Янголи і демони

— Як ви почуваєтесь? — Вона ніжно взяла його руку й пома цала пульс.

— Дякую. — Ленґдон, нарешті, сів. — Оліветті шаленіє з люті.

Вітторія кивнула:

— Він має на це всі підстави. Ми схибили.

— Тобто ясхибив.

— То реабілітуйтеся. Допоможіть спіймати його наступного разу.

Наступного разу?Ленґдон подумав, що це прикрий жарт. Наступного разу не буде! Ми про/авили свій шанс!

Вітторія подивилась на його годинник.

— Міккі каже, що ми маємо сорок хвилин. Зберіться з думками й допоможіть мені вирахувати наступний вказівник.

— Я ж сказав вам, Вітторіє, тих скульптур більше немає. Стежка світла… — Ленґдон запнувся.

Вітторія ледь усміхнулась.

Заточуючись, Ленґдон, зірвався на ноги й витріщився на твори мистецтва, що оточували його з усіх боків. Піраміди, зірки, планети, еліпси.Раптом усе стало на свої місця. Це — перший олтар науки! Пантеон тут ні до чого!Він збагнув, що ця непримітна каплиця ідеально відповідала намірам ілюмінатів — знач но більше, ніж відомий на весь світ Пантеон. Каплиця Кіджі була альковом, про який мало хто знав, буквально дірою в стіні — пам’ятником видатному покровителеві науки, оздобленим земними символами. Досконало.

Ленґдон сперся до стіни й уважно дивився на величезні піраміди. Вітторія, безперечно, мала рацію. Якщо ця каплиця були першим олтарем науки, то в ній могла й досі стояти скульптури ілюмінатів, що слугувала першим вказівником на стежці про світлення. Коли Ленґдон усвідомив, що не все ще втрачено, у ньо му знову прокинулась надія. Якщо вказівник і справді тут, то нони можуть знайти наступний олтар і схопити вбивцю там.

Вітторія підійшла до нього ближче.

— Я вже знаю, хто був невідомим скульптором ілюмінатів.

Ленґдон здивовано підвів голову.

— Що ви сказали?

— Залишилося тільки з’ясувати, яка зі скульптур…

— Зачекайте хвильку! Ви знаєте, хто був скульптором ілюмінатів? — Він сам намагався дізнатись про це багато років.

— Це Берніні, — усміхнулась Вітторія. Вона помовчала. — Той гамий Берніні.

Ленґдон відразу зрозумів, що вона помиляється. Це аж ніяк не міг бути Берніні. Джанлоренцо Берніні був другим найзнаме11 итішим скульптором за всі часи, славою він поступався хіба що Мікеланджело. У сімнадцятому столітті Берніні створив більше скульптур, ніж будь-який інший митець. Тим часом той, кого нони шукали, був невідомий, ніхто.

Вітторія спохмурніла.

— Щось ви не зраділи.

— Це не може бути Берніні.

— Чому? Берніні був сучасником Галілея. І видатним скульптором.

— Він був дуже знаменитий і до того ж католик.

— Знаю, — погодилась Вітторія. — Точнісінько, як Галілей.

— Ні, — заперечив Ленґдон. — Зовсім неяк Галілей. Галілей був для Ватикану більмом на оці. Берніні ж був його гордістю. І [ерква була від нього в захваті. Ватикан оголосив Берніні найвизначнішим фахівцем у галузі мистецтва. Берніні практично усе життя прожив у стінах Божого міста!

— Чудове маскування. Лазутчик ілюмінатів у таборі ворога.

Ленґдон втомився переконувати.

— Вітторіє, ілюмінати називали свого таємного митця іі maestro ignoto— невідомим майстром.

— Атож, невідомим для них. Подумайте про масонів — у них тільки найвищі ешелони знали всю правду. Галілей міг тримати

ім’я Берніні в таємниці від більшості членів братства… задля без пеки самого ж Берніні. Тому Ватикан так нічого й не довідався.

