Вигнання в рай

– Так, не дуже весела сторя, - Сергй теж подивився на кону Спасителя, наче вибачаючись за такий свй висновок.

– Що ж, життя не завжди обов"язково веселе. Хоча Оксана, як сам бачив, наче й не журиться, призвичалась, все говорить, що дуже й добре живеться серед щирих свох подруг, гуменю Параскеву дуже хвалить. Та й отець Михайло наче не дуже журиться, хоча всм зрозумло, який тягар йому доводиться нести, адже в кожного пд серцем цей тягар все ж таки пече, як би вс не старалися показати, що щиро радють, коли бачать Оксану, як вона приздить додому допомогти батьков по господарству.

– А як щодо Миколи, як його доля склалася?

– Та тут справа таки дйсно веселша, - обличчя Горпини Степанвни розквтло щирою радстю, - одружився таки наш Микола нещодавно, дав Бог таки йому побратися, всм селом гуляли в нього на веслл, вс радли за Миколу та його врну дружину. Адже ж Ганнуся, тепершня Миколина дружина, давно вже й щиро кохала Миколу, про це й Оксана знала, й Микола знав. Оксана теж дуже-дуже рада за них. Що вже там у нього, в Миколи, глибоко в серц, - замислилась вона на мить, - це лише Бог один зна, а втм живуть вони з Ганнусею наче непогано, добре живуть, от на дитинку вже чекають, дай Бог м щастя й дол, всякого добра та дток побльше.

– Так, так, оце так сторя,- Сергй не мг не чудуватися з того нового, що вн щодня тут дзнавався. Кожен день ставав для нього наче новим щаблем на шляху вдкриття чогось нового, незвичного, навть неймоврного, але навдивовижу захопливого й благородно високого.

Н, звичайно, Сергй не був уже таким викнченим безнадйним цинком, щоб зовсм вдкинути можливсть снування таких людей, таких почуттв, таких вчинкв, взагал такого життя... Але ж тльки можливсть. Зрозумло, що Сергй цлком припускав таку можливсть, що десь колись снували, снують чи будуть снувати так люди, так почуття, так стосунки- але дос вн таке лише припускав, все це поки що могло снувати в його уяв лише як теоретична можливсть, як деал, до якого треба намагатись дорвнятися, як сюжет для художнього твору, врешт-решт. Але щоб отак ось стикнутися з цим в житт вч-на-вч, опинитися в самй гущин такого життя...

– Я, мабуть, пду трохи вдпочину псля обду, - звернувся Сергй до Горпини Степанвни, яка вже закнчувала прибирати з столу, псля довго мовчанки, пд час яко вн все глибше й глибше занурювався в хвил цих нових для нього обставин, нових неочкуваних.

– Звичайно, звичайно, будь, як в себе вдома, - Горпина Степанвна зайшла до зали, пдпушила подушку на диван.
– Заходь, вдпочивай, ти ж сьогодн встав разом з сонцем.

– Дякую, бабуню, - Сергй зайшов до зали, почекав, поки бабця вийшла й обережно зачинила за собою двер, рвучко лг на диван, закинувши руки за голову.

8.

Н, Сергй зовсм не знемагав вд утоми, оч його зовсм не склеплював непереборний сон. Зовсм навть навпаки, в душ його розбурхано калатали нов почуття, нов, незвичн осягнення, над, нов життв вимри й видноколи. Зовсм не псляобднього вдпочинку потребувало тло Сергя, а його душа вимагала самотност, спокйно, затишно самотност, щоб спробувати осягнути все нове й незвичне, погамувати розбурхансть думок почуттв.

Деякий час лежав вн отак навзнак, втупивши невидющ оч в стелю, не в змоз вднайти в круговерт вражень якось сув"яз, не в змоз вднайти ту рятвну нитку Арадни, яка вивела б його з лабринту недоври до цього нового божественно-благородного, чистого величного, з лабринту недоври, в надрах якого все ще чулося вдлуння його минулого життя, неначе вдлуння рику Мнотавра, з яким Сергв ще належить поборотися, Мнотавра, який, виявляться, все ще снував, все ще не до кнця був зборений, раз снувала ще в душ оця недовра до реальност такого чистого й праведного буття, яке зараз ось тут, навколо дйсно, насправд реально жило, дяло, здраствувало . Страховище минулого життя - взагал то, воно все менше й менше турбувало Сергя останнми часами, але, виявляться, все ще давало про себе знати. Так, йому справд було з чим боротися в свому минулому.

тут Сергй дуже виразно зрозумв, у чому та головна вдмннсть, та головна рзниця мж ним Оксаною, рзниця, яку вн, хоч невиразно й не усвдомлено, все ж вдчував вд само першо х зустрч: Оксан, на вдмну вд нього, нколи не треба було змнюватися, ставати ншою, перелаштовувати себе згдно з новими вдкритими духовними цнностями, боротися з собою, з своми помилками, з своми грхами, з свом минулим. Оксана просто була, буде собою - все! Закорнена свом родом глибоко в Украну, в Божий промисел, вона наче б нколи не народжувалась нколи не вмре - вона просто виявила свою появою в цьому гршному свт цей Божий промисел, як виявила його свом недовдомим виникненням Украна. Оксана, як Украна була вчна й незнищенна.

не ма някого значення, що плоть ц земно двчини колись з"явилася на мить свого земного снування так само колись зникне - десь там, на вищих щаблях снування вчно житиме щирсть, чистота, врнсть; як, не зважаючи на те, що колись з"являлися й зникали на Укран мста й села, княз й гетьмани, радсть перемог гркота поразок, - завжди були, й будуть наша мова, наша воля, наша правда й наша псня.

