Вигнання в рай

– Вперед, то вперед, - Гриня взяв свй пджак, що його стелив на капот для ри, обйшов спереду автомобль, св за кермо - й машина повльно рушила вперед.

7.

Деякий час псля вд"зду Грин з рою Сергй ще незрушно сидв. Хоча так поняття, як "час" для Сергя були зовсм несуттвими. Та й взагал, вн тод навряд чи мг би зрозумти чи вдрзнити, що для нього суттвим, а що менш суттвим, чи взагал несуттвим. Змний клубок болючого розчарування, розпачу, огиди вд оцього вдвертого хизування пдлстю, зрадою й цинзмом, яке вн щойно зустрв, усвдомлення якогось повного краху, цлковитого руйнування всього, чим вн до цього часу жив, чим дорожив, що складало для нього фундаментальн, здавалося незнищенн основи буття - все це вирувало, нуртувало, жалило отрутою докорв, розривало зсередини нерозв"язнстю пекучих питань, притискало до земл неймоврною ваготою невдомост так, що не те що встати, Сергй навть не мг пдвести схилену долу голову з утупленими в землю очима.

Нарешт вн, опираючись рукою на стовбур дерева, потихеньку пдввся. Якась неймоврна втома, яку вн навряд чи колись вдчував навть псля вйськового марш-кидка в повному обладунку, оповила його тло. Трохи постоявши пд деревом, поки дещо вдйшли задерев"янл пд час сидння ноги, Сергй повол рушив у першому-лпшому напрямку - куди йти, йому було байдуже, як, взагал то, було байдуже, чи йти кудись, чи не йти. Але йти виявилось якось легше, анж просто сидти й терзати самого себе пекучстю нерозв"язних питань. Вн шов навмання.

Сонце вже впало майже до самого небокраю, готове ось-ось почати свй щоденний захд за небесний пруг, та було все ще досить видно, щоб вийти на лсову стежину й попрямувати до мста, але Сергй зовсм не збирався виходити на цю стежину - йому на оч нби впала якась непроглядна пелена невичерпно гркоти. Вн шов навмання. Глля дерев боляче хльоскало його по обличчю, й вн зовсм не збирався ухилятися - вн просто цього не помчав, адже усвдомлення безповоротно утрати чогось самого головного хльоскало його зсередини батогами страждань набагато болючше.

Пройшовши так деякий час, Сергй чомусь, невдомо чому, зупинився. Озирнувшись навколо, вн помтив, що стоть на пагорб, який чимось нагадував йому той курган пд селом Веселим, на який вн свого часу так любив ходити мряти як сам, так разом з Оксаною. Звичайно, цей "Першотравневий пагорб" не йшов н в яке порвняння з тим курганом, оскльки був набагато меншим, все ж подоба мж ними була, саме ця подоба якимось недовдомим чином притягла Сергя до себе, ноги сам собою привели його на цю вершину пагорба й сам зупинились, аби поставити його перед невдпорним фактом того, що вн все ще знаходиться на цьому, такому на загал жорстокому й несправедливому, свт, але в якому все ж разом з оцим пагорбом сну одночасно ще й курган пд селом Веселим, а разом з рою Федорчук десь сну ще й Оксана. Цей новий неочкуваний поворот думок почувань якось струсонув всевладдя пануючого над Сергвою душею чорторию страждань, як наполегливо затягували вс почуття в глибини вдчаю. Сергй озирнувся навколо: вн стояв не так вже й високо, але все ж над лсом, з правого боку десь клометрв за два розкинулося Першотравневе.

Якесь неймоврно червоне, сонце в цей час якраз почало заходити за вечрнй пруг, розливаючи небокрам полум"я призахдно заграви. Дивн почуття опанували Сергм, так нби оце настав саме той, якийсь особливий, мфчний час, точнше це була мить зупинки часу, що поднувала його з вчнстю, це був нби час здйснення якихось вдвчних пророцтв, настанню яких не в змоз запобгти няк перестороги, няк намагання, няк благання... Пригадалися раптом вс людськ й Бож перестороги, явлен йому в яв в сновидннях, про нагальнсть невдворотнсть того вибору, в якому не можна помилитися.

Що ж, мабуть, вн цей вибр зробив - вн широко вдкритими очима поглянув на призахдне сонце: зраджене свтлом, зраджене днем, заскочене на гарячому розпач, налляте червнню сорому гнву, сонце терпкою сльозиною сткало з небесно щоки прямо Сергв у вч й холонуло в його грудях, а вн бачив, як розгублений вечр, ковзнувшись на кривавй плям заграви, повльно пада в глибини сутнок. Мимовльно прислухавшись до того, як заримований березовим шелестом втер виводить на струнах недосяжно нжност журливу мелодю задуми у стил густого смеркання, Сергй навть не стямився, як скрадлив долон мороку владно лягли йому на плеч, притиснувши його грк думи до безвиход ноч - тод вже йому залишилося лише спвчутливо споглядати, як беззахисн зрки покрно одягають на себе ярма сузр"в тягнуть за собою важк плуги зодакальних значень, переорюючи неосягненну цлину мжгалактичних глибин на рллю осягнень неминучост пророцтва. Сергя до самих глибин ства пройняв холод усвдомлення того, що вн тепер зможе лише обпектися, коли завтра у вогн ранково заграви як завше скочить у палаюч стремена часу, навть коли вн ось прямо зараз стане на повен зрст опвнчного всесвту, то зможе лише знову зазирнути в слп зниц темряви.

