента, до розплутування словесно тиради якого ця гора м"язв доклала таки певних зусиль, що зовн виявилося у вдвислй нижнй щелеп. Але все ж, переконавшись у повнй безперспективност свох нтелектуальних намагань, здоровань врешт виршив завершити це непорозумння у звичний для нього спосб - вн виршив поставити крапку у незрозумлй суперечц одним влучним ударом. Зовсм вже забувши про двчину, вн несподвано рвучко махонув правицею, намагаючись влучити кулаком у щелепу Сергя.

Власне, несподваним цей удар мг би здатися тльки якомусь невдомому спостергачев. Сергй же з самого початку розмови уважно спостергав за можливими наймоврншими дями свого спврозмовника, цю його ршучу дю з намром припинити розмову, що вилилася в удар правицею, вн розпзнав у самому зародку, спостергаючи за розвитком цього удару з самого його початку. Звичайно, якби удар ц кувалди, яку так нагадував кулак незнайомця, дстався мсця призначення, тобто голови Сергя, то... То майбутн для Сергя виявилося б дуже туманним. Але ж удар цей хоч був надзвичайно потужним, був у той же час, як на Сергя, просто таки надзвичайно повльним, ухилитися вд цього удару було надзвичайно просто.

Сергй легко ухилився, пймав нальоту руку нападника, просто допомг тому перелетти через себе, проввши звичайний борцвський кидок через спину. Але, оскльки нападник явно не був готовим до саме такого перебгу подй, то гепнувся вн, як кажуть, на вс сто, аж хекнув, псля чого вдключився обм"як. Сергй же нарешт отримав можливсть звернути увагу на, так би мовити, винуватицю всього цього дйства - нажахана двчина стояла з притиснутими до грудей руками й переляканими очима, спостергаючи за подинком, завершення якого навряд чи було таким вже очкуваним.

– Ось, власне, все, - заспокйливо промовив до не Сергй.
– Тобто, майже все, - виправився вн, помтивши намагання свого супротивника пдвестися, на що Сергй вдреагував миттвим ударом ребром долон в скроню здорованя (щоб уже напевне).
– От тепер вже точно все, тепер у нас хвилин двадцять-тридцять, доки наш приятель не прочуня, - пдйшов вн до двчини.
– Може, вас провести?

– Дякую, але хай ншим разом, зараз я псля всього цього, зовсм не налаштована на сплкування, - промовила вона, затинаючись, поправляючи на соб вишуканий стильний брючний костюм, що дуже вдало пдкреслював не високу, але надзвичайно доладну, можна сказати, просто таки досконалу фгуру.

Коли ж Сергй врешт змг розгледти обличчя, то переконався, що лице було нби остаточним найдовершеншим виявом загально пропорцйност й краси всього тла - мнмально пдкреслен косметикою, риси трохи продовгуватого обличчя були настльки витонченими й досконалими, що здавалися просто таки прозоро осяйними, нби виточеними з якогось невдомого живого мармуру.

– Та я, власне, не заради сплкування пропоную вам сво товариство, а заради безпеки, - Сергй пдйняв з тротуару вирвану здорованем з рук незнайомки й кинуту на асфальт сумочку.

– От заради безпеки я зараз негайно пймаю такс й поду додому, - вона повльно взяла запропоновану Сергм сумочку.
– Дякую вам, не ображайтесь, що я нби таки вткаю вд вас, але маю надю, що ми ще побачимося якось, якщо ви ще затриматесь в нашому закутку на деякий час. Наскльки я розумю, ви зовсм недавно потрапили в наш кра? Чи не так?

– Власне, сьогодн й потрапив, - вдповв Сергй.
– А ви що, всх тут знате?

– Можна й так сказати. Щодо вас, то вас я вже точно не змогла б забути, вас дуже важко не помтити, а тут в нашому закапелку майже кожен зна кожного.

– Не такий вже це, мабуть, закапелок, - заперечив й Сергй, - якщо ви збиратесь пймати такс.

– Який закапелок, таке й такс, - вона махнула рукою перед старенькими "Жигулями" першо модел, що прожджали саме повз них.
– Все, що тльки рухаться, то у нас, як бачите, й такс. До побачення, - вона помахала на прощання рукою й повльно пшла до "Жигулв", що зупинилися неподалк.

– Як же хоч ваше м"я?
– спитав навздогн Сергй.

– рина, - кинула вона через плече.

– А я Сергй, - не зовсм зрозумло, чи до двчини, чи до самого себе промовив вн, задумливим поглядом проводжаючи незнайомку.
– Отже, прописку на новому мсц я вже отримав, - продовжив вн, звертаючись вже точно лише сам до себе, коли порятована ним красуня сла в "такс" вд"хала, а сам Сергй, проввши "Жигул" поглядом, повернувся до свого поверженого ворога, спробував на його ши пульс, у вдповдь на що непритомний здоровань щось промугикав.
– Жити буде, - констатував Сергй додав: - Одне слово, мо перебування в Першотравневому розпочалося вже звичним способом, тобто не без пригод. Без пригод нам няк не можна.

2.

Першотравневе й справд було скорше великим селом, анж дйсним мстом. Власне все, що хоч трохи нагадувало мсто, було розташоване в центр цього населеного пункту: адмнстративн будвл, школа, лкарня, магазини, деклька багатоповерхвок - все це нагадувало мсто й було скупчене в його центр. Зовсм же недалеко вд центру це поселення було звичайнсньким селом, забудованим хоча й цегляними, але все ж звичайнснькими будинками, якими були забудован вс звичайн Укранськ села.

А ще через Першотравневе проткала рчечка без найменшого натяку на окультурення теч якимись ознаками приналежност до рчечок мських, як от, наприклад, щось на кшталт бетонних берегв - береги в не були звичайнсньк зелен трав"ян, де бльш, де менш заболочен в комишах.

Де ближче, де дал до цих берегв пдходила й забудова Першотравневого. Одню з таких забудов прямо на берез рки було помешкання того самого мецената, який замовив Сергв реставрацю храму. Знаходилося це помешкання досить таки далеко вд центру Першотравневого, оскльки метою мешканцв ц осел було не стльки наближення до центру Першотравневого, скльки близьксть до центру Украни.

, поблукавши Першотравневим, потрапив Сергй до ц само осел олгарха-мецената вже майже пд вечр. Будвля, де мешкав цей самий Семен Павлович Федорчук, мсцевий меценат замовник реставрац храму, був схожий скорше на шикарну вллу якогось дореволюцйного аристократа, анж на звичайне помешкання, тим бльше ця розкш кидалася в оч на фон мсцево суцльно злиденност.

З усього цього Сергй зробив висновок, що Федорчук побудував цю свою вллу на берез мсцево рчечки не для того, щоб постйно тут мешкати, а щоб лише подеколи нажджати сюди вдпочити й насолодитися враженням ц сво розкош на свох землякв, адже Сергй знав, що родом Федорчук звдси, з Першотравневого.