Вигнання в рай

– Та н, вибач. Доля - доля, й перегравати карту - це доля здебльшого шулерська. А бути в шоколад - це й взагал не доля, а зовсм навпаки.

– Що ж, все зрозумло, - невесело пдсумував Гриня, - а жаль. все ж, не забувай, май на уваз, моя пропозиця завжди в сил, хто його зна, як ще повернеться доля. А поки що на, володй, - вже з веселшим виразом на обличч простягнув вн свй пстолет, який тримав за ствол рукв"ям до Сергя.
– Бери, бери, - пдбадьорив вн Сергя, побачивши його розгубленсть.

– Тобто, я не зовсм тебе розумю. Ти що, хочеш подарувати мен свй пстолет.

– Звичайно, а що тут розумти.

– Припустимо, я зрозумю, але як це зрозумють, наприклад, правоохоронн органи?

– Зрозумють як треба. Бери, тоб кажу, - майже втиснув Гриня пстолет в руку Сергв, який таки взяв, роздивляючись, зброю.

– А правоохоронн органи зрозумють все правильно. Як накажемо м, так зрозумють. Ти не переживай, отримаш дозвл на ствол, як належить, по всй форм. Сьогодн ж отримаш. Ти що, до цього часу ще не зрозумв, з ким ти маш справу? носити цю грашку можеш вже й зараз, правоохоронн органи не будуть мати до тебе жодних претензй - за це я повнстю вдповдаю. А даю я тоб ствол не просто так, як презент, у нас тут тоб - не те, що десь там у вас, у нас тут - Чикаго тридцятих вдпочива. те, що тоб вчора зустрвся тльки я, це тоб дуже поталанило. Можливо, вже сьогодн ти в цьому переконашся, цлком можливо, що навикв рукопашного бою тоб буде замало, так що стрляй не роздумуючи, бажано, звичайно по кнцвках, але можеш мочити наповал. Сво життя все ж дорожче, а з правоохоронними органами ми розберемось, не переживай, навть, якщо завалиш десятка пвтора-два мсцевих урок - нхто тоб й слова кривого не скаже, якщо дзнаються, що ти маш справу з нами. Я особисто багатенько вже х завалив, як бачиш, все нормально, - пдморгнув вн.

– Та ти прямо застрахав мене, хоч за порг не виходь, - зважив у руц, оцнюючи подарунок, Сергй.

– Тебе застрахаш, - поплескав Гриня долонею Сергя по плечу, - жаль, жаль, звичайно, що не хочеш приднатися до нашого згуртованого колективу. Та досить вже жалтися, може колись таки й надумаш, як шмат черствого художнього хлба занадто вже буде дерти горло. А поки пшли вже нагору, - кивнув вн головою на стелю пдземелля й, повернувшись, рушив до виходу.

– Так, так, - рушив йому вслд Сергй, - мен давно вже пора заробляти свй черствий шматок художнього хлба.

– Бувай, - кинув на прощання Гриня, коли вже вони удвох з Сергм вийшли з пдземелля на свт божий.
– Раптом там що, звертайся, не соромся, завжди допоможемо працвникам художнього ремесла.

– Бувай, - махнув рукою свому новому знайомцев й Сергй, направляючись до виходу з двору.

5.

Але, вийшовши з двору, Сергй зупинився, задумавшись, куди ж, власне, вн зараз пде. Взагал то, його задача - розпис мсцевого храму. З чого ж починати? Яким повинен бути перший крок? Поговорити ще раз з Федорчуком - та тут, власне, вже все й так зрозумло: вс фнансов проблеми виршен, а проблеми художн покладен цлком на розсуд самого Сергя. Звичайно, треба просто зараз ти й роздивитися храм з середини. Але хотлося б, ясна рч, побачитися й з мсцевим настоятелем, адже не завадило б знати його думку щодо реставрац храму. До того ж, псля вчорашньо розмови з риною, коли вона розповдала про мсцевого священика Олександра, досить рончно, навть саркастично розповдала, побачитися з ним хотлося ще бльше. Та й чи буде храм зараз вдчинений? Ключ ж вд храму теж у настоятеля. Так що випадало таки, мабуть, ти спершу до отця Олександра. А куди ж це? Сергй же не знав, де живе мсцевий настоятель. Але вс ц дрбн непорозумння розв"язалися вмить сам собою - Сергй раптом згадав, що сьогодн недля, з самого ранку в храм повинна вдбуватися служба, так що й храм буде вдчинений, настоятель храму буде на мсц разом з прихожанами, та й сам Сергй зможе помолитися цього недльного ранку разом з усм мсцевим приходом. Де ж знаходиться храм, Сергй знав прекрасно вже з учорашнього дня впевнено попрямував до храму.

