Вигнання в рай

– То коли збиратеся приступати до, так би мовити, прац?
– звернувся отець Олександр до Сергя.

– Та, власне, я вже готовий, - вдповв, не задумуючись Сергй, - тльки хотлось би трохи ще вивчити стан храму. Озирнутися, як кажуть, на мсц. Ба навть пройтися околицями вашого мстечка, щоб вдчути мсцевий колорит, мсцевий дух. Це дуже корисно перед початком роботи на новому мсц. Я думаю, що мен вистачить для цього попереднього приготування одного дня - сьогодн, сподваюсь, я з цим упораюсь, а завтра вже конкретно приступлю до роботи. Власне, храм я вже трохи навть оглянув, тльки ось був там, та й до вас оце йду прямо таки з храму. Сьогодн ж недля. Йшов до храму, думав потраплю прямснько на службу, але, хоча й прийшов наче раненько, а вже нкого майже не застав у храм. Та й закличних дзвонв до заутрен не чув.

– Дзвонв?
– перепитав батюшка, видно, аби збратися з думками, оскльки було ясно, що вн не сподвався на подбне запитання, - Та що ж дзвони, - дивлячись якось повз Сергя, розвв вн руками.
– Трохи таки дзвонили. Дзвони у нас не так вже яксн, треба буде нов справити, та й дзвонар не так вже професонали. Та й недля ж сьогодн, вихдний, ранок - вс мешканц хочуть вдпочити, поспати довше псля робочого тижня, хай соб вдпочинуть, нащо х турбувати дзвонами. А заутреню ми вдслужили, аякже, обов"язково вдслужили. Раненько. Як кажуть, хто рано вста, тому й Бог да. Раненько вдслужили, адже в мене сьогодн ще цла купа справ. Ще стльки на сьогодн замовлень. Два автомобл треба сьогодн освятити, новий торговий центр, а ще новий офс самого Федорчука сьогодн освячумо, - пожвавшав батюшка.

– А ще на сьогодн ж внчання замовили. А ще ж лад треба навести в усьому господарствечку: у нас же тут фермочка з свиночками, такий соб заводик, де свчечки Богов ми робимо, а ще всяка там пашниця й городина, - та всього, всього вдосталь, всм нас, дякувати Йому, Господь поблагословив, а всьому цьому треба ж лад таки дати, - перейшовши з просто мови майже на спв, вже аж сяяв вн вд радост, що переповнювала його при перелку цього всього, що дав йому Бог, хоча отець Санько й говорив, що не йому дав все це Бог, а "нам", було цлком зрозумло, що пд словом "нам" вн мав на уваз тльки себе, улюбленого й незамнного слугу Божого.
– Так що, гарненьке у нас господарствечко, гарненьке, бо ж дло це таки богоугодне, адже в усьому повинне бути економчне, так би мовити, пдрунтя, так би мовити, базис, без якого, як вдомо, не бува й надбудови. А щодо того, що треба тоб, вибач, якось забув, як тебе звати, - навть не задумавшись н на мить, звернувся вн до Сергя на "ти", адже ж художник, хоч яким вн би був видатним, та ще й такий молодий, навряд чи мав таке ж "господарствечко", як у самого Санька, не кажучи вже про щось подбне до господарства, наприклад, Федорчука - а тому, власне, не було й няко необхдност "викати" цьому зажджому найманцю-художнику.

– Сергй, - просто вдповв той, хоча й зрозумв причини такого панбратства з боку Санька.

– Так, от, Сергю, щодо того, що треба тоб, як ти сам казав, тут навколо озирнутися, оглянути, так би мовити, околиц, - Санько навть описав рукою коло, - так це ти правильно придумав. Це й справд треба. Пройдись, оглянься, у нас тут все таке цкаве, таке сторичне. Через наш мсця проходив ще цар Петро Перший псля велико перемоги пд Полтавою, потм нашими мсцями прожджала цариця Катерина Велика, коли оглядала пвденн околиц сво велико мпер - тут у нас дуже, дуже врочисто зустрчали, а ще нашими мсцями якось проздив цар Микола, що хав у карет, й карета з царем отут зовсм недалеко звдси перекинулась впала в рвчак, але цар, як на диво, залишився живий, тод царя пересадили на коня, а цар з коня теж упав, але зовсм не ушкодився - так ото й вдбулося тод чудодйственно спасен, - пднявши праву руку догори, промовив тоном старозавтного бблйного пророка Санько.

– А може, то була кобила?
– споглядаючи цю сцену, не втримався вд жарту Сергй.

– Яка кобила?

