Вигнання в рай

Матнка Параскева була справд дуже щасливою з того, що Оксан трапився такий наречений, як Сергй. Н, вона таки вважала його гдним бути поряд з пдопчною. Але... Розмова стала згодом насправд дивною. Матнка Параскева, раптом прискпливим довгим поглядом зазирнувши Сергв в оч, спитала його, чи вн пригаду свй сон, який йому наснився в першу нч його перебування у Веселому! Ошелешений Сергй не стльки намагався пригадати, який саме сон насправд наснився йому т само першо ноч його перебування в Веселому, скльки хотв збагнути саму можливсть того, що ця добросерда сива жнка й дйсно таки може знати про те, що йому таки наснився тод сон...

Але матнка Параскева своми напутнми словами наштовхнула Сергя на згадку про справдешнй сон т ноч. Так, псля спершу туманних натякв, а потм все прозоршого змалювання його сну, Сергй таки досить чтко згадав той свй сон, який справив на нього на той час велике враження, але згодом забувся, як забуваються власне вс сни. от зараз якимось недовдомим чином матнка Параскева видобула цей сон з його пам"ят. Сергй згадав, що в цьому сн йому являлися й сам Господь в образ отця Михайла, який, власне, сприймався Сергм як образ його власного, нколи йому не вдомого, батька; була там сама Богоматр-Оранта, яка теж дивним чином зливалася то з образом Оксани, то з образом матер й матер самого Сергя... Але головне, що Сергй пригадав зараз саму суть того сну, врнше, можливо, навть не пригадав, а тльки зараз з допомогою матнки Параскеви справд зрозумв глибинний смисл того сну - полягав той смисл у спонуканн Сергя вищими силами до правильного вибору. Так, Отець Небесний Матр Божа спонукали Сергя не схибити, наставляли зробити правильний вибр... Правильний, врний вибр - саме на цьому наголосила й матнка гуменя, чи то нагадуючи, чи то розтлумачуючи Сергв сон.

Збитий з пантелику, ошелешений враженням вд зткнення з справд чимось дивовижним в образ матнки Параскеви, Сергй, розмрковуючи, ще довго блукав затишними, впорядкованими доржками монастиря, доки Оксана, попрощавшись з своми подругами, теж розмовляла з свою улюбленою матнкою Параскевою. Коли ж Оксана пдйшла до Сергя, то вн побачив на обличч враження досить далеке вд беззастережно безхмарно радост. Хоча, яка така беззастережна радсть може бути псля прощання з подругами головне з такою наставницею, як матнка Параскева. все ж. все ж, тод якраз Сергй ще пригадав, що матнка Параскева не погоджувалась на змну статусу Оксани, як послушниц, на стан монахин через те, що тй ще належить зробити вибр. Вибр? Вибр! Вибр... Але ж, власне, вибр вже зроблено - як Оксана, так Сергй виршили остаточно свою долю, долю, що вдтепер буде х спльною долею, яка вестиме х дино можливим шляхом у вчнсть.

Одне слово, хоча як Сергй, так Оксана за якось спльно мовчазно згоди уникали розмови про сво сплкування з матнкою Параскевою, кожен з них розумв, що це сплкування було в той час головним для них обох. Мовчазн й задумлив - такими вони покидали монастир. Безхмарна радсть не стала тод домнуючою в хньому настро. А власне, чому б це радсна безжурнсть повинна була супроводжувати вдвдини Божо обител, де перед твоми очима поста, взагал то, не навяна оманливою дйснстю легксть безтурботнсть безвдповдального життя, а поста дино снуюча стина.

Та як би там не було, а коли Сергй з Оксаною повернулися в Веселе, то гору взяло, хоч не таке вже безжурно безтурботне, але все ж досить таки радсне й щасливе життя. Розпис храму просувався надзвичайно стрмко й вдало - враження Сергя, що його рукою з пензлем водить якась вища всевладна сила, ставало все вдчутншим.

Почуття ж Оксани з Сергм все мцншали. Не те, щоб хня взамна пристрасть щодень розгорялася все сильнше, розпкаючи хн душ бажанням вкинути врешт свою власну розбурхану жаданнями плоть в розшалле багаття ц пристраст, зовсм н. Просто хн душ ставали все бльше й бльше одню душею.

Звичайно, те що хн тла теж врешт стануть одню плоттю, теж нхто не намагався заперечувати, чи якось сором"язливо замовчати, це було саме собою й так зрозумло. Псля веслля вони стануть також одню плоттю, це було природно й беззаперечно, але все ж було другорядним, пдпорядкованим духовному днанню моментом, а тому й згадувати про чисто плотське, як щось окреме, було не те що незручно чи соромно - це було просто не доречно, просто не мало някого н змсту, н смислу. Просто диний дух, дина душа стане диною плоттю, й це не стане чимось новим, оскльки душ вже стали диною душею.

