Вигнання в рай

Вискочивши ж з храму, Сергй поспшив ще трохи вдйти подал, аби його не побачив якийсь доброзичливець з храму й знову не взяв пд свою опку. Вдйшовши трохи подал, вн озирнувся навколо й не побачив поблизу жодно будвл, яка нагадувала б нормальне людське житло. Оскльки церква стояла в самому центр мстечка, то й оточена була все бльше звичайними примщеннями всляких контор магазинв, серед сро буденност ще радянсько архтектури яких, все ж видлявся свою яскравстю й строкатстю, очевидно, зовсм недавно збудований, чи, скорше, перебудований дм, обкладений свжою облицювальною цеглою, обнесений тако ж цегли огорожею, схожою на мур з свжопофарбованими металчними воротами. Взагал то, ця будвля була схожа на якийсь маленький середньовчний замок, який нагадував хороми Федорчука в мнатюр - Сергй ще подумав, що це, мабуть, примщення якогось освтнього чи культурного центру. Вн трохи розпачливо озирнувся навкруги в даремному намаганн все ж визначити хоч приблизно в якому напрямку шукати оселю батюшки Санька, як його вчора називала рина.

– Вибачте, - не в змоз впоратися з свою задачею, звернувся Сергй до першого-лпшого перехожого, вже лтнього дядька, середнього зросту, середньо статури, що проходив якраз поряд, - допоможть, будь ласка, мен.

– Допомогти?
– засмагле, трохи вже зморшкувате обличчя пересчного простакувато-навного сльського дядька видовжилося в намаганн зрозумти, в яку це вн халепу раптом втрапив.

– Не пдкажете, де живе священик, настоятель оцього ось мсцевого храму?

– А-а-а!
– аж зрадв дядько.
– Пп, пп Санько? Та ось же вн живе. Ось, прямо перед вами, - вн показав у напрямку того самого новозбудованого яскраво-строкатого будинку-замку, розглядаючи який, Сергй виршив, що то якийсь освтнй чи культурний центр.

– В оцьому ось будинку й мешка священик?
– не поврив вдразу Сергй.
– А це що, хба житловий будинок? в однй з квартир цього будинку живе ваш отець Олександр?

– Мй отець? Та який вн мен отець?
– примружено-хитрувата посмшка виказала, що дядько побачив тепер уже Сергву розгубленсть вд несподванки, й дядько не проти був тепер трохи покепкувати й поводити за носа свого спврозмовника.
– Я вже досить дорослий хлопець для синвства, вн сам мен в сини годиться.

– Та я маю на уваз вашого мсцевого...

– Попа? А пп наш справд живе ось оце тут, - поблажлива посмшка не сходила з добродушно хитруватого обличчя дядька, коли вн знову показував на той самий розкшний будинок.
– Ось оце в цих самих хоромах наш пп Санько й живе. Тльки живе вн тут не в якйсь квартир, а в ус оцй домин.

– Тобто, ви хочете сказати, що весь оцей будинок прямо в центр мста належить однй динй людин, вашому священику, тобто попу?
– все няк Сергв не врилось.

– Саме так, увесь оцей будинок належить йому, йому одному.

– А я спочатку думав, що це якийсь культурний чи освтнй центр, у якому навчаються мсцев дти, - Сергй якось мимовльно продовжив розмову з дядьком.

– Та колись воно й було щось таке. Може знаш, ранше було таке, називалося будинок дитячо та юнацько творчост?

– Ще б пак, я б та не знав, що це таке. Не тльки знаю, я ще й навчався свого часу в такому будинку творчост - займався малюванням, ходив на спортивн секц.

– От, от, - дядько якось замряно подивився у бк будинку.
– Оце й тут був такий будинок для наших дтей, ще мй син ходив сюди. А коли все рухнуло, вчителв порозганяли, будинок без догляду й ремонту почав розвалюватися, отут якраз Санько наш вигулькнув. Будинок цей викупив разом з земельною длянкою, перебудував тут усе, ось вам, будь ласка - цар Санько!
– з непдробним сарказмом зробив дядько невеликий уклн у бк будинку Санька.

– А як же це, вн же священик?

– Свяще-е-ник, - промовив дядько, потираючи три пальц право руки в характерному жест, що красномовно свдчив про грошовий пдтекст слова.
– Та що там цей будинок, вн он найкраще мсце бля рчки захопив, там ранше вс любили вдпочивати, тепер там не те, що рибку половити, тепер там навть дти скупатися не можуть. А лс вн он як захопив, так тепер н грибв, н ягд не пдеш збрати. А полв скльки пд ним, вс найкращ чорноземи привласнив - там пшениц, й баштани, й соняшники з кукурудзами, - махнув вн рукою.

