Вигнання в рай

Сергй, блукаючи примськими перелсками, якось натрапив на берег мсцево рчечки. Трохи постоявши на берез, вдихаючи настояну на рчковй теч прохолоду, вн дстав з-за поясу пстолет швиргонув його далеко в рчку.

Потм Сергй ще десь блукав. Потм сидв. Потм знову блукав. Потм кудись хав. Автобусом?... Поздом?.. Попуткою?..

Звичайно, вдсутнсть Сергя помтили в дом Федорчука вже з самого вечора, але великого значення цьому факту не надали - новоприбулий художник, та ще молодий до того ж - чи мало всляких причин, як могли б стати йому на завад, щоб спокйно переночувати в теплй постел: вд натхненного обдумування майбутньо роботи з реставрац псля ознайомлення з храмом до несподвано любовно пригоди. Так що нкого вдсутнсть гостя не схвилювала, тобто майже нкого - ру з Гринею ця вдсутнсть все ж дещо насторожила, але й вони врешт все ж виршили почекати до ранку.

Коли ж вранц, не дочекавшись Сергя, Гриня метнувся можливими мсцями перебування Сергя - вд храму й осел батюшки Санька до злачних мсць Першотравневого - й нде гостя не знайшов, отод вже вдсутнсть новоприбулого художника стурбувала всх. Тод вже сам Федорчук задяв ус сво можливост для якнайскоршого пошуку свого гостя: були пднят на ноги вс можлив установи вд млц й пожежних до добровольцв з мисливських спортивних органзацй. Млцю були задян службов собаки: ру з Гринею дещо стурбувало, коли взятий собакою Сергв слд привв до мсця хнього вчорашнього романтичного побачення. Але службов собаки виявили ще й слди Сергя, як вели до храму й до батюшки Санька, слди, як петляли примськими перелсками, виводили до рчки, врешт привели до залзничного полотна й автостради... Особливо, звичайно ж, примусили задуматися слди, як виводили до залзниц й автостради, а також т слди, що вели на берег рчки: шукали можливу причину зникнення слду в цих пунктах - задяли навть водолазв, як обшукали дно рчки... Але няких результатв пошуки не дали.

ЧАСТИНА ТРЕТЯ

1.

"Зник безвсти", - ясна рч, що така новина щодо Сергя Богданенка, який похав не надовго для реставрац храму й мав незабаром повернутися на власне веслля, навряд чи залишила байдужим хоч когось у сел Веселому. Ця новина збентежила й засмутила всх. Звичайно ж, засмутилися Горпина Степанвна, отець Михайло, засумувала Оксана за свом коханим. Але Оксанина печаль була далекою вд розпачу, це була свтла, висока печаль - Оксана н на жодну мить не поврила в те, що Сергя вже не було серед живих, хоча, якби навть вона точно знала, що його фзична плоть вже перестала снувати, то й тод вдчай та розпука не змогли б опанувати Оксанину душу: адже н найменший сумнв нколи б не збентежив переконання в тому, що псля швидкоплинного земного снування хн з Сергм душ зллються у житт вчному.

Безцнну кону, яка мала б слугувати оплатою за реставрацю Першотравневого храму, Семен Павлович Федорчук, таки викупив на аукцон й подарував для храму села Веселого, незважаючи на те, що реставрацю в мстечку Першотравневому Сергй не лише не виконав, а навть не розпочинав. Федорчук навть сам прихав до Веселого для передач кони мсцевй громад в день офцйного вдкриття новозбудованого мсцевого храму, розпис якого був здйснений Сергм ще влтку, але оскльки храм до дня офцйного вдкриття був зачинений, то розпис цей був для широкого загалу тамницею.

Торжество ж вдкриття нового храму села Веселого вдбулося в день Покрови Пресвято Богородиц. Окрм мсцево громади, Федорчука з безцнною коною та багатьох мсцевих гостей, на освячення храму прибуло дуже багато гостей з столиц, з ус Украни: чутки про намри одного з найкращих майстрв церковного малярства, напруживши вс сво сили й можливост, зробити цей розпис надзвичайним, а також обставини, за яких цей розпис став останнм у житт художника, який так трагчно зник безвсти прямо напередодн свого веслля - все це притягло до тако, здавалось би, не надто значно под, як освячення одного з невеликих провнцйних храмв, загальнонацональну увагу.

Величезний натовп зантригованих гостей, що прибули на торжество, буквально заполонив людським морем пвсела. Коли ж псля врочистих промов, освячення нового храму й повернено святин-кони, храм нарешт вдкрився для всезагального доступу, то гост, що збралися навколо храму, змогли заходити в цей храм тльки по черз невеликими групами. Останн вдвдувач, простоявши з самого ранку, змогли зайти до храму вже аж надвечр - хоча в цей осннй день було вже досить прохолодно, нхто з них н на мить не пожалкував, що чекав сво черги цлий день. Кожен з тих, хто заходив цього дня до храму й милувався розписом, вд професйних митцв, критикв журналств, що писали на мистецьк теми, до простих селян паломникв - кожен був просто вражений красою, силою, щирою вдвертстю й водночас простотою, з якою виконавець цього розпису доносив до глядача здавалось би надзвичайно складн й висок, майже недосяжн стини добра, любов, справедливост й милосердя. Кожен, хто заходив у храм зустрчався з цим розписом, той виходив з храму вже зовсм ншою людиною - чистшою, добршою, милостившою...

