Без права на реабилитацию. Часть 2

«мобілізувати» волинських селян у ряди організованих боївок. З

архівних документів видно, що у травні 1943 року не менш 50%

учасників бандерівських боївок були «змобілізовані», тобто силою,

терором залучені до них. Наведу за українцем, який досі живе у США,

на Флориді, опис «мобілізації» до УПА в Галичині після визволення

її з-під гітлерівської окупації. Цей українець у листі до варшавського

українського (націоналістичної орієнтації) Нашого слова написав

таке: вночі прийшли до села «есбісти», тобто боївкарі бандерівської

«Служби безпеки», й забрали всіх, понад сотню, здатних до «війська»

чоловіків і хлопців і вивели їх у ліс, там поставили в шеренгу й

сказали: ви змобілізовані в ряди УПА, а хто не хоче бути в УПА, хай

вийде з шеренги. Вийшло кільканадцять молодих галичан і їх тут же,

на місці, розстріляли, про що вістка рознеслася по всій околиці. В

архівах ДАРО, ДАГОУ та ДАВОВУ я знайшов кількадесят індивідуальних

і бланкових «мобілізаційних листків» з періоду гітлерівської окупації

західних областей України і після їх визволення, якими волинські й

галицькі селяни «покликалися до УПА під загрозою відповідальності

перед революційним судом», з репресіями по відношенню до родин

включно.

А Ви, шановний Професоре, пишете, що українці «вступали до

УПА». З кожним місяцем «мобілізувати» до УПА посилювалося,

1944 року понад 60% учасників УПА були «змобілізовані», отже терором

до неї залучені, були «мобілізовані» не тільки рядові учасники УПА,

164

але й майбутні її командири. Приблизно 30% учасників УПА, це були

ті, котрих, використовуючи стан гітлерівського терору, фальшивою

пропагандою ОУН Бандери залучила до УПА. Вони й «змобілізовані»,

боячись помсти на родинах, боялися залишити ряди УПА, найчастіше

з неї втікали українці з Великої України, але їх, після переловлення,

засуджували за «дезерцію» й карали смертю, найчастіше розстрілом

перед відділом, а інколи й шляхом відрубанім голови перед відділом.

Про це також є архівні документи авторства структур ОУН-УПА-СБ.

Це і є зразок класичного терору.

У контексті статті Сергія Гончарова Ви ставите авторові у закид,

що він пише про участь бандерівців у гітлерівському геноциді, тоді

коли законопроект, про який мовиться, торкається виключно діяльності

УПА після визволення з-під гітлерівської окупації, коли йдеться про

УПА, якої учасники вели збройну боротьбу з радянською владою.

Цим Ви намагаєтесь відмежувати діяльність ОУН-УПА, яка була

скерована проти сталінського режиму, від її іншої діяльності, причому

встановлюєте не відомо чому межу – жовтень 1944 року, хоч західні

області України були визволені починаючи з ранньої весни того року.

Ви, як видно, з тактичних міркувань, вигідних під сучасну пору,

навіть намагаєтесь відмежувати УПА від ОУН Бандери, бо остання

має за собою співпрацю з німецьким окупантом, має за собою страхітливі

злочини бандерівської структури у вигляді «Служби безпеки». Те, що

Ви робите, це намагання увести в оману Верховну Раду України. Таке

Вам, мабуть, підказав чільний захисник ОУН-УПА, колишній упівець,

співредактор Літопису УПА, канадський професор Петро Потічний,

саме він, теж з тактичних міркувань, пропонує тимчасово відокремити

структуру УПА від неславної ОУН Бандери, хоч ОУН-УПА-СБ, це

теж ж саме формування і воно нероздільне ані в часі, ані в просторі.

Тут доречним буде пригадати визначення ОУН, яке зробив для

потреб Канаріса чільний діяч НСДАП (NSDAP – гітлерівська партія)

Шікельданц (Schikeldanz): ОУН є нічим іншим, як тільки малою

терористичною групою зі специфічним галицьким забарвленням.

Такою ОУН була в міжвоєнний період, в час гітлерівської окупації і

після неї, вона, ОУН Бандери, терором присилувала волинських і

галицьких селян скоювати злочини проти поляків, росіян, чехів і

українців, проти мирного, цивільного населення, вона організовувала

й уводила в дію народовбивство.

Ви наголошуєте на тому, що в законопроекті йдеться про пільги

учасникам збройної боротьби із радянською владою. Тепер модно

165

виступати проти радянської влади, але такий підхід до справ слід

залишити політикам, пропагандистам, натомість історик повинен роз-

глядати події в контексті діючого в час подій державного й міжнародного

права. Радянський Союз був державою визнаною міжнародним правом,

він був важливим членом антигітлерівської коаліції, натомість ОУН

вступила в Другу світову війну як союзник гітлерівської Німеччини,

ОУН Бандери дала їй батальйони Nachtigall і Roland, вона до пізньої

осені 1942 року віддала своїх членів у розпорядження гітлерівського

окупанта (201 батальйон Schutzmannaschaften), а до весни 1943 року в

розпорядженні німців була політично підпорядкована ОУН Бандери

українська допоміжна поліція. Ця ж ОУН від грудня 1943 року поновила

співпрацю з гітлерівським окупантом. Ви, шановний Професоре, пишете

неправду про те, що галицькі хлопці воювали тільки за свої клаптики

землі, за свою греко-католицьку церкву. Ні, вони брали участь у

протирадянській боротьбі на наказ ОУН Бандери, яка очікувала на

третю світову війну, про що Ви повинні знати на підставі вже після-

воєнних постанов ОУН Бандери, тексти яких доступні в українських

архівах і в бандерівській літературі,,Ви, Професоре Кульчицький,