Вигнання в рай

– А дти в них були?

– Н, н, дтей, не було. Не було в них дтей - може, оце з-за цього й Людмила почала пускатися в гульки, Семен до не збайдужв врешт решт. Що ж, нема дтей - нема см".

– що ж, Семен Павлович псля розлучення з цю Людмилою бльше так нколи н з ким не одружувався?
– запитав Сергй.

– Н, так не одружувався, - спвчутливо промовила Галина ванвна.
– Так неодруженим залишився. Не довряю, каже, я тепер псля Людмили жнкам, можливо, каже, серед них достойн й чесн, але боюсь помилитися. Та й в лтах, каже, я вже, хоча, як там його лта? Мцний, ще ж молодий, здоровий чоловк. Але...
– ще спвчутливше похитала вона головою.
– Видно, така вже доля його бути одиноким. Батькв свох Семен поховав, з дружиною свою розлучився, Семенв брат ван разом з свою дружиною померли, якби ще не брата вана донька ра, то й зовсм би був один однснький, як перст, на блому свт, наш Семен Павлович. А так хоч ця його племнниця ра при ньому залишилася, Семен Павлович, взагал то, за власну доньку вважа.

– ра, - промовив соб Сергй це м"я й вдчув, як знову завирувало в його душ.

– А що ж ця ра? Це виходить дина, так би мовити, рдна людина залишилася в Семена Павловича?

– Так, звичайно, - погодилась бабуся, - одна дина оця небога в нього й залишилася з рдних на всьому свт.

– що ж вона, ра, явля собою?

– Та що ж?
– трохи наче нехотя почала старенька.
– Я так скажу, мати ц ри, ванова дружина Настя, дуже гарною жнкою була: щира, добра, чесна, лагдна, поганого слова вд не нколи не почуш, голосу було нколи н на кого не пднме, навть на вана свого, коли той почав знову пити й руки розпускати, навть тод жодного поганого слова вд не нхто не чув, все мовчки терпла, тльки бувало вдмахнеться, коли мова зайде - все. А на що вже красива була Настя, то й словами не опишеш - красуня була просто неймоврна, краса - це, мабуть, дине, що вд не дсталося доньц р, в усьому ншому ця ра - вилитий батько ван, та навть його вона, мабуть, перевершила.

– Що ви мате на уваз?

– Що я маю на уваз? Та те й маю на уваз, що на вс бешкети й витребеньки з самого дитинства пускалася ця ра, то там у шкоду влзе, то там, точнснько, як батько в дитинств. Так ван, вн, може, коли було й залзе в чий сад чи город, так це, може, йому не вистачало там чогось по бдност, а в ри ц - чого тльки забажа, то все й так. А то ще курити та випивати вже ж почала ще в школ, клас в шостому чи сьомому, матюкатися навчилась, як мугиряка, це ж - двчинка! А з хлопцями, вибачаюсь, по-справжньому жити почала, як в не ц ссчки, прости Господи, тльки но як пиптики на сухоребрих двчачих грудях повипиналися. Тьху!
– перехрестилась вона скоренько.
– Господи, прости грхи наш. Отака от ця ра вродилася.

– А Семен Павлович же що з цього приводу?

– Семен Павлович тльки й зна, що носиться з цю рою, та донечкою свою взива. Каже, що, мовляв, не дав мен Бог рдних дтей, так тепер для мене ра рднша за рдну дитину, й ус забаганки, не встигне рочка що придумати, як Семен вже виконав: надки, як тльки забажа, наряди з самого Парижу - все тут зараз для не на готов. Отака слпа любов. Отак Семен розбестив свою небогу, хоча й сама вона, як кажуть, вд природи - вдрви, та викинь. У мене внучка, Надйка, так вона з цю рочкою не те, що дружить - дружити з ркою я онучц суворо заборонила - а так вони сплкуються мж собою, однолтки ж. Так Надйка якось розповдала, ще як вони до школи ходили, що рочка ця Федорчукова, все хвалилася, що, мовляв, для не найбльшим прикладом серед усх жнок, найбльшим, як же це вона сказала, - задумалась вона, - ден... якось?...

– Може, деалом?
– пдказав Сергй.

– Так, так, точно, деалом! Найбльшим деалом, казала наша рочка, для не була росйська мператриця Катерина Друга, або, як ще називали Катерина Велика.

– А чому ж так, вона не пояснювала?

