Вигнання в рай

– Тобто, все було майже за Шекспром, щоправда я була дещо старшою за Джультту, а вн був дещо старшим вд Ромео. Наше кохання було безмежним, ми мряли бути все життя разом. Я мряла народити вд Славка дитину. Славко - це мй Ромео. Колишнй, - додала вона грко обличчя пересмикнуло пориванням до плачу, з яким вона все ж таки упоралася.
– Коли ж мй дядько, вн же мй опкун, дзнався, що я вагтна, вн запропонував мен вбити мою дитину - вн хотв, щоб я зробила аборт, - обличчя знову пересмикнуло, на цей раз вже конвульсю гнву.
– Я на вдрз вдмовилася. На що мй названий таточко вдповв, що нема проблем, що йому не потрбна моя згода, вн запросто зробить це з мною й без мо згоди, насильно. Але потм вн передумав. Я думаю, вн виршив, що зовсм не завадило б мати при соб про всяк випадок ще й онука, який би мг стати в руках мого дядечка свордним заручником, який гарантував би мою правильну поведнку допоки я жива, а в раз мо загибел став би мом спадкомцем, над яким дядечко мг би знову взяти опкунство. В усякому раз, я впевнена, що якраз так резони зупинили мого нового татуся в його намр насильно позбавити мене мо дитини, хоча, звсна рч, мен вн пояснив сво ршення зовсм ншими своми намрами - вн, бачите, якнайблагородншим чином не хоче мене так сильно засмучувати й позбавляти можливост стати матр"ю т. д. т. п.

– манрно, з рончним виразом на обличч, змахнула вона рукою.

– А чому ти так виршила, що вн сказав тоб неправду, - вже трохи оговтавшись вд такого вражаюче несподваного ззнання рини про дитину, як мг спокйнше спитав Сергй, - може й насправд в його душ затрпотла свята любов до свого майбутнього онука? Може...

– Може, може!
– не давши йому закнчити вигукнула гнвливо, намагаючись пародювати Сергя.
– "Затрпотла", "свята любов"! Ти хоч чуш, що ти говориш? Про кого ти говориш? "Свята любов"! Свята ти простота. Та мй дядечко без розрахунку отримати якусь матеральну, грошову вигоду нколи в житт й кроку не ступить. Та якби й справд в нього був намр ощасливити мене народженням сина, а себе народженням онука, - вже спокйнше продовжила вона, - то для чого б вн тод розлучав мене з сином, а себе з онуком?

– Як це?

– Щойно я народила сина, мй дядечко вдразу ж спровадив свого новонародженого онука кудись подал, повдомивши мене лише, що мй син виховуться доброю, надйною годувальницею.

– А чим же вн пояснив тоб так сво д?

– Сказав щось на кшталт того, що так, мовляв, буде краще, що я ще дуже юна, сама ще майже дитина, мен ще треба вчитися все таке нше. Хоча насправд, я впевнена, вн мав сво, цлком визначен намри, свою користь. Для чого б вн, - знову, без будь якого переходу, перейшла ра з спокйного тону розмови на рзкий майже викрик, - для чого б вн, якби хотв зробити мене щасливою, для чого б вн убив мого коханого Славка? Для чого?

– Не зрозумв, - трохи аж розгубився Сергй, - хто кого вбив? Чи мен щось не те почулося?

– Мй дядечко убив мого коханого Славка, батька мо дитини. Звичайно, все було зроблено так, нби це був нещасний випадок. Вс й дос переконан, що це був нещасний випадок. Але я абсолютно точно знаю, що його вбили, його вбив мй дядечко. Ясна рч, вн сам особисто цього не робив, вн тльки вддав наказ.

– А ти не помиляшся?

У вдповдь на Сергве запитання рина лише кинула на нього такий погляд, з якого той цлком певно зрозумв усю навнсть свох сумнвв в словах.

– А тепер настала моя черга, - коротко додала вона вмовкла.

На довший час знову запанувала тиша. Сергй лише чув, в якому тяжкому, надсадному вддихов здймалися й опускались зболен двоч груди, так наче вона щойно пробгла старську дистанцю.

– А тепер настала й моя черга, - повторила вона, порушивши тишу.
– Нам двом з мом дядечком мало мсця на цй земл, в цьому житт, я повинна поступитися свом мсцем.

– Та невже це й справд так невиправно, - Сергй все ще не мг до кнця поврити в усе, що вн щойно почув.
– Невже й справд нчого не можна вдяти. Не можу поврити в те, що яксь там статки можуть бути причиною для того, щоб творити так злочини, щоб так чинити з рдними, найрдншими людьми...
– вн подивився в обличчя рини знову зтнувся очима з тим поглядом двчини, який знову безапеляцйно вказав лише на всю безнадйнсть Сергво навност.

Вони знову деякий час мовчали, намагаючись не дивитися одне одному в оч.

