Вигнання в рай

Н, н батько, н мати Олени не були вже такими соб зарозумлими вискочнями снобами, що вважали себе вже "блакитною кров"ю" ставилися зверхньо до "низв", вважаючи свою доньку гдною лише для шлюбу з принцом, зовсм н. Батько Олени й сам був вихований матр"ю-одиначкою й добився всього в житт сам, вн зовсм не бажав зламати долю свой доньц, присилувавши покинути свого коханого й вийти замж за "достойну кандидатуру".

Олена, як годиться, познайомила Сергя з своми батьками на х прохання, Сергй був непогано прийнятий в х дом, батько Олени деклька разв мав з Сергм доврлив чоловч розмови, з яких зробив для себе висновок про неперспективнсть занадто романтичного молодика, що мряв усе життя займатись малюванням всерйоз захоплювався казочками про якихось там Перуна, Велеса й Ярила. Художник! Яка доля чекала на Олену з цим мрйником? Батько Олени, звсна рч, мав можливсть у величезному державному механзм прилаштувати Сергя "гвинтиком" досить крупного калбру, який би купався все життя в номенклатурному масл, але ж Сергй не мг себе уявити припнутим на все життя до номенклатурного корита й заради можливост хлебтати з цього корита все життя копирсатися в нкому не потрбних паперах, принижувати нижчих по службовй драбин й самому принижуватись перед вищими, все життя бовтатися в цй гидотн замсть того, щоб лтати на крилах живопису в небесах краси - хба це не все одно, що вмерти? Н, не все одно - це грше, нж вмерти.

Так що, вс намагання Олениного батька навернути Сергя в благонамреного чинушу закнчились нчим. А от спльн виховн "назди" як батька, так матер на саму Оленку виявилися не такими марними - Олена врешт теж почала умовляти Сергя зректися свох юнацьких романтичних мрй стати нормальною дорослою людиною. Сергй навть намагався всерйоз уявити себе такою нормальною людиною, обмеженою турботами про придбання все бльшого бльшого шматка хлба насущного, але це було настльки огидно для його натури, настльки неприйнятно, так все це тхнуло, що Сергй просто замикався в соб, коли Олена знову й знову починала з ним розмову про хн правильне майбутн.

Потм вн намагався переконувати в зворотному. Марно. Одне слово, кришталева чаша кохання була вддана на поталу вльного падння стрмко зближалася з кам"яною пдлогою реального життя. Сергй вдчував, як Олена поступово вддаляться вд нього. Вдчував, як це важко було для не. Вдчував, як це важко було для нього. Нколи до того вн не мг зрозумти сенс могутнсть фатуму, який так часто виступа майже дйовою особою в давньогрецькй трагед - тод зрозумв. Врешт решт, незважаючи навть на те, що до закнчення школи м залишалося вже зовсм небагато часу, батьки перевели Олену до ншо школи.

Звичайно, вдчай, спустошення, самотнсть - почуття, що супроводжували х розлуку, були вже вдом Сергв, але вн вже не був тим неспроможним, беззахисним хлопчаком, що лише хилився вд ударв дол, вн вже пзнав кохання у всй його земнй велич й нкчемност. Не даремно ж його порадником, господарем, його богом став Ярило - це прадавн божество весняного пробудження й кохання, але кохання дикого, несамовитого, не скутого ще умовностями цивлзац, кохання, що бльше нагадувало шалений вибух нстинктв, а не найвищий вияв милосердя й спвчуття.

Ярило був богом жорстоким, як справжн не прикрашене земне життя. Ярило, як справжнй язичницький бог вимагав жертв, Сергй, чи то з помсти за зраджене кохання, чи просто заради угамування невситимост розбурханих юначих жадань, почав приносити ц жертви свому богов, зваблюючи направо налво двчат та жнок. Хоча й звабленням це назвати можна було дуже й дуже умовно, адже були це в бльшост розкут, як то кажуть, без комплексв двчата та жнки, як хотли бути звабленими не менше, а може й бльше, анж Сергй хотв х звабити, так що Казановою його назвати навряд чи випадало.