Вона Ленґдона не переконала, але він мусив визнати, що в її словах є своєрідна логіка. Ілюмінати прославилися вмінням берегти таємниці. Усю правду знали лише декілька членів найвищого рангу. У цьому був секрет їхньої здатності залишатися в підпіллі.. Дуже мало хто знав усе.

— Зв’язок Берніні з ілюмінатами, — з усмішкою додала Вітторія, — пояснює, чому він створив ці дві піраміди.

Ленґдон подивився на величезні скульптури й похитав головою.

— Берніні був релігійнимскульптором. Ці піраміди аж ніяк не міг вирізьбити Берніні.

Вітторія знизала плечима.

— Скажіть це табличці, що у вас за спиною.

Ленґдон повернувся і прочитав:

КАПЛИЦЯ КІДЖІ Споруджена за проектом Рафаеля.

Усе внутрішнє оздоблення — робота Джанлоренцо Берніні.

Ленґдон двічі перечитав напис на табличці, але далі не вірив. Джанлоренцо Берніні прославився за вигадливі, витончені скульптури Діви Марії, янголів, пророків і Пап. З якого б це дива він різьбив піраміди?

Ленґдон знову подивився на ці величні пам’ятники й остаточно розгубився. Дві піраміди, кожна з блискучим овальним медальйоном. Із християнством вони не мали абсолютно нічого спільного. Піраміди, зірки на бані, знаки зодіаку. Усе внутрішнє оздоблення — робота Джанлоренцо Берніні. Якщо це правда,подумав Ленґдон, то Вітторія мусить мати рацію. Невідомим майстром ілюмінатів міг бути тільки Берніні, бо всі до єдиної скульптури в цій каплиці вирізьбив саме він!Коли Ленґдон це усвідомив, думки посипались одна за одною.

Берніні був ілюмінатом.

Берніні створив амбіграми ілюмінатів.

Берніні проклав стежку просвітлення.

Приголомшений, Ленґдон не міг вимовити ані слова. Чи може (іути таке, що в цій крихітній каплиці Кіджі всесвітньо відомий Ііерніні встановив скульптуру, яка вказує шлях крізь Рим до наступного олтаря науки?

— Берніні, — нарешті вимовив він. — Я б нізащо не здогадався.

— Хто іще, як не знаменитий ватиканськии митець, мав достатній вплив, щоб розставити свої скульптури в конкретних католицьких каплицях по всьому Риму і створити стежку світла? І Іе не міг бути хтось невідомий.

Ленґдон задумався. Подивився на піраміди, застановляючись, чи бува одна з них не є вказівником. А може, вони обидві?

— Піраміди повернуті в протилежні боки, — сказав нарешті, гак нічого й не надумавши. — Крім того, вони однакові, і я не знаю, котра…

— Думаю, нам потрібні не піраміди.

— Але ж інших скульптур тут немає.

Вітторія не дала йому договорити, а натомість показала в бік Оліветті та ще кількох гвардійців, що стояли біля діри демона.

Ленґдон простежив за напрямом її долоні аж до протилежної стіни. Спочатку він нічого не зауважив. Але тоді хтось із гвардійців відійшов, і він мигцем побачив те, на що вона вказувала. Білий мармур. Рука. Тулуб. А тоді й обличчя. Скульптура була напів-схована в ніші. Дві людські фігури в натуральний зріст. Серце н Ленґдона забилося швидше. Його так вразили піраміди й діра демона, що цієї скульптури він навіть не помітив. Ленґдон пішов до неї крізь юрму гвардійців. Трохи наблизившись, він безпомилково впізнав почерк Берніні — напруженість художньої композиції, витончені обличчя й плавні складки одежі — і все це з найкращого білого мармуру, який можна було купити за гроші Натикану. Лише опинившись перед самою скульптурою, Ленґдон, нарешті, впізнав її. Він захоплено дивився на два обличчя, і йому перехопило подих.