Пошились у дурні
Шрифт:
Кукса.
Як п'ять дочок мати, То краще здуріти!Дранко.
Ні, з сьома дочками Віку не дожити!Дранко і Кукса (разом).
Ох-ох-ох-ох-ох-ох-ох, Безщасна доле! Яке я терплю Тяжкеє горе!Дранко.
ОйКукса.
Чи гадав же ти, Максиме? і т. д. Єсть же в світі люди, Що горя не мають.Дранко.
Замість сьома дочок, Одну собі мають. Інший одну має, Та й ту проклинає.Кукса.
Ох, правда, сусіде, Що і так буває.Дранко.
Дранко і Кукса (разом). Ох-ох-ох-ох, Згляньсь надо мною, Дай хоч хвилину В день супокою.Дранко.
Ой чи думав і т. д.З дворів чути регіт.
Ій-богу, вже Горпина викрадається кудись! Де б мені дубину зачепити? Постривай же, я тобі дам печериці! (Витяга з тину кілок і біжить в подвір'я).
Кукса. Піти ще у млин, чи не засну хоч трохи?.. Та, може, заспокоюсь.
Антон (постерігши його, кричить на Оришку). Убирайся, убирайся з млина, нічого тобі тут засиджуватись!
Кукса. Ай, молодець Антон! (До Оришки). Поцілуй його, Оришко, то він зараз подобріша! (Регоче).
Антон. Як ви, хазяїн, отак будете повчати її, то я й рощоту попросю!
Кукса сміючись пішов у млин.
Кукса (тихо). Та то я нарочито…
Оришка виходить усміхаючись.
Оришка. Ну, та й не хитрий же Антон? Як достомітно удає з себе сердитого, ніби й справді ненавидить мене… А вже як він мене любе, як кохає, то й не знаю, чи зможе який інший парубок кохати так дівку! І цілує, і пригортає, і щебече!.. І так же то любо тоді стане на серцеві та весело! (Співи).
Любий Антоне, Мій ти соколе, Ти ж мій коханий, Ти ж мій жаданий! Як мені любо Вкупці з тобою! Не зрадь же мене, Мій ти соболю! Моя ти думко, Мій ти кришталю, Тебе ж, серденько, Щиро кохаю. Як мені любо і т. д.(Пішла в хату).
Дранко і Горпина.
Горпина (ідучи через кін). Я ж вам кажу, що зараз вернусь!
Дранко. А я тобі кажу: вернись! Вернись зараз мені, бо ноги поперебиваю!
Горпина. А я вам кажу: не вернусь-таки. (Пішла)
Дранко. Ах ти ж анахтема! (Кидає вслід їй палицю і попади в Скакунця).
Дранко і Скакунець.
Скакунець (підняв палку). Ну що ж, як оцей документ та представлю я до особи мирового судді?
Дранко. Вибачайте, то я ненароком!
Скакунець. Що мені з вашого "вибачайте"? Ви моїй особі могли оцією особой ноги поперебивать.
Дранко. Вибачайте, будь ласка!
Скакунець. Знов "вибачайте"! Чудний народ!
Дранко. А чого ж вам ще?
Скакунець. Не доводя до особи мирового судді, предлагаю вашій особі заплатить моїй особі руб серебра. На це вам даю строку три дні. Це одна стаття. А другий параграф: маю до вас листа з города.
Дранко. Листа? Давайте мерщій! (Убік). Певно, від Лахтійона Хведоровича з города! Може, про що цікаве пише?
Скакунець (гука в двір Кукси). А хто там є живий? Скажіть хазяїнові, що маю до нього лист з города!
Кукса хутко виходить з млина.
Кукса. Кажете, листа до мене принесли? (Убік). Певно, хтось з приятелів чи не жениха рає?..
Дранко. Давайте ж мерщій, бо мені ніколи!
Писар. Ніколи не треба хапатись! Хто хапається, той тільки діло псує, так і в псалтирі показано: хто спішить, той людей смішить… Так-то, приятелі мої любенії і милостиві государі.
Кукса. Пожалуйста, мерщій давайте!
Писар. Що?
Кукса. Та лист же!
Писар. Який?
Дранко. А, які-бо ви! Тут повна голова клопоту!..
Кукса. Аж гуде в голові, як у млині, від того клопоту…
Писар. Слухайте сюди, я вам розкажу одну причту. Їхав один чоловік через вузенький місток, а йому назустріч полупанок. "Звертай!" - кричить полупанок. Той мовчить. "Звертай!" - кричить удруге. Той таки мовчить. Полупанок баче, що неперевага, вже промовив стиха: "Будь ласка, зверни, чоловіче добрий". А чоловік тоді і одмовив: "А де ж ваше здрастуйте?.."
Кукса і Дранко. Хіба ж ми з вами не здрастувались?
Писар. По справці оказується, що ні!
Дранко (простяга руку). То здрастуйте!
Кукса (тож). Моє поштеніє!
Писар (стиска руки). Доброго здоров'ячка! Як ви собі поживаєте?
Дранко. Та так, поманеньку!
Кукса. Полегеньку: то скоком, то боком!
Писар. Ну, слава богу! Що ж у вас тут нового?