Пошились у дурні

Кукса. Доб­ри­день вам, сусіде!

Дранко. Ні, вже, ма­буть, мені до­ки й світ сон­ця - доб­ро­го дня не ба­чи­ти!

Кукса. А що там та­ке тра­пи­лось?

Дранко. Відчепіться ви від ме­не! Раз поз раз лип­не­те до ме­не, мов смо­ла до підіска; щод­ня лізе­те мені в вічі з своїми пи­тан­ня­ми, як пил з вугілля?.. Здається, доб­ре вже знаєте мій клопіт!

Кукса. А, то ви все про теє?

Дранко. Та вже ж не про онеє! Он у вас від п'ятьох кло­по­ту то­го по­вен міх, аж го­ло­ва облізла, а в ме­не їх аж сім… Я вже не раз ка­жу, що кра­ще б мені ку­вад­ло на­де­ся­те­ро трісну­ло, ніж ота­ка що­ден­на гартівля!

Кукса. Та хай би мені щод­ня по­то­ки тро­щи­ло в цур­ки, опуст зас­мок­ту­ва­ло!

Дран­ко. Та що вам?

Кук­са. Як що? От тобі й здрас­туй­те!

Дран­ко. У вас же їх тільки п'ять!

Кук­са. Але ж і п'ять…

Дран­ко. Але ж не сім…

Кук­са. Але ж і п'ять, ка­жу!

Дранко. Але ж і не сім, ка­жу! Гап­ка, Пріська, Гор­пи­на, Хо­ти­на, Сек­ле­та, Яли­на, ще й Хівря!

Кукса. Ориш­ка, Па­лаж­ка, Ок­са­на, Те­тя­на, ще й Ївга… Во­но ко­неш­не!..

Дранко. То-то ж бо й є! Ціла вармія!

Кукса. Цілий шкад­рон! Та ад­же ж, ка­жу, і п'ять в ро­щот тре­ба взять!

Дранко. Але ж, ка­жу, й сім по буб­ли­ку всім… Хоч візьми за­би­рай на віз, при­тяг­ни руб­лем та й ве­зи на торг! Ота­ко­го жи­га­ла дос­тань у печінки!

Кукса. У го­лові не­на­че у де­ся­те­ро ступ тов­че!

Дранко. Не­хай би товк­ло, чорт йо­го по­бе­ри; а тут серце спе­ре­сер­дя пе­ре­па­ли­ло тобі, мов на жу­же­ли­цю!..

Кукса. Чи не хо­че­те по­ню­хать свіженької? (Підно­сить тав­лин­ку).

Дранко. Доб­ре! Вже я чхаю і без та­ба­ки. (ню­ха).

Я ж ка­жу: не­хай би бу­ла од­на!

Кукса. Ну й дві ще нічо­го!

Дранко. Та во­но й три не­ве­ли­ка ще пе­чаль!

Кукса. Ще й три сяк-так!

Дранко. То ж не сім?

Кукса. Або ж і не п'ять?

Дранко. Але ж не… Атч­хи! (Чхає).

Кукса. На здо­ров'ячко!

Дранко. Дя­кую! Міцна та­ба­ка!.. У ко­го ку­пу­ва­ли?

Кукса. У Сви­ри­да.

Дранко. У то­го, що чо­тирьох до­чок має? Сер­де­га, пев­но, на­ро­чи­то ро­бе та­ку міцну та­ба­ку, щоб за­ню­хать своє го­ре…

Кукса. Еге ж. З криш­та­лем. Криш­таль з роз­би­тих ста­канів тов­че та підмішує у та­ба­ку, щоб… щоб… щоб щи­па­ло у носі! Бо так, ка­же, вже не берьоть…

Дранко. До всього до­би­ра­ють скуст­ва!

Кукса. А так… Світ упе­ред іде…

Дранко. А що, як но­ве ве­ре­те­но?

Кукса. Чер­кає пот­ро­ху.

Дранко. Чер­кає?

Кукса. Еге, чер­кає! Я вже інко­ли ду­маю собі: чи не сто­ять наші ха­ти на такім грунті, що він та­кий пло­дю­чий на той баб'ячий рід?

З Дран­ко­во­го дво­ру чут­но гав­кан­ня.

Дранко (хут­ко підбіга до сво­го ти­ну і заг­ля­да у двір). Со­ба­ки заг­риз­лись! Он вже Ва­силь по­вер­нув­ся. (Гу­ка). Іди ж, іди до кузні, нічо­го там пе­ре­мор­гу­ва­тись!

Кукса. А він хіба ту­ди?

Дранко. Ні, те­пер вже не помічаю, а перш тро­хи стріляв… Тільки моя Гор­пи­на до нього…

Кукса. Го­рить?

Дранко. Аж па­шить.

Кукса. Отак моя Ориш­ка до Ан­то­на, тільки що Ан­тон не таківський…

Дранко. Не вірте!

Кукса. Не­на­ви­дить бабів!

Дранко. А я вам ка­жу: не вірте! От за Ва­си­ля, то го­ло­ву пок­ла­ду під ку­вад­ло! Як тільки кот­ра з дівчат на­вер­неться до кузні, то він за­раз розігріє жи­га­ло та так у вічі й штри­ка!

Кукса. Не вірте!

Дранко. Роз­ка­зуй­те!

Кукса. Не вірте, ка­жу вам!

Дранко. Го­воріть собі!

Кукса. Ох-хо-хо! Так за що ж, за що ж на мою го­ло­ву зва­ли­лось та­ке го­ре? Во­но, мов на пшо­но, по­товк­ло мою ду­шу, мов на круп­чат­ку, по­дер­ло моє сер­це!

Дранко. Не­хай би там дер­ло, то пус­те діло!.. А тут мов об­ценька­ми зда­ви­ло те­бе і ріже тобі ду­шу, як кри­цю ту­пий тер­пуг!..

Кукса (співа).

За що ти, бо­же, Струїв мій вік?

Дранко.

Без­щас­ний на світі Я чо­ловік!

Кукса.

Ой чи вже ж мені щох­вилі Клопіт той три­ма­ти?

Дранко.

Чи вже ж мені су­по­кою І хвилі не ма­ти?

Кукса і Дран­ко (ра­зом).

О-о-о-о-о-о!.. Згляньсь на­до мною! Дай хоч хви­ли­ну В день су­по­кою!

Дранко.

Ой чи ду­мав ти, Сте­па­не, Що та­ка біда нас­та­не?

Кукса.

Чи га­дав вже ти, Мак­си­ме, Що та­ка біда нас­тиг­не?..

Дранко.

Хоч повісся, Хоч вда­ви­ся!

Кукса.

Хоч здурій Або ж ска­зи­ся!

Кукса і Дран­ко (ра­зом).

Або сядь, мов­чи та диш, От тобі, Ганд­зю, книш!

Кукса.

Ко­ли б знав те ли­хо, То зро­ду б не же­нивсь!

Дранко.

Ко­ли б га­дав го­ре, Кра­ще б уда­вивсь!