Бомба для голови

— Добре. Я буду у вас в нуль сорок.

Поклавши трубку, Бауер повернувся в хол. Він зіграв два хороших «флеш рояля» і взяв досить багато грошей. Як і до дзвінка Айсмана, Бауер жартував і сипав новими анекдотами — він знав їх безліч. Сильний, розумний, привітний, твердий, красивий, він був новою зіркою ділового світу. Ніхто, правда, не думав, що він так несподівано підніметься, зайнявши пост загиблого Ганса Дорнброка. А втім, хтось з економічних оглядачів у Гамбурзі писав, що в Західній Німеччині проблема висування молодих кадрів «з хваткою бульдога і без нацистського минулого» є головною, бо підтримувати контакти з Америкою, де на передній план уже вийшли представники нової хвилі, повинні «наші люди цього ж віку і приблизно такої ж зовнішньополітичної орієнтації».

Бауер пройшов на посаду заступника голови ради спостерігачів з перевагою у два голоси. Ці два голоси належали одній людині — Дорнброку, Коли б не його непохитна позиція, то заступником затвердили б шістдесятилітнього адвоката Арендта, який працював юрисконсультом концерну з 1935 року.

Розігруючи партію — Бауер оголосив «каре», — він усе ще обдумував майбутню розмову з Айсманом, і розмова ця мала відбутися аж ніяк не про «нові дані, одержані з телетайпа паризької біржі», це був лише пароль на випадок небезпеки в тій комбінації, яку проводив Айсман.

… Він прийняв Айсмана в барі. Оздоблений грубим камінням, бар містився в підвалі особняка. Вікон там не було, отже, жодного свідка їхньої розмови не могло бути.

— Ну що у вас? — спитав Бауер, не відповівши на привітання Айсмана. — Загулялись? Викладайте правду. Я попереджав вас кілька разів: я не Гіммлер, мені треба говорити всю правду, хоч би якою вона була загрозливою. Я не маю наміру нікому нічим поступатися і тому не тішу себе ілюзіями.

— Берг тільки-но був у «Ам Кругдорфі».

— Ну й що?

— Ми записали його розмову з хазяїном. Той сказав, що бачив Ганса Дорнброка і Кочева, і що вони тут сиділи до пів на першу, і що Кочев хапався за голову і писав під диктовку Ганса якісь цифри, і що потім Ганс дав йому якийсь телефон… Ось послухайте, — сказав Айсман і увімкнув диктофон. — «Взагалі я не хочу встрявати в усі ці штуки, пане прокурор… Я й сидів при Гітлері, і воював за нього, і за це потім сидів у росіян… То мені й не хотілося самому дзвонити до вас після того виступу по телебаченню…» — «Ви мені нічого по своїй волі й не сказали. І коли б я не навів вам доказів, що друзі червоного приїздили сюди, розшукуючи його, ви мені так нічого й не розповіли б. Я примусив вас признатися, пане Раушінг…» — «Так, це ви правильно кажете, пане прокурор, ви мене примусили… Я ніколи не подумав би, що ви самі приїдете сюди, як проста людина… Та хіба я міг знати, що до мене тоді приїхав сам син Дорнброка? Тепер у всіх проситиму візитні картки…» — «Ну, цим ви перелякаєте відвідувачів і прогорите… То чий же він дав йому телефон?» — «Я не чув номера й імені…» — «А що ж ви чули? Може, Дорнброк давав йому адресу? Чи писав записку?» — «Ні, він дав йому телефон. Він сказав, що ждатиме його дзвінка. «Як тільки, — сказав він, — прийдете на Чек Пойнт, зразу ж подзвоніть до режисера…» А тут знову заграв автомат, і я нічого не чув. Я, взагалі, не люблю слухати, про що розмовляють відвідувачі, звичайно, якщо вони не зі мною розмовляють. Це в мене з часів Гітлера: я слухав що говорили, а потім сам говорив — при Гітлері теж були люди із злими язиками. А мене за це посадили на вісім місяців у табір…» — «А Дорнброк був з машиною?» — «Так. Здоровенний такий сірий, автомобіль. Він ще, коли від’їжджав, наскочив лівим колесом на тротуар і крило пом’яв — такий він був п’яний. Червоний, я чув, просив його не їздити в такому стані, а той пропонував червоному відвезти його до зонального кордону, а червоний сказав, що сам добереться. А в нього було мало грошей, я бачив, як він наскріб якісь дрібні, коли платив за пиво…» — «У вас є телефон?» — «Он біля стіни, пане прокурор».

Бауер сказав:

— Ну ясно. Він уже послав експертів у гараж Дорнброка?

— Так.

— Коли?..

— Три години тому.

— Ви попередили, щоб цих експертів пустили в гараж?

— Ні, я саме просив нікого не пускати в гараж.

— Це глупство номер один. Як ви можете його виправити? Зараз же, негайно?

— Я не можу цього зробити, тому що люди Берга були в гаражі. Дорнброка і їх туди не пустили.