– Знаш, як ото був мультфльм про кота в чоботях, як там дуть все питають чи це угддя, а м у вдповдь вс в один голос повторюють, що все це належить маркзу Карабасу. Отак оце в нас - все належить Саньков. А ще в нього свиноферма, а ще фабрика, де вн робить свчки з воску з свох паск. А було ж воно що? Звичайнснький п"яничка-тракторист. от тоб на. з гряз в княз, - видно було, що, як, мабуть, бльшост мсцевих жителв, все це допекло й дядьков, який радий був подлитися своми переживаннями з першим-лпшим перехожим, подлитися з яким було все одно, що подлитися з самим собою, тобто подлитися з самим Богом.
– Та що там казати, слуга Божий!
– махнув на останок рукою дядько, повернувся й пшов свою дорогою дал.

Сергв ж не залишалося нчого ншого, як ти в напрям новоствореного феодального замку посеред пролетарського мстечка Першотравневого. Величезн металев, пофарбован в чорний колр, ворота цього мн-замку при нагод могли б, здаться, витримати запеклий ворожий штурм. А оскльки Сергй не мав намру штурмувати ворота, вн оглянувся навколо з метою вднайти бльш цивлзований спосб потрапити всередину. Окрм вдеокамер, колючого дроту та ншого причандалля, призначеного для оборони вд чужого вторгнення, побля хвртки була ще й кнопка дзвнка, натиснувши на яку, Сергй побачив, як з вконечка у хвртц, наче зозуля з годинника, вигулькнуло обличчя охоронця, котрий замсть "ку-ку" промовив: "Чого тоб?" - не вельми ввчливо, але все ж зрозумлше за "ку-ку".

– Мен потрбен отець Олександр, настоятель мсцевого храму. Батюшка Олександр, - розтлумачив як мг дохдливше Сергй, аби якнайскорше донести значення свох слв до розуму охоронця, обличчя якого не виявляло надто великих нтелектуальних здбностей.

– Батюшка?
– прорк охоронець, обличчя якого все ж няк не хотло показати, що це слово стало зрозумлим для нього.
– Мабуть, хочеш зробити замовлення?
– запитав вн.

– Та можна сказати й так, - погодився Сергй, аби не вводити й надал охоронця в стан задуми, хоча, власне, замовлення навпаки мали б зробити йому.

– Добре, пдожди, - наче аж посмхнувся Сергв спврозмовник, й зачинивши вконечко, швидко пшов доповдати, аби не зрвати господарев вигдне замовлення.

Через деякий час хвртка вдчинилася й Сергй зайшов до середини. Перед ним розкинувся викладений плиткою досить просторий двр, посеред якого виблискував всма принадами закордонно довершеност новий-новснький "Лексус". Назустрч же Сергв, збгши з сходв будинку, прямував, одягнений в чорний строгий костюм, середнього вку, невисокий, але вже досить огрядненький чоловк з солдною бородою, але коротко стрижений.

– Радий бачити вас у себе в дом, чим можу вам служити?
– якось занадто солодкаво промовив незнайомець.

– Я Сергй Богданенко, - вдповв Сергй взяв руку, яку його новий знайомий подав, як здавалося для поцлунку, але Сергй тльки потиснув, - А ви, як я розумю, отець Олександр, настоятель мсцевого храму мстечка Першотравневого?

– Так, - тльки й промовив той, схиливши голову.

– Я Сергй Богданенко, - повторив Сергй, - художник, маляр. Прихав щойно вчора до вашого мстечка на запрошення Федорчука Семена Павловича реставрувати ваш храм Олександра Невського.

– А-а-а! Он воно як, - обличчя отця Олександра з виразу зверхньо поблажливост вмить набуло виразу дружньо прихильност.
– Он воно як. Грицьку!
– кинув вн охоронцю, який щойно впустив Сергя до двору й зараз стояв поряд з господарем у благоговйнй поз.
– Оце запам"ятай його, впускай завжди й зразу, як тльки вн прийде. Це великий художник, знайомець самого Семена Павловича. Вн буде розписувати наш храм. Зрозумв?

– Так точно!
– по-вйськовому вигукнув Грицько, але замсть того, щоб при цьому виструнчитись, шанобливо схилив голову, - все зрозумв.