Без права на реабилитацию. Часть 2

Одне коротке речення, а стільки в ньому нісенітниць: 1) не «громадяни

Польщі», а невеличка кучка (усього 30 осіб!) українських націоналістів,

зібралися у січні 1929 року у Відні і там на «Конгресі» проголосили

постання ОУН. При нагоді слід звернути увагу на те, що, за українською

семантикою, «конгресом» є «з’їзд, нарада з широким представництвом»,

а отже ті, що проголосили постання ОУН, не були «конгресом», а

зібранням горстки людей, котрі, як це видно з постанови, узурпували

собі право говорити від імені українського народу. Але до речі: хто з

172

головних творців ОУН був у 1929 році громадянином Польщі? Невже

були ними Євген Коновалець, Дмитро Андрієвський, Микола Ка-

пустянський, Микола Сціборський, отже ті, котрі були ядром твореної

ОУН? Далі: ОУН і УПА, як пише автор листа, були «організаціями і

формуваннями Польської республіки». В дійсності ж тільки більшість

членів названих формувань були громадянами Польщі – до вересня

1939 року – самозрозуміле, а після нього до 1945 року були вони

громадянами Польщі, яка перебувала у т.зв. status quo ante helium,

тобто у юридичному довоєнному стані Польської держави, частину

якої окупувала Німеччина, а частину анексував Радянський Союз, а ці

дії ніколи не були визнані міжнародним правом. А говорити про те,

що ОУН (і УПА) були «організаціями і формуваннями Польської

республіки» це так само, як говорити, що злочинна група, мафія тощо

є формуванням такої або іншої держави. Діяльність на території якоїсь

держави не означає, що діючі на ній формування є «формуванням»

тієї держави. Як Українська військова організація, так і Організація

українських націоналістів були терористичними організаціями, які

ставили собі за мету відірвати від Польщі її південно-східні території,

а терористична діяльність у цьому напрямі кваліфікувалася як проти-

державний злочин, то яким же чином С.Кульчицький хоче увібгати

ОУН (і УПА) в рамки «організацій і формувань Польської республіки»?

Далі автор пише, що «за таких умов боротьба членів ОУН і бійців

УПА з радянською владою і радянськими силовими структурами

кваліфікується як боротьба місцевого українського населення проти

чужоземної воєнної інтервенції». Справді карколомний і одночасно

талмудичний висновок. «Чужоземна інтервенція» завжди скерована

проти держави, а не проти населення. Якщо анексію Західної України

можна називати «інтервенцією», то вона була скерована проти Польської

держави, то чи «місцеве українське населення» (Західної України)

боролося в інтересі Польської республіки?

С.Кульчицький правильно пише, що «після 11 лютого 1945 р.

уродженці Західної України, з точки зору міжнародного права стають

громадянами СРСР», але ж далі він говорить, що «за таких умов

боротьба членів ОУН і бійців УПА з радянською владою і радянськими

силовими структурами кваліфікується як громадянська війна в СРСР».

Так можна було б писати, коли б:

а) ОУН не була терористичною організацією, коли б вона мала

за собою підтримку значущої частини українського населення;

173

б) коли б УПА була добровільним, а не терором утвореним

формуванням;

в) коли б ОУН-УПА дійсно «вела боротьбу... з радянською

владою і радянськими силовими структурами».

Тільки за таких умов можна було б говорити про «громадянську

війну в СРСР». Тим часом,

до а): ОУН від самого постання до щонайменше 1950 року була

терористичною організацією, яка під час II світової війни і після неї

не мала підтримки з боку українського народу, який не бажав мати

української держави фашистського типу;

до б): УПА була шляхом терору побудованим формуванням, уже

в травні 1943 року в її складі було понад 50% терором залучених до

неї українців Волині, а на кінець 1943 року в ній терором залучених

було не менше 90%. Кістяком посталої на Волині УПА були перші

сотні галичан, командний склад ОУН Бандери покликала зі складу

колишніх батальйонів Нахтігаль і Роланд, як теж з політично й

організаційно підпорядкованій ОУН Бандери Української допоміжної

поліції. При цьому С.Кульчицький чомусь не згадує про суттєве

формування ОУН Бандери – про «Службу безпеки», яка тероризувала

українське населення, силоміць залучала його в ряди УПА, застосовувала

публічні тортури до непокірних тощо (не згадуючи про тортури «третього

ступеня» – станок, тобто підвішування над багаттям підозрілого у

зраді члена ОУН чи учасника УПА в ході його допитування);

до в): «боротьба» ОУН-УПА (по суті не УПА, а «боївок» ОУН

Бандери, зокрема зі «Служби безпеки») у 1944-1950 роках зводилася

до потаємних, іноді тільки для демонстрації-залякування, публічних

вбивств українського населення: голів і секретарів сільських рад, голів

колгоспів, трактористів, вчителів, агрономів, міліціонерів (останніх

потайки, не в сутичках). Це й була, за С.Кульчицьким, «боротьба» з

радянською владою та її силовими структурами. Якщо структури ОУН

Бандери вбивали цих людей тому, що вони були прихильниками

радянської влади, то це згідно з постановою ООН від 1948 року

кваліфікується як народовбивство-геноцид. А коли йдеться про силові

радянські структури, то від них рештки «бійців» ОУН-УПА ховалися,

а коли їх викривали у «схронах», відстрілювалися, іноді тільки підривали

себе гранатами. Це й була «боротьба» з тими силами.

Про ці факти, які підверджуються архівними документами, зокрема