— Хто?

— Густав.

— Завтра ж звільніть його і офіційно вибачтесь перед Бергом.

— Добре.

— Той хлопець, якого ви підводили до Кочева, надійний?

— Поет? Із знімальної групи Люса? Він цілком надійний.

— Звідки Берг дізнався про «Кругдорф»?

— Не знаю.

— Треба з’ясувати. Він же не міг висмоктати ці дані з пальця. Коли ви записували розмову Люса з Гансом, той нічого йому не казав про пивну?

— Ні. І про червоного він йому теж нічого толком не сказав. Він йому тільки сказав, що чекав дзвінка…

— Хазяїн кабака сказав і про дзвінок… Люс сказав Бергу, що Ганс чекав дзвінка?

— Берг нікого не підпускає до своїх матеріалів…

— Виходить, самі ви нічого дізнатися не можете?

— Ну чому ж… Ми працюємо в цьому напрямі…

— Я просив вас відповідати правду, Айсман. Я питаю ще раз: своїми власними силами ви зможете завтра чи післязавтра підійти до матеріалів Берга?

— Ми намагаємося це зробити…

— Так чи ні?

— Мені важко відповісти напевне.

— Отже, треба відповісти: «Ні, не зможу». І це буде правда. Не вживайте ніяких заходів до кінця завтрашнього дня. Вранці я відлітаю до Парижа з годинною зупинкою в Бонні. Кройцману в міністерстві юстиції я подзвоню сам. Підготуйте матеріали по паризькій біржі… Що-небудь таке, за що я міг би зачепитися, треба ж виправдати доцільність польоту… Вважатимемо, що біржовики ввели вас в оману — це для преси… Ну, а я вилетів для перевірки… Розумієте?

— Так. Я підготую таку дезу сьогодні вночі…

— Що таке «деза»? Дезинформація?

— Це наш жаргон…

— Стежте за жаргоном, Айсман.

— На випадок непередбаченого, поки ви будете в Парижі…

Бауер перебив його:

— Нічого не може бути непередбаченого. Я повернуся з Парижа о шостій вечора. Сподіваюсь, за цей час ви зможете ні до яких дій не вдаватися?

— Пане Бауер, я думаю не про себе, а про нашу спільну справу…

— Розумію… Пробачте, якщо я був різкий. Одним словом, поки що мені важко намітити перспективу в детальній розкладці можливих змін… Спершу треба ознайомитися з матеріалами Берга… А коли ви в чомусь помилились, не розрахувавши, треба круто міняти курс. Тут я вчуся в політиків. Коли вони заходять у безвихідь, використавши всі можливості для виконання задуманої ними лінії, вони цю лінію ламають. Це справляє шокове враження, і це шокове враження дає виграш у часі. А час — це все. Так от, якщо нам доведеться відступати, ми допоможемо Бергу довести алібі Люса. Це раз.

Бауер зиркнув на Айсмана й посміхнувся: у того в очах стояв дитячий подив.

— Це раз, — повторив Бауер, — як це зробити — подумаємо. Я вам підкину кілька думок, а ви розробите операцію. Тепер друге — ми допоможемо Бергу заплутатися, висунувши через наших свідків дві нові версії. Перша: Кочев — агент КДБ, він намагався вербувати наших людей… А втім, другу чіпати поки що не будемо.

— А плівка Ленца?

— Плівка нам на руку. В Люса цей матеріал скопіювали агенти Ульбріхта й підсунули Ленцу, щоб викликати напруження в Західному Берліні. І подумайте — це в крайньому разі, — як нам повернути Кочева проти покійного Ганса. Це була б остаточна перемога… Болгарин отруїв Ганса, який їздив налагоджувати контакти в Китай. Як? Нічого собі?

— Коли станете канцлером, не забудьте старого дурня Айсмана…

— Добре, — серйозно відповів Бауер, — не забуду. Тільки одна біда — я не збираюся ставати канцлером. Я не хочу міняти свободу на кабалу. Невже вам ще й досі хочеться бути лакеєм?

— Я ваш підлеглий, але є межа дозволеного в розмові…

— Ви не розумієте жартів, Айсман… Усі ці гіммлери, гесси, гаддени… Ваше покоління не розуміє жартів.

— Наше покоління розуміє жарти, але не любить зарозумілості, пане Бауер. Я можу бути вільний?

— Не сердьтеся. Справа дуже серйозна, щоб сердитись за дрібницю.

— Я не вважаю дрібницею образу.

— Тоді вибачте мені, я не хотів вас образити, Айсман.

Айсман підвівся і, вклонившись, мовчки пішов до дверей.

— Не сердьтеся, — ще раз попросив Бауер, — послали б мене к чорту, коли вже так образились.

Айсман примусив себе посміхнутись:

— Вважаємо інцидент вичерпаним… Я вважаю його вичерпаним лише тому, що краще дістати ляпаса від розумного, ніж поцілунок від дурня. Мені цікаво працювати з вами.