Взагал то, для Сергя це було таким окрилюючим, таким незвичним, таким новим вдчуттям, адже це чи не вперше в його житт зовсм знмало з його вдносин з жноцтвом те соромцьке почуття провини й грховност, яке гнтило його просто таки неймоврно, все глибше й глибше вкидаючи його в темну глибину розумння того, що взамини статей - то лише фзологчний тваринний процес. от, на тоб, ось воно врешт, негадане й непрошене, найсправжнсньке, оспване вками кохання. Любов. Виявляться, таке й справд можливо.

це було справдешньою радстю не тльки для самих закоханих, а й радстю й щастям для всх оточуючих, все село Веселе було й справд веселим, не тямлячись вд щастя кохання ц улюбленою всм селом пари. Та здавалося, що вся природа навкруг захоплено радла цим коханням, буяючи неймоврно життрадсним лтом - всм справд здавалося, що такого прекрасного лта на хнй пам"ят ще нколи не бувало.

Нарешт це прекрасне лто добгло до свого прекрасного закнчення, вщуючи не менш прекрасну оснь. Робота над розписом храму була завершена. Сергй не те щоб був задоволений з сво роботи - вн не знав яку дяку скласти Богу за те, що вдалося таки вдтворити в цьому розпис справжню Божу красу.

Це був не просто розпис - це було втлення найвищих стин, це була передана кольорами два проповдь, що переконувала в неможливост ншого щастя, окрм щастя днання з стиною, добром красою, вдкритих нам благою встю Божественного одкровення.

Може були пдстави трактувати це, як якусь примху художника, але нхто не поставив цього Сергв на карб, вс поставилися з розумнням до його бажання поки що не оприлюднювати для широкого загалу зроблений ним розпис до офцйного освячення храму, яке було заплановане на середину жовтня, на свято Покрови Пресвято Богородиц - тод, власне мало вдбутися й довгоочкуване всма веслля Сергя й Оксани. А до того щасливого для всх часу Сергй мав ще похати вдреставрувати ще один храм Божий в одному з схдноукранських мстечок, вдпрацьовуючи таким чином повернення до храму села Веселого т само знаменито кони Богородиц чотирнадцятого столття, адже кону цю мав уже ось-ось викупити й передати отцю Михайлу меценат, який замовляв Сергв реставрацю - це, власне, й була, так би мовити, передоплата за реставрацю. Сергй мав надю закнчити цю роботу якнайшвидше й повернутися вже назавжди до сво смейно гаван.

15.

Наступного ранку Сергй мав уже покидати Веселе хати виконувати нове замовлення. Робота з реставрац храму була не така вже й забарна, часу на це повинно було б пти не так вже багато, так що Сергй мав надю вже невдовз повернутися. Але покидати це, вже майже рдне, село Веселе й вже зовсм рдних отця Михайла та Оксану не хотлося. На душ було тоскно, пригнчували яксь недобр передчуття.

Пд вечр Сергй виршив пройтись селом околицями, щоб попрощатися з улюбленими мсцями. Не те, щоб вн мав щось проти присутност Оксани пд час цього його прощання з Веселим, але чомусь таки хотлося в цей час побути зовсм одному, та вн не знав, як про це сказати свой коханй. Але ж, побачивши стан, в якому знаходився наречений, вдчувши якимось невдомим, знаним лише щиро закоханим чистим серцям, почуттям найглибш душевн потреби Сергя, Оксана сама запропонувала Сергв пройтися й попрощатися з селом на самот. Вдячний двчин за розумння, вн взяв свою куртку й пшов.

Пройшовши повльно селом, статечно прощаючись з селянами, адже вс вже знали про його завтрашнй вд"зд, Сергй вийшов за село й довго ще йшов околицею, йшов, аж поки не зайшов досить таки далеко в степ. Широкий, неозорий укранський степ на початку вересня, на початку осен.

Був уже вечр. Сутенло. Це був один з тих перших прохолодних вересневих вечорв псля теплого дня, котр були наче першими натяками на майбутн оснн холоди, хоча до тих холодв справдешньо осен й було ще досить далеко. Але ж цей миттвий перехд вд денного тепла до вечрньо прохолоди навював вдчутн оснн прозрння, перш непереборн усвдомлення того, що лто й справд вже минуло, що попереду - оснь, зима... На душ було млосно, тоскно. Холодний сум огортав думки й почуття.