Вирвані сторінки з автобіографії

...В житті це виглядало так: Колтонюків сусід, Омелян Вірста, приніс курмей [7] і сказав Колтонючці:

– На, вішайся, нам будинок потрібен.

А інший, голова колгоспу, вивернув квашені огірки на землю:

– Оця бочка має бути моя! (Голова через деякий час поїде в гори на якусь перевірку і його там розчавить деревом).

Мамі у себе дозволив жити Тимофій Вірста.

Конфіскацію майна здійснили до суду.

7

Курмей (діал.) - мотузка.

Дмитро про реабілітацію батька дізнався 2 січня 1989 року. На його першу вимогу розглянути питання про повернення будинку, прокуратура дала відповідь: «Вы можете через народный суд требовать возврата конфискованного имущества или его стоимости, если докажите пропуск срока исковой давности по уважительной причине».Написано для відчіпного: начебто прокуратура не знала, що навіть у 1989-му заїкатися про таке було не зовсім безпечно.

Колтонюк пише протест: «Преступления, совершенные против народа, не могут подлежать никакому сроку исковой давности. Эти преступления не относятся к разряду преступлений совершенных в пьяной потасовке двух соседей!» З трудами Дмитру Семеновичу висилають копію вироку на батька.

Читай, Буковино. У цих вироках змінювали лише прізвища:

«1948 г. февраля месяца 3-го дня Черновицкий областной суд (...) рассмотрел в закрытом судебном заседании уголовное дело по обвинению Колтонюка Семена Михайловича, 1895 г. р., (...) украинца, с образованием за 3 класса, единоличника, несудимого, - в преступлении, предусмотренном ст. 54-10 УК УРСР и установил:

Колтонюк, будучи враждебно настроенным против Советской власти, проживая на временно оккупированной территории немцами в селе Клишковцы, в период 1943-1944 гг. проводил среди населения антисоветскую агитацию, клеветнически отзывался о колхозах, восхвалял буржуазный строй и в оскорбительном тоне говорил. о советских партизанах.

Он же, будучи на службе в Советской армии в период 1944 и позже 1945 г., клеветал на советскую действительность и вооруженные силы СА.

На основании изложенного областной суд признал Колтонюка виновным в проведении контрреволюционной агитации в военное время».

Читачу, ти дуже спокушений юридичними категоріями? Я ні. І все ж... сліпому видно: Колтонюк не був «крестьянином-кулаком, единоличником». Він працював на державній роботі: в Хотинському райпромкомбінаті, механіком Клішковецького млина (про що Дмитро Семенович має відповідну довідку). Мало того, за період 1946- 1947 pp. є розміри його зарплати, яка коливалася між 440 і 70 карбованцями (перед арештом). Далі. У 1943-1944 роках Буковина була «під румунами», а не німцями. І Колтонюк-старший не винен, що тодішній уряд Антонеску і Румунська держава була в альянсі з гітлерівською Німеччиною. Далі. Що міг на той час Колтонюк-старший «клеветать» на колгоспи, коли ними ще й не пахло? І ще. Якби, будучи в армії, Семен Михайлович побріхував на армію (а це ж під час війни!) судили б його швидше, аніж у 47-му. Тут і адвокатом не конче бути.

Довгими були митарства Колтонюка-сина поки він після кількаразових відмов одержав «Опис майна», відібраного у Колтонюка С.М. Цей опис нараховує 132 пункти домашнього начиння ; починаючи від воску, тридцяти двох тарілок, щітки для чобіт, однієї фати і закінчуючи паровим млином, соломорізкою і будинком на дерев'яній підлозі.(У вироку йшлося лише про конфіскацію майна, що належало особисто засудженому!)

Колтонюк-син, порахувавши вартість майна, плату за оренду відібраних приміщень впродовж 41 року, виставив місцевому колгоспу рахунок – 105 тисяч 490 карбованців. (Обласна комісія у справах реабілітованих оцінила майно в 326 карбованців»).