Не вдомо, чи якимось чином вс ц життв перипет вплинули на духовне життя Сергя, мабуть, так воно й було, адже успхв у малярств вн досяг в цей перод просто неймоврних - все йому вдавалось дуже просто й легко, яксь пдсвдом, нтутивн осяяння висвтлювали перед ним так ршення, що ранше вн про це навть уявлення не мав: так колористичн спввдношення, так композицйн ракурси, таке глибоке виршення мфологчних тем вдавалося Сергв, що вс були в захват, а його наставник Сидр Маркович так просто за голову брався вд захоплення.

Але Сергвому злетов ось-ось мав пдрзати крила найближчий вйськовий призов, бо служба в Радянськй Арм була хоча й почесним, але ж обов"язком кожного юнака, що досяг призовного вку, а художнй ВУЗ, де навчався Сергй, не належав до тих закладв, що надавали право на вдстрочку або звльнення вд армйсько служби. Як вже йому це вдалося, одному Богу вдомо, але Сидр Маркович всма правдами й неправдами, використавши вс доступн йому можливост, добився таки звльнення Сергя вд призову. Сергй навть деякий час завдяки цьому ще насолоджувався цивльним життям, поринаючи з головою в насолоду малярством вириваючись з полону живопису на деякий час заради чергово любовно нтриги. Можливо, вн так би й прожив свй призовний вк, пройшовши школу життя, як офцйно називали Армю, заочно, якби сам Сергй не виршив таки пройти цю школу по-справжньому.

Що його подвигло на такий крок? Найменш за все це був, звичайно, той липовий офцйний радянський патротизм, вд якого вже на той час не залишилося й духу. Просто Сергй хотв не уникати того жорстокого випробування, яке повинен був пройти кожен юнак, щоб стати чоловком, та й це життя з безкнечною чергою любовних пригод, що втшали лише плоть не торкалися душ, просто втомлювало, що вже позначалося навть на його малярських пошуках - полотна ставали все бльше одномантними, ршення все бльш поверховими й пласкими. Це був справд якийсь тупик, безвихдь. щоб розрубати цей Гордв вузол, Сергй виршив таким радикальним чином змнити сво одномантне життя.

Та ще й служити вн виршив не де-небудь, а в самй найгарячшй точц, яку тльки можна було на той час знайти, в Афганстан, де точилася справжня вйна, а не просто якась там гра - виживу, виршив вн, то, мабуть, таки зрозумю в цьому житт щось таке, що дасть мен наснагу жити творити й надал, а загину, то - загину, бо жити таким життям, як зараз - не велике щастя.

Матер Сергй, звичайно, не сказав про Афганстан, хоча матер йому й справд було жаль, можливо, матер тльки й було жаль, хоча вн шов на вйну насправд ж не для того, щоб загинути, а щоб перемогти - врешт-решт, вн був не серед останнх: скльки вн себе не пам"ятав, вн завжди займався спортом, осягав майстернсть самбо пд кервництвом прекрасних майстрв, як поряд з офцйним самбо навчали Сергя та його товаришв по спортивнй секц боротьби тонкощам схдних диноборств, так би мовити, пдпльно, адже так ворож буржуазн вигадки, як карате й тому подбн штучки, були в Радянському Союз офцйно заборонен для широкого загалу.

Афганстан зробив Сергя християнином, християнство зробило його православним, православ"я вдкрило йому шлях духовного живопису, що все разом нарешт привело його сюди, в село Веселе, де вн зустрв отця Михайла та Оксану. Що ж, заради цього варто було пройти Афганстан. Заради тако зустрч варто було вддати що завгодно. Але була й нша сторона медал - ця зустрч виявила, що Сергй занадто оптимстично ставився до свох моральних досягнень останнього часу: на тл отця Михайла й Оксани його власний духовний образ занадто вже тьмянв, занадто вже непривабливо виглядало його минуле. Минуле?

На превеликий жаль, його любовн зальоти, як це не прикро було для самого Сергя, продовжувались аж до останнього часу. як вн не побивався над цю, самому йому неприйнятною й непримною вадою, як не каявся, але... Вн все прекрасно розумв, розумв до самих глибин грховнсть ц сво вади, все ж. Звсна рч, це не було те сатанинське сп"янння вд коловороту плотських втх, що захопило було його в юност псля такого печального кнця його першого кохання, що не стало, на жаль, коханням на все життя, як вони з Оленою мряли, сп"янння, пд час якого Сергй пд орудою свого бога Ярила вддавав сво тло й душу на поталу шаленим пристрастям.