– Я маю на уваз, що, можливо, царя тод пересадили не на коня, а на кобилу, то в такому раз виходить, що й упав тод вн не з коня, а з кобили, - в тому ж жартвливому дус розтлумачив Сергй.

– Можливо, можливо й так, - цлком серйозно, навть аж задумавшись над словами Сергя, вдповв Санько, зовсм не вдчувши жартвливого пдтексту, оскльки, мабуть, не уявляв соб навть можливост кепкування з таких священних подй як, наприклад, падння росйського царя з кобили.
– Але ж факт у тому, що Бог урятував свого помазанця. Я навть пропоную на цьому мсц поставити пам"ятник, можливо навть капличку, а поряд викопати криницю з чудодйною водою, адже ж вода на мсц дивовижного порятунку самого царя не може бути не чудодйною. Потм до нашого святого чудодйного джерела потягнуться паломники, щоб навдати ц освячен Божим провиднням мсця й оздоровитися чудесною водою. Звичайно, як би нам цього хотлося, чи не хотлося, але для пдтримання всього цього комплексу в належному стан нам доведеться таки брати якусь дещицю з паломникв, але я думаю, ми не будемо брати так вже велик грош, я думаю, - примружив Санько лве око, пдраховуючи майбутн прибутки, - гривеньок по п"ятдесят нормально буде. Ясна рч, що тод й з-за кордону потягнуться до нас люди - тод й валютою можна буде брати... - туманом солодких надй заволокло замряний погляд Санька.

– Я розумю, що, можливо, тут колись з"являлися й росйськ цар, - повернув Сергй батюшку Санька з захмарност його солодких мрй до реальност, - але ж, що б там не було, а живемо ми таки в Укран. якби, наприклад, я сам обирав мсця, як я хотв би вдвдати, то перш за все я хотв би вдвдати т мсця, як пов"язан з сторю само таки Украни, а таких мсць, мабуть, тут не мало. Адже Украна цкава саме тими подями, як символзують Украну, а не подями, що пов"язан з сторю держав, околицями яких колись була Украна - чи це Рося, чи Польща: нехай Рося й Польща прославляють свою сторю, ми ж повинн прославляти свою. А прославляти нам так под, як перемога Рос в Полтавськй битв, в результат яко Украна остаточно впала в нещадиме рабство - це просто святотатство. Адже ж про народ Украни в склад Росйсько мпер, як про всякий нший народ в склад всяко ншо мпер, вже все було якнайдокладнше викладено ще в Ббл, в Старому Заповт, в розповд про долю врейського народу в склад гипетсько мпер - там все й описано, бо, як сказано в тй же Ббл в Екклезаста, нема нчого нового в цьому свт.

– Як це?
– вд розгублення вираз обличчя Санька став нагадувати вираз обличчя його охоронця Грицька.

– Росяни, укранц й блоруси - це ж тридиний народ.

– Я б у такому раз надав перевагу двохсот"диному народу планети Земля, - чи то жартома, чи то всерйоз сказав Сергй.
– А поки такого нема, то кожен народ диний неповторний у см" народв. Украна ж, в решт решт, незалежна держава.

– Так, але...
– Санько явно не очкував на такий поворот розмови.
– Але ж ми слов"яни..

– поляки, й чехи, й болгари теж слов"яни.

– Ти що, западенець?
– звернувся Санько до останнього й остаточного аргументу, який, на його думку, ставив ус крапки над "", в його очах почали проявлятися проблиски пдозри й ворожост.

– Тобто, як це - западенець, що це означа?
– не зрозумв Сергй.
– Западенець - мабуть, вд слова "западати", але я, наче, нкуди поки що не западав.

– А-а-а! Жартуш! Знущашся? Все ти прекрасно розумш! Западенець - захдник, - рвновага пдозри й ворожост в очах Санька все бльше порушувалась на користь ворожост.
– Ти що, бандервець?!

– На превеликий жаль, мене свого часу не було н серед мельниквцв, н серед бандервцв, як серед геров Укрансько Повстансько Арм мене теж не було, оскльки мене тод взагал ще не було на свт, а щодо того, чи я прихильником Степана Бандери, то так, справд, я поважаю Степана Бандеру, як послдовного й непохитного борця за незалежну Украну, в якй ми, власне, зараз живемо, здйснюючи таким чином деали того ж таки Степана Бандери, як багатьох нших борцв за незалежнсть Украни.

– Бандервець!
– оч Санька горли ворожстю, яка поступово наливалася кров"ю ненавист.
– Кого вони сюди прислали! Западенець! Бандервець!
– в батюшц Саньков явно прокинувся колишнй алкоголк-тракторист Санько, який викрикував ц назвиська так, як свого часу викрикував смачн трьохповерхов росйськ матюки.
– Може, ти ще й католик до всього?