– Так отож, отож, в тому то й рч, - пдняла вказвний палець бабуся.
– Каже, що, мовляв, ота сама Катерина була простою якоюсь третьосортною, задрипаною, нкчемною нмецькою принцескою, якй наче б то в житт нчого особливого й не свтило, але якй вдалося вийти замж аж за мператора Рос й завести при цьому соб ще при живому чоловков коханцв. Потм, каже, ця Катерина намовила свох коханцв, як до того були ще й братами, вбити свого чоловка-мператора. Коли ж коханц вбили таки чоловка, то Катерина сама стала росйською мператрицею Катериною Другою тод вже пустилася на вс заставки: не було, казала рочка, тако найзлочинншо примхи, найпдлшо забаганки, не було тако найнеприродншо пристраст, не було тако найзбоченшо вигадки для погамування тваринно плотсько хт, не було, одне слово, тако бридко гидоти, яко б не вчинила ця мператриця Катерина. А дал рочка ще розповдала про вс т огидн способи, якими Катерина Друга совокуплялася як з людьми, так з тваринами, тьху, тьху, тьху, прости, Господи, - перехрестилась бабця.
– А тод наша рочка й каже таке, що от, бачите, ця мператриця була по сут свой грше за всяку проститутку й злочинницю, а в Рос вважають найдостойншою з достойних жнок, ставлять й пам"ятники, називають Катериною Великою. Бльше того, рочка наша ще й додавала, що в Рос тих часв мператори були до того ж ще й офцйними очльниками церкви, так що Катерина Велика була до всього ще й главою Росйсько Православно церкви, а отже тим самим мператриця Катерина була майже офцйною святою. похвалялась тод ра, що й соб буде в житт наслдувати в усьому оцю саму росйську мператрицю Катерину Другу, тобто не буде такого, з огляду на закони держави й людську пристойнсть, найжахлившого злочину й найогидншого грха, на який би ра, як мператриця Катерина, не зважилась би заради угамування свох бажань, при цьому ра, бачите, буде вважати себе, такою ж Великою святою, як Катерина Друга! От так от! Отака от рочка, - розвела вона руками.

– Так, дйсно, - задумано похитав головою Сергй, - цла флософя. Небезпечна, дуже небезпечна флософя. Цла сумш, тут тоб й Нцше, Фрейд, Афродта в обнмку з Нероном, ницсть мперсько велич, все, що хочеш... Дуже небезпечна флософя.

– От, от, я ж казала свой внучц Надйц, що ця рочка дуже погана, дуже небезпечна людина, казала, щоб трималась Надйка якнайдал вд рки Федорчук. Та де там, вс ще в школ за нею табуном ходили: що двчата дивились на не, як загпнотизован й кожне слово ловили, що хлопц за нею, як зачарован бгали готов заради посмшки на все. А вона ж, рочка наша, тих хлопцв мняла, як т рукавички, а то й з двома з трьома одночасно зустрчалась, та ще як зустрчалась - абортв тих вже стльки переробила, що не дай Бог! А останнй аборт, коли лкар сказали, що вже якщо зробити й за цим разом аборт, то навряд чи псля цього ра наша колись зможе стати матр"ю, так Семен Павлович уже тод всма правдами й неправдами наполг, домгся, примусив ру не робити цього аборту. як вона вже народила хлопчика, то радост Семена не було меж - забрав вн новонародженого вд ри, бо й байдуже було до т дитини, вддав цього хлопчика однй годувальниц, що теж тод якраз народила - гарнй жнц вддав, щоб та ходила за немовлям, годувала його свом молоком, благо молока в не вдосталь було для свого хлопчика для маленького Федорчука. Дуже, дуже радий був Семен з народження свого онучка, Богданчиком його назвали, зараз пдроста вн десь у дуже дорогому пансон. А рочц нашй - як з гуся вода, вона, мабуть, вже й забула про свого синочка гуля соб налво й направо, як завжди.

– Так, справд, - з гркотою в голос промовив Сергй, - небезпечна, дуже небезпечна людина ця рочка. Навть набагато небезпечнша, анж я соб мг уявити. Вигляда так, що й справд наша рочка гдною наступницею й послдовницею росйсько мператриц Катерини Велико: вони дйсно варт одне одного - кумир прихильниця.

