Вигнання в рай

Звичайно ж, збентежений молодий монах не змг в цй ситуац придумати нчого ншого, як пти з цю справою до настоятеля монастиря отця Костянтина. Середнього вку, з окладистою бородою, дещо виснажений аскезою тлесно, але з палаючим врою проникливим поглядом, наче щойно зйшов з старовинно взантйсько кони, отець Костянтин, вислухавши молодого монаха, вдразу ж пшов зустртися з незвичайним паломником. Пдйшовши до гостя, отець Костянтин довго вдивлявся в його обличчя, доки той соб просто й вдверто дивився в обличчя настоятеля - погляд новоприбулого в цей час був звернений, здавалося, не просто всередину свого власного серця, а набагато глибше, вглиб найсуттвших основ буття. По деякм час отець Костянтин повернувся до монаха, який його супроводжував, наказав йому надати в розпорядження новоприбулого гостя келю все необхдне для писання кон, надал надавати в його розпорядження все, що тому знадобиться.

Пройшло небагато часу, перша кона вже зайняла сво належне мсце в монастирськй церкв. На кон було зображення Богоматер. Це була не просто кона, це було нби вконечко в той, нший, наповнений небесною материнською любов"ю свт, з якого сюди, в наш свт через написан Майстром оч Богоматер безперестанку переливаться ця безмежна любов - це було справжн диво! З того часу одним з найулюбленших чинв монахв обител святого Миколи стала молитва перед новоствореною коною Богоматер - псля сплкування з цю коною кожен вдчував реальне наближення до найсуттвших Божих стин.

Отець Костянтин, у свою чергу, завтав у келю до невдомого конописця й запитав, чи бува тому чого не потрбно, на що гсть вдповв, що в нього всього вдосталь, що вн надал буде писати кони й надавати х в розпорядження монастирськй брат, якй нада повне право визначати подальшу долю цих кон. Сам же автор кон просив лише про те, щоб авторство цих кон було збережене в суворй тамниц, та ще сказав, що йому часом необхдна буде певна сума грошей, адже в нього залишилася в миру самотня мати, яка потребу допомоги. Отець Костянтин погодився задовольнити ц прохання гостя, поблагословив його й побажав успхв у його богоугоднй справ.

Таким чином новоприбулий незнайомець-конописець став з часом одним з ченцв чоловчого монастиря святого Миколи. Нхто й нколи не дзнався вд самого незнайомця його справжнього мен, а в обител йому дали м"я Михайло. Так у монастир з"явився, влившись у лави мсцево брат, конописець отець Михайло, з-пд пензля якого виходили неймоврно краси сили кони, як були окрасою вже не тльки його рдно обител, але й нших монастирв та церков - настоятель отець Костянтин з дозволу самого автора щедро дарував дивовижн кони всм бажаючим, а бажаючих було набагато бльше, анж кон. Звичайна рч, що вс дуже хотли дзнатися, хто ж автор цих чудесних, справд таки чудесних витворв, адже це були не просто твори мистецтва, це були витвори справжньо ври, ври дйсно глибоко, дйсно непохитно вчно. Ясна рч, що отець Костянтин, дотримуючись дано автору кон обцянки, нколи й нкому не розповдав про того, хто саме написав ц кони, завжди, коли вн дарував комусь чергову кону, отець Костянтин лише поблажливо й благодушно посмхався у вдповдь на настирлив намагання таки дзнатися про автора, принаймн хоч одним оком глянути на нього - але у вдповдь усм була лише мовчанка.

Не намагався нхто з самих ченцв монастиря дзнатися в свого брата отця-конописця Михайла про те, хто вн насправд, тобто ким вн був у миру, завжди обходячи це питання не тльки в розмов з самим отцем Михайлом, але в розмов помж собою, адже сам конописець волв, щоб було саме так. Але все ж здогади про те, ким отець Михайло був у миру, все ж мимохть виникали, й хоча про це мж собою теж нхто нчого не говорив, навть нхто нчого не натякав, але, щоб там не було, здогади виникали...

Справа в тому, що не дуже далеко вд монастиря святого Миколи було таке соб село Веселе, знамените тим, що в цьому сел був збудований новий храм, храм цей розписав один ще молодий, але надзвичайно талановитий майстер, який взагал вважався одним з найкращих, якщо не найкращим майстром церковного малярства, звали цього художника Сергй Михайлович Богданенко. Псля офцйного вдкриття й освячення храму розпис, здйснений Богданенком, був нарешт вдкритий для широкого загалу настльки вразив свою довершенстю усх, хто мав щастя його бачити, що невдовз став предметом поклонння, зробивши храм села Веселого мсцем масового паломництва не лише людей вруючих чи знавцв мистецтва, але й усх, хто хотв прилучитися до цього художнього чуда, явленого Богом через посередництво душ й рук непересчного молодого майстра. На додачу до всього храм села Веселого з його розписом приваблював до себе паломникв ще й романтичною таною трагчного ореолу дол самого молодого автора розпису, Сергя Богданенка, який псля виконання цього розпису вдлучився на деякий час для виконання ще якось роботи, щоб знову повернутися в село Веселе й одружитися з донькою мсцевого священика, яка заради цього покинула монастир. Але назад цей молодий художник не повернувся. Тобто взагал не повернувся: похавши кудись ненадовго, щоб виконати не дуже значну роботу й повернутися на сво власне веслля, Сергй Богданенко зник, як у воду канув, пропав безвсти.

