Вигнання в рай
Шрифт:
Сергй вийшов на високий пагорб, оглянув розкинутий перед ним розлогий предковчний степ, неозорсть якого огорталася вечрнм присмерком: пронизало гостре вдчуття днання з долею цього степу, долею цього краю, з долею Украни - вн неначе провалився в минуле, з глибини якого тльки й можна було побачити сучасне й майбутн таким, яким його визначив сам Господь.
Здолу вже почав сивти туман, небо затяглося хмарами. У груди, в спину, в боки вдаряв втер, вдаряли втри. Слпота захмареного осннього неба нби являла лик слпого кобзаря - вн холодними пальцями втрв обмацував Сергве лице, шукаючи подобу Наливайка, Павлюка, Срка Кривоноса, вн холодними пальцями втрв обмацував безмежнсть цього степу, шукаючи подобу безмежност козацько звитяги; на неозорй кобз цього степу вн холодними пальцями втрв, вдаряючи у струни перемог втрат, печально вигравав мрйливу думу про те, що вже минулого не повернути; йому у суголосся Сергве серце, немов невтомний
О, ц уявн розмрен речитативи кобзаревих дум, вони накочувались гомоном розгонистих осннх втрв вдаряли Сергв в груди, неначе у Днпровськ береги вдаряють хвил, як ще пам"ятають слди козацьких чайок, хвил, як викочуючись в море, у буйнй нездоланност козацько потуги вдаряють у береги мперй, змиваючи на охололому пску минулих часв слди всесилля султанв, царв, королв...
Ц розмрен речитативи кобзаревих дум, у ритм хнього розгонистого ладу крзь хащ неприборканих столть могуттю непереможно ходи козацьких полкв крокувала велич Хмельницького й Виговського, Нечая й Дорошенка, Мазепи й Сагайдачного, пдносячи оцей вечрнй присмерк до велич осягнень вчност - Сергй, немов тримаючи у себе на долонях криваву шаблю вечрньо заграви, все намагався збагнути, чи вддаль помж ним небокрам бльш суттва, анж вддаль помж ним гркотою Берестечка: вн гадав, чи це вечрн небо на цй кривавй шабл заграви присяга на вчну врнсть свой прозорост зраджу вдразу ж з темрявою ноч, чи це гетьманське владолюбство на кривавй шабл перемог присяга на вчну врнсть небесам козацьких вольностей зраджу х з темрявою пдступност царв, султанв, королв...
Сергй гадав, чому ж колись безмежжя цього степу розкидалося, немов готов до обймв руки двчини, що зустрчала з переможного походу козака свого, - чому ж тепер безмежжя цього степу розкинулось розпачливо заломленими матер руками над мертвим сином. Сергй гадав, чому колись ултку степове рзнотрав"я буяло рзнобарв"ям руху незламно-життдайно ходи запорзьких счових кошв - чому тепер ц трави степов так хиляться безсило, немов чуби тих козакв, що повростали своми кстяками в цю землю, не в змоз бльше дивитися на те, як москал мордують. вн гадав, чому колись узимку цей степ лежав, мов чистий блий лист паперу, на якому мць козацького дотепу ще напише дошкульну вдповдь пис турецького султана - чому ж тепер безмежжя заснженого цього степу так легко сплутати з безмежжям снгв сибрських, коли, в яку годину чорну безмежжя вол цього степу переросло в безмежжя сибрсько проклято невол...
доки вн так соб гадав, вже нч упала на цей степ, немов зловсний чорний ворон на труп козацький, викльовуючи оч свтла, а вже прямо пд ногами Сергя поплив холодний нчний туман з присмаком счово руни, , насмерть приторочений до сдел дикост московсько орди, потк козацьких душ поплив супроти теч Днпрово на пвнч в рабство. так хотлось врити, що через темряву задушливо ноч, крзь хащ стогонв мльйонв невинно убнних безсмертних душ колись таки протиснеться легкою свтлою ходою наш ранок й рожевим поцлунком досвтку розбудить сплячу красуню Украну, вона повстане з постел вчного козацького степу й вдкри ясн безмежн оч вол...
Чи будемо ще й ми тод, щоб подивитись й у вч?
ЧАСТИНА ДРУГА
1.
Отець Михайло настйно пропонував Сергв вдвезти його до мсця його ново роботи на автомобл, але Сергй навдрз вдмовився вд тако послуги - Михайло Архипович набагато потрбнший був разом з свом автомоблем тут, у Веселому, та й звик уже Сергй мандрувати Украною потягами, автобусами й попутками, аж йому вже такий саме спосб мандрв став близьким до серця: можна було познайомитися з новими цкавими людьми, ближче, безпосереднше вдчути суть сучасно мит в подиху швидкоплинного часу, пймати, так би мовити, пульс життя.
А почалась дорога все ж деякою прикрстю - Сергй все плутав назву мсця кнцевого призначення сво подорож: вн няк не мг точно запам"ятати чи це було Комсомольське Першотравневого району, чи навпаки - Першотравневе Комсомольського району. Ох вже цей безкнечний лабринт першотравневих, комсомольських, червоноармйських схдноукранських вулиць, селищ, мст, вд яких просто таки голова йде обертом.