8.

Вже була справжня нч. Восени взагал темн рано, й коли Сергй не те що отямився, а просто помтив, що вже пройшов деякий час, то навколо панувала вже справжня нч. Власне кажучи, настання ноч не справило на Сергя някого враження - день був, чи нч, для нього було байдуже, вн просто вдмтив для себе якимось зовншнм, нби зовсм вд нього незалежним розумом, що настала нч. вн знову рушив. Куди? Вперед? Мабуть, що вперед. Знову навмання? Не зовсм - його вело зараз уперед якесь шосте почуття, можливо теж незалежне вд його власно вол, але владне й наполегливе, якийсь внутршнй компас показував йому напрямок. Куди? Куди ж ще може вести християнина його внутршнй компас, як не до храму? Так, Сергй, сам того не усвдомлюючи, простував до храму Першотравневого. Звичайно, все, що було пов"язане з мсцевим храмом, поки що було не дуже до вподоби Сергв: н вдверте насадження користолюбства мсцевим священиком, н сам цей користолюбний священик, батюшка Санько, з його заяложеною мперською чорносотенною деологю про дину-тридину неподльну Росю, де Укран була визначена роль безсловесно й бездушно рабин пд батогом старшого брата - все це няким чином не могло б припасти Сергв до серця. Але храм Божий - храм Божий. Перш за все всякий храм - це оселя Господа, ти повинен ти до ц осел з свою власною свчею ври в душ, навть якщо ця свча ври буде диною в цьому храм, ти й молити Господа про те, щоб вд тво свч запала така ж сама свча в кожному серц.

Повльно йшов вн чи швидко, Сергй не знав, як до кнця не усвдомлював напрямку свого руху. Бльш-менш повне опритомнення настало вже аж коли вн опинився власне неподалк вд храму, того самого храму, в якому вн був ще сьогодн вранц з невдалим намром вдстояти враншню молитву. тут сталося знову таки, диво - не диво, але щось таки дуже схоже на те: пдйшовши до храму, Сергй побачив на майданчику перед входом у церкву - бабу Горпину! Так, так, саме ту стареньку Горпину Степанвну, яку вн зустрв колись, щойно тльки прихавши до села Веселого... Спершу Сергй просто незрушно застиг, прикипвши до земл вд ц несподвано зустрч, потм виршив, що це просто мара, просто галюцинаця, виплд його пригнчено свдомост, що з"явився, як захист вд нападу непереборних, невдпорних душевних страждань, завданих йому життям так несподвано, так пдступно, так сильно...

Потм вн став приглядатися прискпливше: звичайно ж, це не була та сама Горпина Степанвна з села Веселого, але ця бабуся бля храму мстечка Першотравневе була настльки разюче схожою на ту Горпину Степанвну, що це саме по соб було дивом! Ще б пак! Отут зараз, в час найглибшого болю вд найпдлшо зради зустрти раптом майже Горпину Степанвну! Адже ця невдома, худенька сивоволоса, старенька бабуся не тльки зовн була дуже схожою на Горпину Степанвну - вона, як Горпина Степанвна, пересуваючись таким же перевальцем, точнснько так трохи метушливо, дбайливо прибирала майданчик навколо тутешнього храму, вправно орудуючи мтлою, вником, совком та ншим причандаллям, псля чого довклля цього храму ставало таким же привабливим, як довклля храму села Веселого, з яким у Сергя було пов"язано так багато найкращих в його житт переживань - хба це не диво!

Деякий час простоявши так пд чаром спогадв, Сергй пдйшов ближче й св на лавку, що стояла неподалк вд храму. Бабуня ж дал турботливо продовжувала прибирання з запалом вправнстю молодо жнки, незважаючи на свй досить похилий вк - це теж уподбнювало до т ж майже дев"яностолтньо Горпини Степанвни, яка справлялася з справами церковними й громадськими, господарство сво порала справно, н трохи при цьому не жаллася на стареч немоч. Сергв навть трохи аж вдлягло вд серця.

– Бабуню, досить вже вам вдосконалювати й так досконалу чистоту, яку ви навели тут, - звернувся Сергй до старенько, коли та, вже впоравшись з прибиранням, роздивлялася на результат свох зусиль - чи нема бува ще яко недоробки.

– Та я й сама бачу, що, мабуть, вже досить, - ще раз окинула вона оком прицерковний майданчик, склала свй нехитрий реманент до невеличко комрки при церкв, замкнула , сховала ключ до кишен й, пдйшовши до Сергя, запитала: - А ви просто вдпочити сюди прийшли, чи, може, хочете зайти до церкви? Якщо хочете - то будь ласка, у мене й ключ вд церкви , можу вдмкнути.

– Та н, дякую, не треба, я взагал то сьогодн в цй церкв вже був уранц, - знову окинув Сергй оком храм, - але не в цьому рч. Звичайно, вивчити внутршню будову храму - це просто необхднсть для мене, але... Але, знову ж таки, не в цьому, власне, рч, - вн вдчув, що якось плутаться в свох думках, не може зосередитись зрозумти сво власн намри й думки.
– А рч у тм...
– промовив вн, аби просто щось промовити, доки щось вартсне не прийде йому на думку й, подивившись на бабцю, зрозумв, що ще трохи, старенька буде вважати його просто не сповна розуму.
– Рч у тм, - нарешт в його голов виникла якась здорова логка розмови, - що я знате хто? Я Сергй Богданенко.