– А може тоб просто треба кудись втекти, - спробував уже бльш приземлено пдйти до справи Сергй

– Пам"яташ таку радянську органзацю, як КДБ?
– поблажливо посмхнувшись, вдповла рина.
– Хба можна було десь сховатися вд хнього всевидячого ока? Так от КДБ у порвнянн з можливостями мого дядечка - квточки. Все найкраще, що було в КДБ, тепер на служб у таких, як мй дядечко, куди б я не втекла, сховатися я все одно нде б не змогла. Та вже й зараз мй дядько не спуска з мене очей, особливо ж вдчутно це стало останнм часом, мабуть, у зв"язку з мом скорим повнолттям. Та ти й сам сьогодн був свдком тако настирно суперопки з боку мого опкуна, коли заступився за мене перед Гринею.

– А мене якраз дуже збентежила й зацкавила така дивна поведнка цього, як ти його назвала Грин, я просто не наважувався тебе спитати про мотиви й причини саме тако його поведнки.

– А тут нчого незвичайного якраз нема. Гриня, тобто Григорй, працю в служб безпеки мого дядечка. Великих зрок з неба не хапа, але все ж вважаться особою, досить наближеною до мого так званого татка, який тому й доруча саме Грин так делкатн справи, як наглядати за мною, хапати мене на вулицях, щоб повернути додому, аби я десь раптом не зникла, чи не втрапила в якусь халепу.

– Що ж, тод все зрозумло, тод все ста на сво мсця, - задумано промовив Сергй.

– Особливо ж на сво мсце стаю я. Мо мсце цлком визначене. Мо мсце вже не тут, мо мсце вже там. Я ранше якось дуже легковажно сприймала вираз "одню ногою в могил" - тепер я дуже добре знаю, що це таке, тепер я цим дихаю, тепер я цим живу, - вона промовляла кожне слово дуже повльно й осмислено, утупивши погляд в землю. Вдчувалося, що вона вже повнстю прийняла немилосердний вирок, вс думки про спротив уже зв"яли як пожухле листя, що нерухомо лежало пд ногами.

рина стояла пд деревом, безсило опустивши голову. Так пдтнута пд корнь квтка опуска сво зв"яле суцвття долу, позбавлена живильних сокв земл, позбавлена над хоч колись, хоч ще раз побачити небо й сонце.

Це сталося зовсм несвдомо. Пдкорившись нстинктивному бажанню применшити чужий бль, роздливши цей бль, взявши частину цього болю на себе, Сергй наблизився до ри, взяв за плеч й прихилив до свох грудей, прихиливши таким чином до свох грудей безмежну самотнсть, вдчай, беззахиснсть. Двчина покрно притулилась до нього, обйнявши його обома руками й поклавши голову йому на груди, наче сховавшись свою, ще майже дитячою голвкою на його грудях вд усх жахв, вд безмежно безжальност цього свту, як ховаються дти на грудях матер, яко ра майже не знала, чи на грудях батька, якого й зараз замняв цей пекельний монстр, вд якого якраз треба було рятуватися.

Сергй вдчув, як тендтне, майже дитяче тло почало здригатися в свавльних риданнях. Але ц ридання вже не були тими риданнями вдчаю й зневри, на самому зльот яких Сергй помтив в альтанц рину - це були сльози вдячност, сльози доври до запропонованого Сергм спвчуття. Ця вдячнсть, ця довра вд двчини, виховано долею в ненастанному чатуванн на постйн пдступи, були для Сергя настльки дорогими, що вн буквально фзично вдчував, як мж хнми душами мж хнми тлами зникають ус перепони, як ця скривджена беззахисна двчина, майже двчинка, ста для нього рдною. Сергй вдчув, як його серце буквально тане вд знетямлюючого бажання злитися з нею водино, щоб всотати вс бол в себе влити в не сво спвчуття, свою наснагу, свою вру в людей в Бога. Захоплений виром безмежно екзальтованого жалю, спвчуття й милосердя, як бурхали через край, Сергй пдхопив на руки легеньке тло ри й понс до вдчиненого вкна сво кмнати.

Навряд чи вже вн чи вона здавали соб звт в тому яким чином вони опинилися в Сергвй кмнат в його постел, як хн тла аж до самого ранку зливалися в конвульсях жалю й спвчуття, болю й радост, горя й щастя, бажань пднесень тлесних духовних, любов земно й небесно.

4.

Все те , що вноч здавалося виявом трохи не свято любов, на ранок постало перед Сергм в усй вдраз грха. Прокинувшись досить рано, вн няк не мг спекатися вдчуття, що йому снилося щось важливе, але ж няк не мг пригадати те величне видиво, коли йому сьогодн ув сн знову явилася Богоматр в образ Оксани все з тими ж самими пересторогами щодо непомильного вибору, - коли вн прокинувся, сновидння нби було зтерте з його пам"ят чиюсь зловорожою рукою. Прокинувшись, Сергй вже не побачив поряд себе рину, але присутнсть молодого тла все ж вдчувалася майже фзично, разом з цим майже фзично вдчувалася присутнсть важко, майже смертельно провини - вн згадав про Оксану...