– Не бачу нчого поганого в католицькй вр, хоча сам особисто православним, - спокйно дивлячись в оч Санька, вдповв Сергй, - належу до Укрансько Православно Церкви Кивського Патрархату, чим надзвичайно й пишаюсь.

– Що-о-о?! Кивського Патрархату?
– широко розплющен оч Санька вд раптово розгубленост на мить прибрали вираз викнчено порожнини, яка врешт повол стала наповнюватися вируючою сумшшю мстичного жаху, ненавист, огиди й цлого сонму страхв.
– Кивського Патрархату?! Оце так. Оце воно. Кого оце вони прислали? Та краще б ти був католиком! Краще б ти був пдарасом! Кивського Патрархату!Мандатина!
– раптом вигукнув вн з пднятою в пророчому жест рукою, але тут же дещо присмирнв, задумавшись, бо до нього, мабуть, дйшов смисл, точнше вдсутнсть смислу в тому слов, яке вн щойно з таким апломбом вигукнув.
– Ахантина!
– вже спокйнше, пригадуючи потрбне слово, вигукнув вн, але це було знову не те.
– Ахнатина?
– вже запитально дивлячись на Сергя, додав вн, вочевидь, зовсм утративши надю самостйно пригадати це невловиме слово, що вертлося на язиц, але няк не могло з язика злетти.

– Може, анафема?
– спокйно пдказав йому Сергй, перейнявшись безплдними намаганнями бдолахи.

– О!
– радсно вигукнув Санько, пднявши вказвного пальця.
– Анафема! Анафема! Анафема!
– викрикнув трич Санько, трич перехрестившись.
– дина Русь, дина церква Московського Патрархату, диний тридиний народ руський; самодержав, православ народнсть - ось!
– пдняв вн до гори руки.
– Анафема! Ти оце заходив до нашо церкви? Ти, розкольник, поганець, опоганений розкольницьким Патрархом, опоганив стни нашого святого храму, освяченого покровительством дино законного священного Московського Патрарха? Ти заходив до нашого храму - треба буде наново освятити тепер наш святий храм. Як ти смв? А тепер що?...
– якась жахлива думка вразила Санька й вн застиг на мить з виразом переляку на й так перестрашеному обличч.
– Тепер що, ти знову збирашся заходити до нашого храму? А як же ще, ти ж збирашся розписувати наш храм. Навть не уявляю, що це таке. Можливо, тебе можна ще наново перехрестити? Кого вони оце прислали? Н, я не знаю навть, що можна вдяти. Геть, геть звдси, геть вд святих храмв, геть ретикв розкольникв. Геть! Що у нас мало всяких там художникв, богомазв всяких, як не були б святотатцями й розкольниками? Знайдемо когось ншого. Геть, геть звдси!
– кивав вн руками майже пд самим носом Сергя.
– Щоб духу твого тут зараз же не було. Зрозумв? Щоб духу твого поганого не було. Зараз, ось зараз я розберуся з тобою. Федорчук його, бачте, запросив. Звичайно, Семен Павлович - це ого-го! Семен Павлович - це Семен Павлович. Але ж Семен Павлович, мабуть, просто не знав, кого вн запрошу. Якби вн знав кого вн оце запросив, яку оце вн змю на грудях пригрв. Нчого, нчого, зараз я з тобою розберуся, зараз я вдкрию Семену Павловичу оч, я всм вдкрию оч, - Санько вихопив з кишен пджака мобльний телефон , вказвним пальцем викликаючи якогось абонента, почав ходити вздовж впоперек двору, продовжуючи свою безкнечну безцльну ходьбу й псля того, як приклавши телефон до вуха через деякий час почав щось говорити, а потм уважно слухати.

Сергй же весь цей час просто стояв спокйно споглядав за божевльним бснуванням Санька, вбачаючи за ним всю сторю росйського православ"я з його беззастережним служнням то монгольським ханам, то московським царям, то московським же комунстичним генсекам. Згадалися знаменн под ц "священно стор" з хнми Авакумом Никоном, з тими дикими розкольниками, старообрядцями юродивими, котр спалювали, вбивали й валтували сам себе й свох ворогв через незгоду про кльксть пальцв, якими вони хрестили сво вперт, навжен лоби - дяка Богу, що всього цього нколи не було й не могло бути в Укран, н тод, коли вона ще називалась Кивською Руссю, н тод, коли вже стала називатись власне Украною.