Але вже наближаючись до сво мети, Сергй був дещо спантеличений споком тишею, як панували на пдходах навколо храму. Може, храм вже зачинено до самого закнчення реставрац? Але ж н, пдйшовши ближче, вн побачив, що двер храму вдчинен, вн пройшов до середини й побачив при вход за невеликим столиком бабусю, яка, очевидно, продавала свчки та нш церковн приналежност.

– Оц - по гривн, оц - по п"ять, а оц ось - по десять гривень, - не встиг ще Сергй звернутися до ц бабус, як вона почала йому пропонувати свчки, причому вдразу взяла одну з тих свчок, як по десять гривень, простягла Сергв.

– Вибачте, а у вас що, сьогодн не служиться?
– запитав у вдповдь у бабус Сергй, проглядаючи в простору сутнь храму, де ще деклька бабусь клопоталися, наводячи лад.

– Та вже, вже вдслужив батюшка, - заспокйливо кивнула рукою Сергва спврозмовниця, - ти не переживай, бери свчку й став, а службу вже вдслужили. Став, став свчку.

– Добре, добре, поставлю, - Сергй був трохи таки спантеличений такими настйними пропозицями бабус, - але я б хотв, розумте, мен треба...

– Ось дивись, тут все написано, тут все, що тоб треба, тут все, що треба, - бабуня тицьнула пальцем на великий, схожий на грамоту, або на диплом, папр пд склом, оправлений у дерев"яну полровану рамку, що висв тут же при вход в храм.

Придивившись до цього паперу, Сергй побачив, що там красивими, якими були написан ще давн слов"янськ книги, буквами росйською мовою було написано цну кожного з церковних обрядв, як проводилися в церкв. Пробгши поглядом цей довгий список назв обрядв, напроти кожного з яких через риску стояла цифра, цна, Сергй чомусь запам"ятав вартсть найдорожчого з обрядв - внчання, яке коштувало всмсот гривень. Йому пригадалися вчорашн слова ри про прейскурант у хнй церкв - так, це й справд було схоже на прейскурант у якомусь ресторан чи бар.

– Що, може думаш, що дорого?
– голосом рекламного агента продовжила бабця.
– Звичайно, може воно щось там якось дорогенько, але ж сам повинен розумти, церква он яка у нас велика, на все треба кошти, а тут ще задумали робити ремонт нашо церкви, не просто так ремонт, а великий ремонт, рострубацю...

– Реставрацю, - пдказав Сергй.

– От, от, оце ж , реставрацю, - закивала головою вона.
– А знаш, скльки це кошту? Знаш, хто буде робити цю реставрацю? Найкращий, самий найкращий майстер - знаш скльки це кошту? Дорого, дуже дорого!

Це прозвучало так, нби сам майстер, сам цей найкращий майстер, який робитиме цю реставрацю, тобто саме вн, Сергй, коштував дуже дорого, тобто брав велик грош за свою роботу, крм усх нших великих затрат на ремонт, котр, як виглядало з слв бабус повнстю лягали на плеч мсцево громади на чол з батюшкою, виглядало, що й т грош, як були намальован в "прейскурант" теж мали б ти на ремонт храму. Але ж Сергй краще за кого б то не було знав, що соб вн, власне не брав н копйки, окрм тих коштв, як Федорчук надав для викупу кони для храму села Веселого, та й сама реставраця проводилася повнстю на кошти Федорчука, який взяв на себе абсолютно вс витрати. Сергв стало невдомо чому якось соромно за те що вн все це знав, ззнатися тепер в тому, хто вн насправд було вже якось не зручно, та просто було неможливо ззнатися.

– Якщо хочеш щось замовити, - вела дал сво бабуся, - то треба домовлятися з батюшкою, причому треба б все замовити заран, а то в нас тут черги на все. Наш батюшка дуже великим попитом користуться, просто нарозхват де, - задоволено додала вона.

– А де б же я мг побачити цього вашого "батюшку нарозхват"?
– запитав Сергй, намагаючись не дивитися бабун в оч вд почуття незручност й сорому, хоча прекрасно й усвдомлював, що соромитися йому було зовсм нчого, соромитися в цй ситуац, мав би, власне хтось зовсм нший - вн навть точно знав хто. Та й взагал все це виглядало так, нби вн потрапив до якогось комерцйного пдпримства. Пригадалося, як сус Христос виганяв торговцв з храму.

– А тут поряд, зовсм недалеко, прямо поряд з церквою наш батюшка й живе, - голосом, радсним, очевидно, вд того, що загтувала ще одного "покупця", вдповла бабуся.
– От як тльки вийдеш з церкви... Та давай я зараз вийду й покажу тоб сама, - запропонувала бабуня й почала виходити з-за свого столика, що був бльше схожий на прилавок, - зараз, зараз ось...

– Та н, н, що ви, не треба, - запротестував Сергй, вдмахуючись навть руками, - не турбуйтесь, я сам знайду. Дякую, не турбуйтесь, - вискочив чимдуж з храму, аби скорше спекатися цього нав"язливого опкунства над ним, як потенцйним покупцем.