Обитель героїв
Шрифт:
Будемо сподіватися, бурхливий деньок послабить спостережливість Клофелінга, як послабив він стриманість Генрієтти Кукіль.
Ох, язик за ґрати заведе…
* * *
– …Значить, цього вас у Браваллі навчали, юначе?
Контужений Герман похмуро мовчав, дивлячись у землю й уникаючи зустрічатися очима з розгніваним дядечком. Крізь бинти на чолі випинала чималенька ґуля, наче юний стратег намірився від великого розуму народити з голови Ахінею-Войовницю, як зробив це колись велетень Пресикаель. Велетня можна було зрозуміти: він прагнув мати нащадків, а дружини мати не бажав. На жаль, на той момент прагнення Пресикаеля не здійснилися – йому втретє відмовила Повзуча Благодать. Це вже пізніше, зачавши за допомогою лівої литки, серцевої надмірності
Втім, ґуля Германа не мала відношення до народження нової войовничої Ахінеї. Та й розміри самої ґулі були скромніші, ніж здавалося на перший погляд: під пов'язкою ховався лікувальний компрес. Перев'язувала бідолаху добра цілителька, виняткової краси пані – зі звертання до неї колег-некротів Конрад довідався, що кличуть даму Сестрою-Могильницею. З цього моменту побоювання барона за здоров'я племінника різко посилилися.
Можливо, тому обер-квізитор і був зараз такий суворий з Германом.
– Ви, добродію мій, розбурхали пів-Реттії! Вашою справою займається не лише Всевидющий Приказ, а й Тихий Трибунал! Рідні мало розум не втратили, оплакуючи загиблих дітей і внуків! А хитромудрі бовдури чистять біле пір'ячко… Добре, на зусилля квізиторів і вігілів, а також на горе близьких людей вам начхати – як істинним лицарям Світла й Добра! Ідеали над усе. Але ж думати вас учили?! Принаймні, особисто вас, юначе?! На факультеті фундаментальної стратегії, який ви незрозумілим для мене чином зуміли скінчити з відзнакою. Ворушити розумовим м'язом? Прораховувати наслідки?
– У нас був план! Гарний план, – Герман підвів голову й поморщився від болю, що лунко вдарив у скроні.
– Невже? – в'їдливо перепитав фон Шмуц-старший. – Якщо це гарний план, то я – Вічний Мандрівець! Результат, як то кажуть, на лиці. На вашому, пане стратег, і уваших товаришів. Вас ніколи не вчили, що все геніальне – просте?
– Вчили…
– Погано вчили! Такий громіздкий задум просто зобов'язаний був провалитися. Запам'ятайте, складні інтриги процвітають лише в баладах. А на практиці… Хвала небесам, що ви не обрали простий шлях! Тоді наслідки могли виявитися значно сумнішими.
– Звідки ви знаєте, дядечку?
Судячи з гримаси, що спотворила риси Германа, командор нарешті втямив, що любий дядечко, сварячись, багато чого не договорює. І добре, що не договорює, бо з сорому згориш і за вітром порохом розвієшся.
– Це мій службовий обов'язок – знати й передбачати. Гаразд, небоже, вважай, легко відбулися. Посидите під домашнім арештом…
– За що?! Ви не маєте права!
– Про права згадав? Тобі перелічити статті Зводу, під які підпадають ваші дії? – барон звівся на ноги. Він стояв перед червоним, як варений рак, племінником, руки в боки й грізно погойдуювався з п'яти на носок. – Прошу дуже, мені не важко. Заподіяння майнових збитків другого ступеня. Сподіваюся, Трепчик з радістю підтвердить збитки, підвищить ступінь до десятого. Порушення громадського порядку третього ступеня. Провокація, мета якої – навмисне введення в оману співробітників Всевидющого Приказу й Тихого Трибуналу. Перенесення суто локального квесту за межі екстериторіального Майорату, що є…
– Досить, дядечку…
– Більш ніж досить! Германе, я не прихильник особливих заходів. Просто дай слово, що ти і твої друзі не будете залишати межі… е-е… кадавральні без мого дозволу.
Герман теж підвівся. У голові стратега запаморочилося, він похитнувся, і барон поквапився підтримати племінника. Погляд побитого собаки, сором, розчарування, образа на долю…
Досить передбачуваний вираз. І все-таки щось не подобалося Конрадові в позі, в обличчі Германа, у впертих складках на чолі, під самим бинтом. Може, контузія дається взнаки?
– Даю слово честі, – виразно мовив молодий стратег.
– От і добре. А тепер лягай-но спати. День був тяжкий, тобі потрібен відпочинок.