З тих пр невеликий храм села Веселого став одним з найвизначнших мсць паломництва як вруючих, так просто аматорв, що хотли помилуватися вже славетним розписом, який ставав дедал все славетншим славетншим: все частше й частше лунали твердження про те, що з часв Мкеланджело не було ще тако сили, тако оригнальност й новизни, тако епохально велич - що, ясна рч, загалом сприймалося поки що дуже скептично, як неминуч в таких випадках перебльшення, але непересчна мистецька значущсть розпису Богданенка все ж не викликала вже жодних заперечень навть в академчних мистецьких колах.

Хоча для самих мешканцв села Веселого знаменитий вже на весь свт розпис хнього храму був приводом не лише для гордост, але й для сумних роздумв про несповдимсть шляхв Господнх, адже нагадував про нездйснене, скорш за все вже нездйсненне щастя хньо улюблениц Оксани - можливе щастя Оксани з Сергм було б щастям для кожного в сел, але...

Сама ж Оксана, псля освячення храму ще деякий час побувши вдома з батьком, повернулася до свого рдного монастиря свято Ольги, до свох сестер-монахинь, наречених Господа. Про що вони вдвох говорили з настоятельницею монастиря матнкою Параскевою нхто не знав, але коли Оксана вийшла з кел настоятельниц, то в не не було навть натяку на печаль чи вдчай, обличчя Оксани свтилося пднесеною радстю над на вчне щастя - Оксана вже точно знала, що Сергй живий, але доля розпорядилась так, що разом вони на цьому свт бути бльше не можуть, все ж, не зважаючи на так обставини, вони таки будуть разом. Розлука лише поглибить хн почуття, те, що хн тла не зможуть злитися в одне тло, зробить хн кохання лише чистшим, пднесеншим, бо душ хн вд цього лише мцнше зллються в одну душу, душу, яка буде жити вчно.

Невдовз Оксана прийняла постриг перейшла з стану послушниц в стан монахин, що лише наблизило як до Господа, так до Сергя, але не стало й на завад для вдвдин свого батька, матер зниклого Сергя Лд Антонвни, яка стала тепер для Оксани другою матр"ю. зовсм не здивувало, коли одного разу, вдвдуючи в Кив тепер вже хню з Сергм спльну матр, Оксана дзналася, що Лдя Антонвна перодично отриму вд когось грошов перекази - Оксана вдразу здогадалася, що це Сергй...

Нколи, нколи в житт м бльше не судилося побачитися на цй земл, але й нколи, нколи - н в житт земному, н в житт вчному - м не судилося розлучитися.

2.

Не дуже далеко вд жночого монастиря свято Ольги, де Господу служила Оксана, був пд Кивом ще й чоловчий монастир святого Миколи, заснований, як монастир свято Ольги в т ж буремн часи становлення Укрансько помсно православно церкви прихильниками Кивського Патрархату - багато молодих завзятих неофтв, захоплених покликом служння Богу й Укран, присвятили сво серця Господу в цьому монастир.

Саме до цього монастиря одного дня якраз невдовз псля вдкриття храму в сел Веселому завтав незнайомець. Це був ще молодий чоловк, довгий час не голений, з очима, як, здавалося, дивилися здебльшого лише в свою власну душу бачили там тльки тугу, яка волала про Боже милосердя. Одягнений цей молодик був у стоптан кросвки, давно непрасован брюки, зм"яту куртку в"язану вовняну шапку - тобто загалом на перший погляд нагадував одного з досить широкого в той час прошарку людей, викинутих долею за борт, яких називали безхатченками, якби не його погляд, здавалося, постйно заглиблений у власну душу, погляд, який наче бачив минуле, сучасне й майбутн одночасно, тобто бачив вчнсть. Оцей незвичайний погляд якраз привернув увагу монастирсько брат, не дозволивши з порогу зарахувати цього вдвдувача до когорти безхатченкв.

Але не тльки незвичайний погляд вираз обличчя хнього гостя привернув увагу служителв чоловчого монастиря святого Миколи - його поведнка в монастир теж була досить незвичайною. Н, його поведнка не була неправильною, якраз зовсм навпаки, вс д прибульця були якнайвдповдншими до ситуац, вн поводився так, нби тльки недавно покинувши стни монастиря, знову сюди повернувся: щойно перетнувши вхд до обител, вн упевненою ходою попрямував до монастирсько церкви, де здйснив ус ритуальн д згдно до церковного канону, так наче вн справд був тут не гостем, а господарем. Потм же гсть монастиря звернувся до першого ж монаха з досить таки дивним проханням - вн попросив надати йому можливсть написати кону...