Звичайна рч, що все це було дуже добре вдомо всм ченцям чоловчого монастиря святого Миколи, звичайна рч, що кожен з них час вд часу вдправлявся в невелику мандрвку до недалекого села Веселого, аби знову й знову прилучитися до цього дива: помолитися Богу посеред божественно краси й велич розпису храму. Звичайно ж, монахи обител святого Миколи не раз розповдали свому новоприбулому брату-конописцю Михайлу про мсцевий знаменитий на весь свт храм недалекого села Веселого з його дивовижним розписом, що на загальну думку ченцв не могло не зацкавити такого надзвичайного майстра малярського мистецтва, як чернець-конописець Михайло - звичайно ж, йому не раз пропонували вдвдати храм села Веселого, на що Михайло лише поблажливо-сумно якось нби провинно посмхався, й нчого не вдповвши, йшов свою дорогою.

Отже, Сергй Богданенко розпису храм села Веселого, псля чого кудись тимчасово де, але вже не повертаться, потм невдовз в монастир святого Миколи з"являться незнайомець, який почина писати дивовижн кони й просить збергати авторство цих кон в глибокй тамниц, причому кони ц такого атунку, що х за рвнем можна порвняти хба що з розписом храму села Веселого - можливо, в автора розпису Богданенка був якийсь гдний його геня за рвнем таланту колега художник, який би мг теж створити щось подбне, але такого художника поки що не було, принаймн про такого до цього часу ще нхто не чув, та й стиль, у якому був виконаний розпис храму стиль, у якому Михайло писав сво кони, дуже вже були подбн. Висновки, як кажуть, напрошувалися сам собою.

А ще на шальки доводв такого кшталту додала ваги одна сторя, що трапилась невдовз псля того, як незнайомець-конописець став отцем Михайлом. Написавши вже деклька кон, конописець Михайло якось попросив отця-настоятеля Костянтина, щоб наступна кона, над якою Михайло тод саме працював, була передана в жночий монастир свято Ольги, розташований неподалк. Отець Костянтин, звичайно ж, задовольнив прохання свого нового нока - новостворена Михайлом кона вдразу ж була передана одному з молодих ченцв, який вирушив з цим даром до жночого монастиря свято Ольги. Коли ж цей молодий монах прибув до жночо обител з дарунком, то його запросили для передач кони до само настоятельниц, яка особисто виршила прийняти дар. Настоятельниця жночого монастиря свято Ольги матнка Параскева, прийнявши до рук принесену кону, довго милувалася цю святинею, не в змоз вдрвати очей вд неземно краси - це був нби кольоровий молитовний пснеспв, що унаочнював божественну гармоню всесвту.

– Що ж, - коли нарешт вдрвала оч вд кони, звернулася матнка Параскева до монаха, який цю кону принс, - це дйсно витвр справжньо натхненно Господом ври. Передавай Сергв подяку, передавай йому велику подяку.

– Якому Сергв?
– здивовано заблимав на не очима збентежений монах.

– Як це якому?
– ще раз лагдно подивилася на кону настоятельниця.
– Автору ц кони, кому ж ще.

– Але ж цю кону написав...
– молодий монах мало не промовився "отець Михайло", але вчасно похопився, згадавши наказ отця Костянтина збергати м"я автора кон в суворй тамниц.
– Тобто, я хотв сказати, - тльки й мг вн зняковло пробурмотти, знчено поглядаючи на матнку Параскеву.

– Ти хотв сказати, що кону написав нкогнто, чи не так?
– поблажливо посмхнулася матнка Параскева.
– Добре, нехай буде так. Передавай, в такому раз, велику подяку цьому вашому нкогнтов. Тльки ж обов"язково передавай, зрозумв?

– Так, так, зрозумв, - закивав головою монах, - аякже, передам обов"язково передам. Аякже.

Таким чином для всх ченцв монастирсько брат обител святого Миколи нкогнто хнього брата конописця Михайла було розкрите повнстю: те, що знаменитий художник Сергй Богданенко й нок Михайло - це одна й та ж особа, вже не викликало н в кого жодних сумнвв. Але усвдомлювали це ченц незалежно один вд одного, кожен сам особисто прийшов до цього висновку, жодного слова мж ними не було мовлено на цю тему, тим паче нхто нколи й словом не натякнув про це самому брату Михайлу.

Якщо вже сутний, марнотний свт втратив такого свого громадянина, як Сергй Богданенко за його ж власною, вочевидь, доконечною потребою, то ясно, що вдбулось це з необхдност, в якй вбачалась не лише воля самого Богданенка, але й воля сильнша й вища, воля, без яко, як вдомо, й волосина з людсько голови не впаде. Отже, для сути й марнот свту цього раз назавжди зник Сергй Богданенко, а для служння Богу навчно народився брат у Христ Михайло - намагатися пддати це сумнву, чи копирсатися в цьому заради угамування сутно цкавост, було б просто великим грхом. конописець Михайло мг спокйно почуватися безповоротно прийнятим до братства, тих, хто безоглядно присвятив себе вдданому служнню Господу, нхто й нколи жодним натяком бльше не порушить його впевненого спокою у служнн Богу, нхто й нколи не пос в його душ жодного сумнву, аби не дати йому жодного приводу для озирання назад в минуле, вочевидь, дуже болюче для Михайла. Художник Богданенко назавжди помер для цього тимчасового сутного свту, але для вчного життя народився брат Михайло, якому вже не треба бльше помирати.