Барон допоміг племінникові зійти сходами: того хитало, наче під ногами була не тверда земля, а палуба фрегата, що бореться з бурею. Зовнішні двері будиночка, а також внутрішні, що вели
в одну з двох кімнат, не замикалися. Але слово честі для барона було надійніше за найкращі засуви.Просте дерев'яне ліжко, охайно застелене, мабуть, становило раніше всю обстановку кімнати. Лише зараз, через появу несподіваних мешканців, сюди принесли міцний табурет і скриню для одягу. Гостро відчувався свіжий запах трав: чебрець, полин, щось іще. Барон не дуже знався на ботаніці. Головне, пахло приємно. От якби горіли ароматичні свічки або хазяї розприскали флакон парфумів, тоді звичайно…
Герман важко опустився, майже впав на ліжко.
– Сам роздягнешся, чи допомогти?
– Сам… Дякую, дядечку.
– Добрих снів. Видужуй.
Барон вийшов, обережно причинив за собою двері.
Завіси виявилися ретельно змащені: анінайменшого скрипу.
SPATIUM XIXКадавральня Чуриха або Синопсис архівів Тихого Трибуналу
Кадавральню в Чуриху заснував Бенедикт Прагматик, VI-й гросмейстер Ради.
Чарівник середньої руки, але надзвичайно кмітливий і підприємливий, Бенедикт будь-яку ідею заздалегідь вважав мертвонародженою – і тому втілював у життя з натхненням і кипучою енергією, гідними генія некромантури. Сам він ідей не генерував, вважаючи це жеребом людей несьогосвітніх, яких і в очі й позаочі називав «моїми славними ідіотусами». Таких людей гросмейстер знаходив по всіх куточках населеного світу, приймав – із неабиякою часткою співчуття – в Чуриху і брав у роботу. Будь-яку вироблену ними ідею, творчу чи адміністративну, Бенедикт спершу ховав, відправивши відповідні обряди, а згодом доглядав за могилкою і міркував:
«З якого кінця підняти мерця?»
Чурих при ньому процвітав.
Будь-який практикуючий некромант скаже вам, що його магічний профіль вимагає зовнішніх витрат і завзяття, непорівнянних, скажімо, з підготовкою до роботи бойового мага, ясновидця чи погодного темпестора. При позірному достатку кадаврів – себто, трупів – для наукової роботи підходить далеко не всякий небіжчик. А підходящого зовсім не так легко роздобути, як вважають дилетанти. Охоронні чари цвинтарів, протидія метрів ритуальних послуг, які опечатують місця поховань, мерзенна якість трун і ґрунтові води, через що кадавр псується тілом і вдачею раніше, ніж ти до нього дістанешся. Муміфікування і кремація, увійшовши в моду з кінця минулого століття, значно ускладнили ситуацію на ринку тіл, ряд лжегуманістичних законів вступив у конфлікт із природними потребами некромантів…
Словом, якщо вірити прислів'ю, сто разів упрієш, поки дрейгура злелієш.
Хто був автором ідеї створення кадавральні, історія замовчує – звичайна річ для періоду влади Бенедикта Прагматика. Але настав чудовий день, коли всі ворони, граки, щиглі, горобці й навіть солов'ї Чурихської долини заспівали в один голос. Тривала ця одностайність недовго, за місяць птахи повернулися до повсякденного щебету, каркання та булькання, проте справу вже було зроблено. Дивуючись осмисленості пташиного граю, населення довідалося і гарно запам'ятало, що коли в кого є зайвий небіжчик, а зайвих грошей, навпаки, катма…
Звикнувши до сусідства із замком некромантів, жителі долини поставилися до ситуації з дещицею чорного гумору. Збираючись вечорами сьорбнути пивця й викурити люльку, бондарі й орачі, кушніри, пічники та рибалки навперебій радили один одному з'їздити до мудрих некротів, торгонути любою бабусею. Чоловікам вторили жінки, збираючись біля криниць чи на призьбах. Лузаючи насіння, молодиці пліткували про дурнів-гроболазів, які за своїм чаклунством геть-чисто забули про пристойність і сімейні чесноти. Бортника Кумбу Спориша придавило сухим деревом – на похороні родичі й гості помирали зо сміху, уявляючи, як замість могили кладуть Кумбу на віз, везуть до Чуриха і довго сперечаються про ціну, перш ніж ударити по руках. «Шапка золота, не менше! – голосніше за всіх реготав Кумбин зять, моторний красень Фішка, любитель хмільного солодкого меду і партії в „сударика“. – Тесть, тьху-тьху, аби не зурочити, мужик кріпкий, метикований! Дорогого коштує!»