Архе

«заводського розливу». Казали, картель викупив цілий будинок у Бродах, де

організував серйозну фабрику-лабораторію з оперативного фасування крапель.

Але «серійні» краплі не цінувалися - картельники кріпили емульсію витягами з

аконіту. Ходили чутки, буцім від бродівських крапель можна підхопити гнійний

кон'юнктивіт.

Через знайомих «плазматиків»-видців можна було дістати щось поміцніше, ніж

«броди». Існували такі вигадливі ґатунки емульсії, як «мебіус», «семіосфера», ба навіть «амфотерна глюкоза» чи «гамма-міопія». Чи той же ж восьмипроцентний

«fractal 8» - сорт, що зробив справжній переворот у середовищі математиків.

Горе-барига сидів на лавочці, меланхолійно бовтав ніжкою і дивився на голубів

у керунку, протилежному тому, звідки явилася Терезка. На небі прокаркала

зграя ворон.

Тихо, у властивій їй покрадьковій манері підійшла до цього неляканого птаха й

дала знати про себе привітанням.

її антре справило на Антона вражіння петарди, покладеної під язик замість

валідолу. Антон вкляк, крякнув і випустив з рота цигарку.

– Тримай, - сказала вона і вставила Антону в рота піднятий недопалок.

Витягнула «Антицентр» і так само тицьнула в руки.
– Нашо ти їх підкинув?

– Я... я не підкидав їх! Ти сама забрала!.. Терезка змовчала.

Розвернувшись іти назад, вона приклала палець до скроні, вдала, наче щось

нагадала собі й, держачи дистанцію у десять кроків, спитала:

– А такої адреси ти, бува, не чув?
– і показала записку. Антонові, з його

відточеним «плазмою» зором, навіть не

потрібно було придивлятися. Він прочитав адресу і перевів погляд на Терезку.

– А де ти її взяла?

– Взяла десь. Дав один. Ну, то як, чув шось?

Антон замислився. Зміряв її вітряну, точену синім тлом неба постать, і

відказав:

– Значить, тебе все-таки знайшли.

– У Львові такої вулиці як «Набережна» не існує. Це я тобі Гарантую.

Терезка пробувала зрозуміти, яким у дану мить видавався Антон: розгубленим чи

окриленим? Вона мовчала й чекала, що цей тип втиратиме далі.

Антон втер:

– У Львові її немає, але могла би бути... Знаєш, де є вулиця Беранже?

Терезка кивнула.

– Але поклянися перше, шо будеш мовчати, як риба... Це не можна говорити

нікому іншому. Чуєш?

Терезка поклялася.

– На підручнику з геометрії, - для певності попросив Антон і чомусь подивився

через плече.

Терезка влаштувала цьому божевільному й таку розвагу - благо, завжди носила

книжку при собі. Щойно по тому Антон'сказав щось суттєве.

96

97

– Ти про Льоліка Курсанта чула?
– спитав перше, закурюючи нову цигарку.

Терезка невизначено поворушила губами. [ виловила призабутий образ: шапка-

вушанка.

Ціле атропінове літо Курсант проходив у шапці-вушанці: казав, боїться, як би

йому не знесло голову. Воно і ясно - казали, Льолік крапався місяць, не

просихаючи. При цьому зувидів щось ТАКЕ, від чого йому зрівало шифер із

цвяхами і кроквами. Зокрема, побутувала версія, буцім Курсант осягнув, чому в

Ісуса була перша група крові, але Терезка вважала, що то мусило бути щось

серйозніше. Казали, потім Льолік облишив «архе» і подався на Шипіт18. Уже в

Карпатах на Купала той, мовляв, роздягнувся біля ватри до трусів і взявся

танцювати на жаринах. А потім р-раз -- і пирнув себе у живіт ножем. І пішов, мокрий від крові, вниз до річки. І не повернувся. То, казали, його вушанку

собі панки з Шостки забрали.

– Ше як був живий Льолік Курсант, ми з ним побували на Набережній. Льолік мав

друга, Сантехніка. Вони на пару скидували краплі, Льолік був нунцієм, а Саня

факторив. А потім Сантехнік відкрив якийсь лаз, те, що він називав Тощо. Він

розповів про це Курсанту, пропонував дослідити, але Льолік казав, що не

готовий туди видіти. А Сантехнік пішов одного разу на дах, закрапався і зник.

І ніхто його більше не бачив. Мене Льолік у той час мав за помічника, асистента, я йому в аптеки ганяв, туди-сюди. А він мені показував різні хитрі

комбінації під «плазмою». Вчив правильно краплі калапуцькати.

Так от. Вже як Сантехнік щез, ми з Льоліком зблизилися. Стали друзяками.

Льолік на нас нову пропорцію досліджував, навіть назву придумали: «ноон».

Паліндромічна штука, скажу тобі. Після неї деякий проміжок себе проживаєш у

зворотньому часі і нормальному - одночасно. Лівим

18 Мається на увазі щорічний неформальний фестиваль біля водоспаду Шипіт у

Карпатах.

98

оком бачиш усе вперед, а правим - усе назад. Думали, будемо на фізичному

продавати. Сканували ми собі на причандалах, а ти сама знаєш, як то: причандалитися на «архе» і дивитися на людей, на хмари, на бруківку... То ти

спочатку видиш «бруківку» БУКВАЛЬНО, а «бруківка» вибухає міріадами

обсидіанових епітетів, ніби дібраних от кутюр до кожної подряпини на її

поверхні. Ну, та ти вже знаєш. Так-от. Ідемо собі з Курсантом із Коптської на

Беранже, такі намалімонені, шо небо кришиться, глип на назву вулиці - а то

вже ніяка не Беранже, а натуральна тобі «Набережна». Ми тремо очі, тремо, роззираємося, але сама розумієш - шом там вже під «архе» очі терти. Та!.. Шо

вже про пальці казати - боїшся, як би то поміж них поглядом не заблукати.

Курсант мені й каже, шо ми вже не у Львові. Я виджу то все як на газеті і

пояснюю: Львів-то хоч і Львів, але вже тепер зовсім інший, паралельний. Тоді

ми раптом вкидуємося, шо це просто інша лексична панорама Львова. Інші

лексеми, особливий синтаксис. А будинок... той цілий сім-вісімнадцять

стовбичить посеред вулиці, як отвір. По-моєму, він колись горів. І ми

розуміємо, шо то знак. Бо з даху того будинку щез Сантехнік.

– Ви лазили у нього?

– Ну... Та. Але ми кров'ю заприсяглися не розказувати, шо такого там