– Оце так, бач, доводиться розмови вести бля храму Божого. Та ще, якось воно, - трохи аж розгублено, звертаючись не стльки до Сергя, а наче до якогось вдсутнього свдка хньо розмови, продовжила бабуся, - як би це сказати, двчинка ж, наша ра, хоч би вже хлопець був, то воно ще якось би, а так...

– Ну то й що, - з ноткою флософсько печал вдповв Сергй, - була б наша ра хлопцем, то в цього хлопця замсть росйсько мператриц Катерини Друго кумиром деалом був би росйський мператор Петро Перший. А Петро Перший, на додачу до всх достонств сво колеги Катерини Друго, був ще й жахливим богоненависником, страшенно не любив священикв ченцв, зате дуже любив сам особисто власноруч катувати людей, до реч й свого рдного сина закатував до смерт, зокрема й за те, що той, на вдмну вд свого батька, був людиною глибоко вруючою. А ставлять пам"ятники, шанують поклоняються в Рос Петру Першому не менше, а навть бльше нж Катерин Другй - на Петра Першого там просто моляться. Та й, будучи росйським мператором, Петро Перший також очолював Росйську Православну Церкву. Так от, як бачите, вони - кумири й деали. От тльки, - вн ненадовго задумався.
– От тльки жаль Гриню - Гриню наша рочка теж використа й викине на смтник, як останню ганчрку...

– Що, що?
– не зрозумла бабуся останнх слв Сергя.
– Який Гриня? Про що це ти?

– Та це я так, про сво. Не зважайте, бабуню.

– Господи Боже, прости нам грхи наш, - тльки й спромоглася промовити, перехрестившись, старенька.

9.

Попрощавшись перехрестившись на храм, десь, мабуть, опвноч Галина ванвна пшла соб й залишила Сергя пд церквою на самот. Болюч роздуми ще на якийсь час тримали його на лав бля храму, але не довго - все ж таки ходити було дещо легше, анж просто пасивно сидти, перемелюючи в соб болюч думки й почуття, простий фзичний рух все ж якось, хоч не зовсм, але ж хоч трохи розвював страждання.

Сергй пдввся й пшов. Куди? Кудись. Чи довго вн ходив? Хто ж його зна. Сергй довго блукав якимись околицями, перелсками, його знову хльоскало по обличчю глками, чого вн знову не помчав. Ще б пак, ще вчора вн твердо стояв на ногах, враз з-пд нього вибили опору. Вибили миттво й безжально. Н, позбувшись опори, вн зовсм не вдчув, що вн пада вниз, адже для цього принаймн треба було б знати, де вн, цей низ, який повинен би бути напроти верху, але Сергй уже не знав, не вдчував, де низ, де верх, де бк... Вн нби нерухомо завис у вакуум. Звичайно, можливо Сергй падав униз, можливо вн летв уверх, або ж рухався вперед чи назад, можливо, - але ж у тому безповтряному, безжиттвому, знеречевленому вакуум вдчаю, в якому вн раптом опинився, стан руху був абсолютно тотожний стану спокою: вн нби завис, точнше наче розчинився у цьому мертвотному безмежному вакуум болю й страждання.

Дорога назад була остаточно й безповоротно вдрзана - Сергй дуже добре розумв: псля всього, що сталося, особливо ж псля його ганебно зради, коли вн, як хлопчисько потрапив на гачок ри, про Оксану, про отця Михайла, про село Веселе можна тепер буде лише згадувати, причому згадувати лише як про грку безповоротну утрату. Н, це не була просто миттва слабксть, про яку можна просто забути й повернутися до попереднього снування - все його життя, яке було до зустрч з Оксаною повстало вчора проти того життя, яке могло б бути псля ц зустрч. Сергй спасував перед спокусами свту цього, став знову тим ненаситним до грховних насолод молодим Сергм, який повнстю вддавався земним пристрастям, причому потурання грховнй природ здйснювалося з найблагородншими, здавалося, намрами. Господи, як же все заплуталося. Як все складно. А здавалося таким простим, таким високим, таким достойним. Видно, далеко ще йому до того, щоб стати гдним тако двчини, як Оксана. Вн сам себе ршуче й безповоротно вдтяв вд можливого омряного щастя, зараз просто вддаляться - з кожною миттю вн все дал й дал вд щиро посмшки Оксани, вд натхненного слова отця Михайла, вд вечрньо прогулянки затишними вулицями села Веселого.