Янголи і демони

— Роберте, — схвильовано мовила Вітторія. — Дивіться!

Ленґдон повернувся в реальний світ. Він глянув на підлогу,

куди показувала Вітторія.

— Прокляття! — скрикнув і мимоволі відсахнувся.

З підлоги на них глузливо дивився скелет — мистецьки виконаний мозаїчний малюнок «смерті в польоті». Скелет тримап у руках табличку із зображенням такої ж піраміди й зірок, які вони іцойно бачили. Однак Ленґдона налякав не сам скелет і:і мозаїки, а те, що він був викладений на круглому камені — сирег-\nento,який хтось зсунув убік, як кришку каналізаційного люка.

11 ід каменем зяяв темний отвір у підлозі.

— Діра демона, — охнув Ленґдон. Він так захопився банею, що і іавіть не зауважив її. Невпевнено підійшов до ями. У ніздрі йому іідарив страшний сморід.

Вітторія прикрила рот рукою.

— Chepuzza!

— Міазми, — сказав Ленґдон. — Випари від гниття кісток. — Дихаючи крізь рукав, він схилився над дірою і подивився всередину. Чорнота. — Нічого не видно.

— Думаєте, там хтось є?

— Хтозна.

Вітторія показала на трухляву дерев’яну драбину, що вела вниз. Ленґдон похитав головою:

— Це як пекло.

— Може, там серед інструментів є ліхтар? — Здавалося, — вона шукає приводу, щоб втекти від нестерпного смороду. — Піду подивлюся.

— Будьте обережні! — крикнув їй наздогін Ленґдон. — Невідомо, чи вбивця точно…

Але Вітторія вже побігла.

Оце так вольова жінка,подумав Ленґдон.

Він знову повернувся до ями, і від випарів йому запаморочило-і я в голові. Затамувавши подих, він опустив голову в отвір і спро-оував розгледіти ще щось у темряві. Мало-помалу очі призвичаї-/іись, і Ленґдон почав розрізняти якісь невиразні тіні. Внизу н и явилась невеличка камера. Діра демона. Цікаво, скільки поколінь Кіджі без церемоній скидали в цю шахту?Ленґдон заплющив очі і чекав, доки зіниці розширяться так, щоб він міг краще бачити и темряві. Коли він нарешті їх розплющив, то помітив унизу якусь од іду розпливчату постать. Ленґдонові стало моторошно, але він і тримався й не відсахнувся. Чи я справді це бачу? Це людина?По-і тать розтанула. Ленґдон знову заплющив очі, цього разу на довше, щоб вони змогли зафіксувати навіть найслабше світло.

Йому стало млосно, думки плутались. Ще кілька секунд.Він не знав, що на нього так подіяло — випари чи незвична поза — але його явно починало нудити. Коли він нарешті розплющив очі-, то побачив щось абсолютно незбагненне.

Крипта наповнилась дивним голубуватим світінням. Щось тихо шипіло, на стінах камери танцювали вогні. Раптом над ним нависла довга тінь. Наляканий, Ленґдон випростався.

— Обережно! — крикнув хтось у нього за спиною.

Ленґдон відчув пекучий біль ззаду шиї. Він різко обернувся й побачив, що Вітторія забирає від нього паяльну лампу, з якої з шипінням виривається блакитне полум’я.

Ленґдон схопився за шию.

— Якого це дідьКа ви виробляєте?

— Я хотіла вам посвітити. Ви відсахнулись просто на мене. — Ленґдон сердито подивився на портативний прилад у її руці. — Це найкраще, що вдалося знайти, — виправдовувалась вона. — Ліхтарів немає.

Ленґдон потер шию.

— Я не чув, як ви підійшли.

Вітторія простягнула йому лампу і знову скривилась від смороду, що йшов із крипти.

— Як ви думаєте, ці випари можуть спалахнути?

— Сподіваймося, що ні.

Ленґдон узяв лампу і повільно рушив до діри. Обережно опустив її всередину й освітив бічну стіну. Крипта була кругла, близько двадцяти футів у діаметрі. Десь на глибині тридцяти футів світло натрапило на дно підземелля. Воно було темне й нерівне. Земляне. Тоді Ленґдон побачив тіло.

Йому Мало не стало зле.

— Він тут, — він ледь знаходив сили, щоб не відвернутися. На земляному дні було видно тільки блідий силует людини. — Здається, його роздягнули догола. — Ленґдон спрямував світло на труп.

— Це один із кардиналів?

Ленґдон не міг цього знати, але не уявляв, хто б це іще міг бути. Він придивився до світлої плями внизу. Не рухається. Жодних <>:шак життя. Однак…Ленґдон завагався. Тіло перебувало в якійсь дуже дивній позі. Здавалося, воно.

Ленґдон гукнув.

— Гей там?

— Думаєте, він іще живий?

Відповіді не було.

— Він не рухається, — сказав Ленґдон. — Але в мене таке враження… Та ні, це неможливо.

— Яке враження? — Вітторія тепер теж зазирала в отвір.

Ленґдон примружився.

— У мене таке враження, наче він стоїть.

Вітторія затамувала подих і теж опустила голову в отвір, щоб краще бачити. За мить вона випросталась.

— Маєте рацію. Він і справді стоїть! Може, він іще живий і погребує допомоги! Агов?! — гукнула вона. — Мі pud sentire?

У відповідь — тиша. Від запліснявілих стін навіть не йшла луна.

Вітторія рішуче рушила до хисткої драбини. '

— Я лізу вниз.

Ленґдон схопив її за руку.

— Ні. Це небезпечно. Я сам полізу.

Цього разу Вітторія не наполягала.

66

¹1 иніта Макрі лютувала. Тепер вона сиділа спереду в мікроавто-оусі Бі-бі-сі, який зупинився на одному з перехресть на віа Тома-чсллі. Ґюнтер Ґлік вивчав карту Рима. Було зрозуміло, що він іаблукав. Як Макрі й побоювалась, таємничий незнайомець подзвонив знову і надав нову інформацію.

— П’яца дель Пополо, — не здавався Ґлік. — Ось що нам потрібно. Там є якась церква. А в ній — доказ.

— Доказ. — Чиніта перестала протирати окуляри і повернувсь до нього. — Доказ, що вбили кардинала?

— Так він сказав.

— А ти віриш усьому, що тобі кажуть? — Чиніта вкотре пошко дувала, що не вонатут керує. Відеооператори повністю залежать, від навіжених репортерів, з якими працюють. Якщо Ґюнтер Ґлік ^?хотів перевірити якусь інформацію, хоч і дуже недоладну, Макрі і була змушена йти за ним, як песик на мотузці. ^: