Вирвані сторінки з автобіографії
Шрифт:
А тепер згадаймо арифметику. І зробимо елементарні підрахунки. Скільки чого припадало на душу. Густо... Ой густо: на 108 господарств - 47 корів.
За що ж їх тоді забирали?!.
...Гаразд. Вони мали землю. Хто більше, хто менше. Вони мали свій уклад життя, свої уявлення і переконання. Але ж до тієї, визвольної місії, вони жили в іншій державі. Пардон, кому яке діло, як я живу в чужій країні?! На якій підставі хтось сміє так грубо, жорстоко і безцеремонно карати мене
лишень за те, що я господарюю на рідній землі, яка належить нерідній державі, як це було з Буковиною до 40-го року? І ви ще хотіли, щоб у цих людей не було спротиву, коли їх штабелями пакували в холодну Росію і жаркий Казахстан?!
Однак одиниці з-поміж скривджених таки протестували. Не мовчали.
З АРХІВУ:
«Рішення Чернівецького облвиконкому за 1947 рік по Новоселицькому району»,
У папці з незліченною кількістю інструкцій, розпоряджень, доповідей і рішень знайшла ціліську драму Віри Гуменюк із Рингача. Жінка написала заступникові голови облвиконкому Маркіну,що її господарство рішенням сільради зараховано в число куркульських. І як вона сама вважає, несправедливо. На запит Маркіна голові Новоселицького райвиконкому Бодяну з'ясовується: «Гуменюк має 20 процентів моторного млина як об'єкт нетрудових доходів. Однак сільрада в характеристиці вказала на використання найманої праці, чого тут не виявлено. Крім того, сільрада не вказала, що чоловік і синГуменюк В.Д. загинули на фронті.Залишилося троє непрацездатних дітей. Тому думка райвиконкому - виключити господарство із списків куркулів».Віра Гуменюк працювала в колгоспі, Державними поставками розрахувалася.
Хто вам, жінко, порадив тоді (!) написати скаргу? Чи це вже був останній відчай вдовиці й осиротілої матері? Їх же, чоловіка і сина, напевне, забрали, як і решту буковинців, на вірну і гарантовану погибель. Хто їх жалів ненавчених? Вони ж проживали на тимчасово окупованій території. Їх можна було пустити на гарматне м'ясо. Не знаю, жінко, ви мали ласку на владу за оту справедливість, чи горів у вас вогонь лютої обиди? Ви її славили, владу, чи німували про це? Не знаю.
А то був лишень сорок сьомий. Колеса Системи оберталися чітко. Життя тривало. Облвиконком відредаговував життя.
Так, єврейська община просила допомогти у відновленні зруйнованої синагоги. В Новоселиці тоді було два культові храми для євреїв (Цікаво, скільки тепер? І чи є для кого?) Звичайно, відновлювати другу синагогу облвиконком і не збирався. Навпаки, радив розібрати придатні матеріали для клубів.
А ще облвиконком встановлює тоді «Похвальні листи» піонерам, комсомольцям, неспілковій молоді, які відзначилися у проведенні робіт 1947 року по боротьбі з втратами врожаю (збір колосків), і просив райвиконком роз'яснювати молоді потрібність «боротьби». Отже, одних відривали від колоска, інших - силували боротися за нього. А хто ж підбирав колоски у господарів? Як вони обходилися без «Похвальних листів», Господи?
Колеса справно оберталися. І вже по всій області велися, пошуки репатріантів із Франції, Німеччини, Австрії, англійської зони, Італії. їх зобов'язували (МҐБ, звичайно, хто ж інший?) писати туди, «за буґор», «листи про відбудову, розвіювати міф про загрожуючу небезпеку з боку СРСР».Один міф розвіювався. Інший створювався. Молох вимагав жертв. А потім... Стаття 58, частина 2 Кримінального кодексу УРСР: «4 года лишения свободы с поражением в правах на 2 года (без поражения в правах)».Вироки були майже однакові. Рихтувалися поїзди. У Шипинцях Кіцманського району йшли показові суди. І не лише в Шипинцях...
«Я
НЕ ВИНЕН, ЩО ВЛАДА ЛЮБИТЬ ХОДИТИ НА КРИВИХ НОГАХ»А тепер, читачу, перепочинь - передихни і повернися до початку моєї розповіді.
Пригадуєш хотинського правдошукача Колтонюка, який вважає, що гори треба віддати гуцулам? О, я тобі ще розповім, який він мрійник і утопіст. У тебе волосся стане дибки від деяких сюжетів біографи його родини. Але,ґ арантую, ти скинеш капелюха перед довготерпінням цього чоловіка.
ТІЛЬКИ ФАКТИ:
У селі Клішківці Хотинського району на початку тридцятих років було поле під назвою Діброва. Воно з незапам'ятних часів належало одному з турецьких монастирів. Дід Колтонюка Палагнюк Никифір Костянтинович у 1932-1933роках порушив судове клопотання у Кишиневі про відсудження Діброви сільській громаді. Палагнюк виграв процес. Кожному у Клішківцях, хто мав шапку(тобто всім чоловікам) припало по 10 соток поля. Громада залишила 22 гектари землі Никифору Костянтиновичу у віддяку, Згодом, після смерті бабусі Варвари 1943 року, ця земля перейшла батькові Дмитра Колтонюка - Семенові Колтонюкові, що й стало причиною трагедії усієї сім'ї. І справою честі Дмитра.
9 січня 1989 року Д. С. Колтонюк написав першу заяву на ім'я тодішніх голів клішковецького колгоспу, сільської ради та районного прокурора: «В 1948 році в серпні-вересні голова колгоспу ім. Сталіна (нині колгосп ім.Лєніна) тов.Бонько П. вчинив страхітливий злочин перед жінкою-матір'ю, яка народила 13 дітей, членом цього колгоспу. Цією жінкою була моя мама - Колтонюк Анастасія Никифорівна, дружина репресованого в 1947 році Колтонюка Семена Михайловича.
Батько, Колтонюк С.М., механік Хотинського райпромкомбінату, засуджений Чернівецьким обласним судом в березні 1948 року з позбавленням волі до 10 років із конфіскацією п'ятої частини майна.
Вимоги виконавчого листа були виконані «добросовісно», і в порожній хаті з кількома порожніми глиняними горшками залишилася моя менша, позбавлена розуму сестра, що перенесла в дитинстві менінгіт, я і моя нещасна мама.
В липні 1948 року я пішов учитися до Львова, потім працював у Донбасі. Горя, що випадало на долю матері-трудівниці, вистачило б на тисячі людей. Однак, не дивлячись на все, голова колгоспу вигнавши маму з дитиною на вулицю, відібрав будинок. Робити це він не мав жодного права - ні юридичного, тим більше, морального.
Чи могла витримати такі потрясіння нервова система, серце? Через кілька місяців маму паралізувало. Відмучившись півтора року, вона померла...
В 1963році 28 грудня Верховний суд УРСРпереглянув справу про відповідальність Колтонюка С.М. і виніс ухвалу: звинувачення не доведено. Батька реабілітовано. Тепер будинок по вулиці 40-річчя Перемоги використовується колгоспом.
З метою відновлення честі, доброго імені моєї матері і батька, відновлення соціальної справедливості, прошу розглянути мою заяву на загальних зборах колгоспників і вирішити питання про повернення мені як спадкоємцю будинку, майна, відновлення прибудов і компенсації нанесених моральних і матеріальних збитків».