Та ще, оскльки Сергй попередньо вже знав, що храм, який йому доведеться реставрувати, розташований був десь в самому центр цього мстечка, то напевне був уже переконаний, що стоть цей храм саме на вулиц Ленна - яка ж ще вулиця може бути в центр Першотравневого, чи Комсомольського? Хба що Бер, або Кагановича! А ще, напевне, саме поряд з храмом стоть ще й пам"ятник цьому Ленну - Сергв навть стало цкаво переврити ц сво
передбачення щодо мстечка, як же його, врешт... Першотравневе! Чи, може, таки Комсомольське?Все ж таки це насправд було мстечко Першотравневе Комсомольського району. Сергй навть взяв невеличкий папрець написав на ньому великими лтерами: "ПЕРШОТРАВНЕВЕ КОМСОМОЛЬСЬКОГО Р-НУ" - згодом в дороз завжди, коли йому треба було спитати у когось поради щодо уточнення свого маршруту, чи купити квиток, то вн дставав з кишен цей свй рятвний папрець дивився, як правильно називаться мсце призначення його подорож.
Потрапив Сергй до Першотравневого десь по обд. Й хоча йому ще зранку потелефонував на мобльник Федорчук Семен Павлович, той самий меценат, замовник реставрац, й дзнавшись яким саме автобусом Сергй приде, запропонував зустрти його автомоблем, сказавши при цьому навть, що ма Сергве фото, але той вдмовився, надавши перевагу прогулянц новим мстом, уточнивши тльки адресу, за якою вн мав прийти врешт до замовника.
Храм, виявилося, був зовсм поряд з автостанцю, оскльки вони були в центр мстечка, як вс нш найголовнш споруди, був цей храм справд таки, як передбачав Сергй, на вулиц Ленна, мало того, ще й на площ Ленна, яка в свою чергу, теж знаходилась на вулиц Ленна. стояв цей храм, як теж передбачав Сергй, поряд з пам"ятником Ленну, щоправда трохи втшало що, свдомо чи несвдомо, але Ленн все ж стояв задом до храму, тобто до символу т ври, найпалкшим ворогом яко був Ленн, як врний слуга сатани.
Сергй обйшов храм зусбч. Будвля храму була досить таки новою, але вже й досить пошарпаною: тиньк у багатьох мсцях пообсипався, понвечивши нанесений на ньому розпис, повдвалювалися цл шматки облицювально цегли. Видно було, що будувалася церква хоча вже й дещо псля офцйно смерт радянсько системи, але ж цлком згдно з авральними традицями ц таки вже мертво радянсько системи, й основною метою цього будвництва було якнайшвидше вдмити "бабло" , як тод казали, "застовпити" мсце за цлком визначеною релгйною конфесю, яка була органчною частиною ц ж само радянсько комунстично системи. "От застовпили", - подумав Сергй, оцнивши не вельми привабливий вигляд храму ззовн тльки передбачаючи не надто кращий стан храму всередин, оскльки до середини йому попасти не вдалося, адже храм був зачинений.
Людей в цей час в центр було не багато. Небагато було машин. Та й сам центр мстечка був невеликий, як саме мстечко, яке, взагал то, було, мабуть, дещо навть менше вд села Веселого, та й зовн бльше нагадувало велике село, анж мсто, чи навть мстечко. Сергй вдразу ж охопило вдчуття якось безпросвтно провнцйно забитост Першотравневого: ц, наче скам"янл в безнадйному очкуванн покупця, обличчя продавцв у косках, розтиканих на кожному кроц безлюдних вулиць; ц облуплен стни, смття на кожному кроц сморд, що нби виплоджував то тут, то там п"яниць безхатченкв, декотр з яких ще плентались попд стнами на неслухняних ногах, а декотр вже спали на узбччях пд кущами. Так немов у цьому забутому Богом мст застигло саме оце гнтюче оснн повтря, символзуючи застиглу трьохсотлтню мперську кам"яну глибу часу, яку нхто навть не намагаться зрушити. Мсто. Сергв пригадалися незабутн гоголвськ й чеховськ описи забито росйсько глибинки - безвихдь, сум, безнадя...
Аж раптом навколишня незрушнсть тиша були миттво порушен. Неочкувансть такого повороту подй була настльки незвичайною, що Сергя вд несподванки немов прошило струмом, вихопивши з стану розслаблено задуманост. Вже протягом деякого часу прямо перед Сергм шла молода двчина, на яку вн не те, щоб звернув увагу, а просто несвдомо, думаючи про сво, помтив , та й складно було посеред цього царства занехаяност не помтити бездоганну статуру, пружну вишукану ходу, стильний одяг.
Й хоча Сергй, як кажуть, крам ока вдмтив ц достонства, вн все ж був поглинутий власними думками, незнайомка хоч йшла деякий час перед Сергм, але знаходилась поза його свдомстю. Аж доки раптом не сталася ця сама несподванка. Обгнавши на великй швидкост Сергя, прямо перед двчиною гальмонув автомобль, та так сильно й рзко, що Сергв аж стало жаль новеньких колс ц новенько дорого номарки. З машини вискочив водй, пдскочив до двчини, вхопив за руку, смиконувши так, що напевне залишив синц на тендтнй ручц.
– Ану в машину!
– крикнув атлетичного вигляду в спортивному костюм нападник хрипкуватим непримним голосом, намагаючись затягти двчину в кабну авто.
– Та пшов ти, - намагалася та вдбитися вд здорованя, на фон якого сама виглядала зовсм крихтною двчинкою, - пшов ти!
– махнула вона навдлг сумочкою, що була в руц. Але здоровань упймав нальоту сумочку , вирвавши з рук двчини, з новою силою потягнув незнайомку до автомобля.
Як завжди в таких випадках, все сталося якось саме собою, автоматично. Сергй навть не встиг якось обдумати ситуацю, а його тло вже кинулося вперед. Внутршня пружина, яку Сергй жартома називав автоплотом, миттво стиснувшись, вже почала поступово розпросторюватися. ось Сергй вже зовсм поряд з нападником...