Далі почалася тяганина з фінансовими органами. « Ваш батько реабілітований без повернення конфіскованого майна», - відповідає фінуправління облвиконкому 30.08.89.«Реабілітований з пограбуванням, значить?!» -жахається Колтонюк.

Іде тяганина з УКДБ області, з обласним судом. Відмовляють... відмовляють... радять шукати свідків... Фінвідділ робить викрутас: « Перевіркою органами УКДБ встановлено, що Ваші батьки добровільно передали паровий млин органам Радянської влади, що підтверджується їх свідченнями по кримінальній справі».

А май ще хочете? А май ще чуєте, Дмитре?

Не чує. Знаходить свідків того пограбування. Записує свідчення. Свідки заперечують добровільну здачу майна. До свідків у гості для дружньої бесіди приїжджають чекісти. Фінвідділ послуговується їхніми документами.

Однак часи міняються. 24 січня 1990 року обласна комісія у справах реабілітованих визнає, що будинок «безпідставно був присвоєний колгоспом ім.Лєніна і просять про його повернення законному спадкоємцю».Все. Житловий будинок, приміщення колишнього млина, літньої кухні, амбар (уce в аварійному стані) 6 квітня 1990 року повернуто тому, кому належить. Ні, не все. Колтонюк просить виділити присадибну ділянку площею 0,5 га і провести рекультивацію цієї землі. Це чудо, це чисте чудо-диво, скільки сесій сільської і районної Рад розглядали Колтонюкові заяви, скарги, протести! Врешті-решт вирішили повернути землю. Біля будинку, Та наміряли лише 40 соток. Решта - під колгоспними спорудами: пилорамою, кузнею.

...Але ж дивний чоловік, отой Дмитро Колтонюк! Давали йому город отам, далі, в саду. Не бере. «Не моє, - каже, - завтра знайдеться господар. А я чужого не хочу».

Упертий! «Дайте таки - тут, а не інде... А у нас, може в Хотині завтра усі Клішківці будуть, як не буде, де розпилити труну: пилорама ж», - це один.

А другий... «Якби я був на місці Колтонюка, я діяв би так само. Але я при владі. Я його розумію. Мабуть, час ще не прийшов, щоб було так, як має бути. Колтонюк правий».

Коли я приїхала у Клішківці, у дворі пилорами чоловіки долагоджували труну. Колишня Колтонюкова земля тепер - суцільна вибоїна. Вона таки горбата камінням, занедбаністю. Прибудови - в аварійному стані. Хата - ще так нічого. Але коли з неї «забирався» колгосп, забрали навіть батареї, біля яких можна було грітися. Це, щоб зробити болючіше.

Звичайно ж, Клішківці проти нього. Але це доти, поки їх самих не торкнулися подібні проблеми. А в Клішківцях - 7.600 душ народу. Понад тисяча хоче землю до півгектара. 28 хочуть стати фермерами. Є там колишні репресовані. Чотирьом вернули хати чи кошти за майно. Люди займають «дідівські» землі самовільно. 20 відсотків тримають землі незаконно. Колгосп володіє 2200 гектарами землі. Сільська рада 500 гектарами землі і 270 гектарами пасовищ. Люди хочуть брати землю поблизу села.

Таки перепитала його:

– Чому ви такі вперті, Дмитре Семеновичу? Це ж нерви. Колгосп обіцяв навіть допомогти «розв'язати» проблему: завалити ваші будівлі.

Він виразно, може, із смутком, що питаюся про таке, подивився на мене:

– Я на тій території не був сорок два роки. Але ця справа честі моєї сім'ї. Честь - категорія не більшовицька.Через те мене не розуміють. Але я прощаю тим, колишнім, котрі не знали, що чинили. Теперішнім прощати не можу Вони мають владу. Вони грамотні, закони знають, а не бояться. Не можу...