Так, Оксан не треба було боротися з собою, й просто треба було завжди бути собою - все. На вдмну вд Сергя, якому дйсно було з чим боротися в соб, як тим першим печерським монахам, як ставали на двобй з самим сатаною вч-на-вч. Сергй боровся. Вн перемагав. Йому здавалося, що його перемоги так значн, що... Але зараз, коли перед його очима постали отець Михайло з Оксаною, йому стало зрозумло, що боротьба ще не закнчена, й щоб дорвнятися до ц невимушено, звичайно, земно, навть, буденно праведност, що раптом постала перед ним в образ Оксани та батька, ще треба поборотися. вн готовий до цього. Адже йому не звикати до боротьби. Звичайно, були й поразки, але поразки завжди були для нього лише спонуками для ново боротьби - вставав вн рвно на один раз бльше, нж падав.

тут перед духовним зором Сергя постав спогад про його життя до того, як вн став християнином. Так, вн рухався наче по спрал - все глибше й глибше занурюючись у глиб свого минулого. Ще вчора перед ним постав так чтко ясно спогад про його навернення в християнство, а ось зараз вн так виразно згадав себе до того, як Христос став його диним поврником наставником.

Тод Сергй ставав якраз юнаком. До того було дитинство. Звичайне радянське щасливе дитинство з ортодоксальною незмннстю догматично радянсько школи, з леннськими уроками й святковими лнйками, з тремтливим очкуванням торжественного переходу вд рангу простого школяра до жовтеняти, понера, а потм до комсомольця - сакраментальне вдчуття дорослшання.

Н, няко зневаги, тим паче презирства до свого дитинства у Сергя не було - його дитинство можна було дйсно назвати щасливим: вн непогано навчався в школ, рано почав захоплюватися малюванням - вдвдував художню школу, одночасно захоплюючись спортом - вдвдував секцю самбо в сусднй спорт-школ, як не дивно, на все в нього вистачало часу й енерг, благо вс школи, гуртки й секц були поряд майже безкоштовно. А влтку - незабутн канкули то на сел у бабус Килини, то у вльному вд шкльних занять мст. Але вс ц душевн поривання, захоплення й пошуки, щаслив й нещаслив дн були лише невиразними натяками на майбутню цлснсть особистост, це були лише яксь чуттво-духовн щупальця, як намацували в прекраснй невдомост твердь шляху в майбуття. Це був переддень життя. Рк же початку справжнього життя Сергй прекрасно пам"ятав. Зараз вн згадував цей рк дуже виразно. Рк. Тобто цлий рк. Рк прощання з дитинством зустрч з юнстю. Рк - лто, оснь, зима й весна...

Лто. Хба можна колись забути це лто. Лто кохання. Спекотне лто кохання. Лто й справд таки було дуже, дуже спекотним. Страшенно спекотним. Ще багато, багато рокв по тому лтов Сергй няк не мг збагнути, де б, у якому з закуткв далеких пам"ят приборкати це здичавле лто й розпечених шалених пристрастей жорстокий тупт, що гупа переливанням серця: з грудей - у череп, з черепа - у груди... Та й здавалося б, що можна було збагнути у тому задушливому марев, коли ти мав би думати лиш спекою, вс тво бажання поряд з тнями в скверах мали б розпластано лежати, зщулившись в очкуванн мит, коли вже лусне струна спекоти, напнута в, примруженому поглядом зацьковано жертви, безвихдному простор. Сергй же тод вдчував, як у його, охопленй прибуваючою закоханстю, душ розпалювалося, немов спротив всевладдю духоти, наростаюче бажання стати весняним втерцем на обличч зачаклованого лта розвяти вуаль задухи, й розтринькуючи весь накопичений у серц квтень, цлунками прильоту перших ластвок, неначе приязню грайливих посмшок, наповнити стиснут жорсткою жаротою тонк спрагл уста посухи. Й хоча час все прямовиснше падав з неба, , все зловснше повисаючи над головами знеможених натовпв, загрожував скаламутити прозор джерела пам"ят ваготою прибуваючого полудня спеки, а дерева долонями безсило обвислого глля даремно намагалися прикрити й зберегти останню згадку прохолоди свого вткаючого затнку, - Сергй, наче втрильник, пдхоплений втром кохання, переможно краяв наростаюч хвил спеки й нестримно нсся до змужнння.

Лто кохання. Н, н в кого особисто з двчат вн в те лто не закохався, а водночас закохався в усх разом. Вн закохувався миттво й навчно (аж до наступного захоплення), закохувався в двчат-однолток, в старших двчат, в молодих жнок, замжнх незамжнх. Вн закохався тод в однокласницю Юльку, кирпатеньку блакитнооку активстку; потм закохався в Марину Олександрвну, вчительку англйсько мови, двадцятидволтню випускницю педнституту, яка виглядала набагато молодшою навть у свох окулярах; потм вн закохався в бляву старшокласницю Олю, фото яко носив з собою розглядав кожно вльно хвилини; потм закохувався ще, ще й ще... Вн млв вд загадкового вигину усмхнених жночих уст, нетямився вд чародйно краси двочих фгур, хмелв вд звабливого подуву парфум. Вн закохувався на вдстан, боячись наблизитися до жнки сво мр лише здалеку насолоджуючись красою; бувало, вн проводжав свою кохану з школи додому, пдносячи по-джентльменськи портфель; бувало, вн запрошував свою незрвнянну подругу на танок десь на шкльному вечор, або на дискотец, а потм проводжав додому; бувало призначав побачення - вони довго гуляли темними мськими вулицями; деклька разв вн навть невмло торкався своми настирливими губами сполоханих губ двчини. Крм всього цього Сергй ще закохувався в королеву Марго й Констанцю з романв Дюма, в Анжелку з знаменитого французького кно-сералу, як в багатьох нших геронь книжок кнофльмв.