Частина друга

Вдступивши назад, ми зайняли позиц в очкуван того, як знизу почнуть вибгати бандити. Я взявся за лук, витягнув зачаровану стрлу та втупився в прохд.

Не минуло хвилини, як нагору вискочило деклька людей.

Вистрл стрла-блискавка прошила першого з бандитв наскрзь. Пара секунд за ним звалився другий... Третй швидко отямився та перекинувся в кущ. За ним помчався Першосвт.

тут наче гриби з-пд земл, звдкись почали вилазити нш бандити. Судячи з усього, вони завчасно наробили додатков виходи з схованки. А на подбне я не розраховував. Але лайся - не лайся, проте вдступати вже було запзно. вже не зволкаючи та не звертаючи уваги на дрбн моменти, ми вс кинулися в бйку.

Стрляти мен вже було незручно. Вс змшались в одну кашу. Прийшлось взятись за меч.

Вдбитися вд перших нападникв було довол легко. Але кльксть людей, як вилазили з схованки, мене вразила. х було не менше п'ятнадцяти... Стй! Всмнадцяти... двадцяти одного... Та Нхаз вас всх дери! Скльки ж тих дедятвцв?

Не минуло хвилини, як я загубив свох товаришв. Нас швидко роздлили та почали вдтсняти до дерев. Розумючи, що н Першосвт, н тим бльше Стояна, не мають досвду в подбних сутичках, я спробував вдтягнути на себе якомога бльше людей. Кричав, штовхав, дражнив. Головне, - промайнуло в голов, - щоб серед нападникв не знайшлося якогось лучника. накше - прощавай голвонька!

Раптом вдчув, як ногу полоснуло холодне лезо чужого меча. Ось що бува, коли не достатньо зосереджушся на справ. Псяче хутро! Сам винен!

Рзкий помах рука нападника, котрий нанс мен порз, разом з зброю вдлетла в бк. Випад сакс якось радсно (бо чомусь в цю мить мен саме так здалося) впився в тло бдолахи. Вн якось по-дитячому пискнув та рухнув вниз.

Я старанно користувався природними укриттями. Ховався за стовбурами дерев, вдстрибував в кущ. Це не дозволяло нападати всм вдразу.

Випад... фнт... знову випад... Ще один звалився, тримаючись за живт.

Я парку не парив. Розумв, куди влз. Головне - тримався, не хвилювався.

Новий нападник... Навть дво... Я вдав, буцмто збираюсь уколоти в живт того що був лворуч, а сам зробив обманний випад, вдскочив праворуч, та ударив фальшоном другого чолов'ягу. Потм прикрив корпус стрмко стрибнув вперед, одночасно полоснувши клинком першого бандита.

знову вдмтив, що мо меч начебто мали власну волю. Вони радсно тягнулися до ворогв не менш захопливо впивалися в хн тла, насолоджуючись чужою кров'ю. Розум охопило почуття примного ражу. Втоми взагал не вдчувалось.

Блок... знову блок... Цей боць досить непоганий... Я рзко вдступив вдарив обома клинками - зверху, знизу. Чужа кров бризнула прямо мен в лве око. Тому трохи забарвися, витираючи .

Куди ти побг?
– ще один бдолаха дав такого драпака, що заць позаздрить. Ну доганяти тебе не буду, бо на те нема часу... А ось ще один наближаться...

Фнт... пдкат... сакс стрмко увйшов з-пд низу... прямо в печнку, судячи з темного кольору кров...

Пальц трохи забруднились... Я невдоволено витер х об куртку бандита...

В якусь мить мен раптом стало ясно, що навколо нкого нема. Нападники вбит, хтось втк, я ж начебто неушкоджений... майже... Хоча порзи та синц не варто враховувати. Головне, що руки-ноги цл, та голова не вдпала.

Це все?
– здивувалась свдомсть. Невже вони вс настльки непрофесйн бйц?

раптом десь праворуч щось глухо бухнуло. В голов тут же закрутилися думки про Стояну, Бернара, Першосвта. Що з ними? Невже ще б'ються?

Я стрмголов понсся на звук. Крокв десь зо сто я вискочив прямо на галявину, до схованки. Тут стояло четверо чоловкв. Один з них - дуже високий чорнявий бородань - зиркнув на мене своми зеленуватими оченятами та роздратовано крикнув:

– Чво ждйот, лодир?

Мене вдразу атакувало дво. Та легксть, з якою я увгнав першому в живт свй фальшон, а другому знс перерзав горлянку, антрохи не злякала бороданя. Мен здалося, що вн навть зрадв мой появ.

– Дедята?
– спитав я його.

– Он самий!
– розтягнувся у посмшц чолов'яга.
– А ти, вжу, прбйо за мной, а?
– вн забрав у свого пдручного спис та зробив широкий крок назустрч.
– Какая у тбя знакомая морда, - вишкрився Дедята.
– Ти случайно н бил на Ельджун?

– Можливо, - прохрипв я, займаючи стйку.

– Угу... угу... Вдал я одново в порту Такалк... Уж очнь на тбя похож.

Я завмер. Оце так новина! Невже я все-таки дйсно бував в тому бандитському кубл?

– що ж вн там робив?
– спитав я, натякаючи на ту "знайому пику з Такалка".

– Пл, орал... в дуду грал...

Дедята несподвано зробив пробний випад, я тут же забув про сво роздуми, зосередившись на захист.

– Ти чво напал на мох людей?
– зщулився Дедята, вдступивши назад. Вн обережно, наче та довгонога чапля, почав йти навколо мене, ощирившись списом. Очевидно буде шукати слабк мсця в мому захист.

– У мене до тебе не менше питань, - парирував я.
– Може для початку просто поговоримо?

– Ага!
– кривлявся Дедята.
– Ну начнай првим брхать.

– Чому вдразу брехати?
– я обережно витягнув знак Розшукового приказу та показав його Дедят.
– Послали тебе знайти... Живим чи мертвим до столиц привести.

– Ух ти! кто послал?

– Жуга сав.

– Ето ж д я му дороу пршол?

– Та чудити почав. Ось лсовикв пдбурюш... зброю тамно в Свтолсся тягнеш...

Дедята завмер. Здаться я спритно його пдчепив. Потискав, як то кажуть, за яйця.

– Ах ти ж Нхазова залупа!
– Гнильський напружився та втупився мен прямо в оч.
– От ви собак прказни... Всйо винюхать норовт...

– Так що? Пдеш сам? Чи волоком тягнути?

Тут з кущв вийшов кульгаючий Першосвт. Помтивши його, пдручний Гнильського ринувся на хлопця. Не став зволкати Дедята. Вн дуже швидко мене атакував, я ледь встиг вдбитися та вдступити назад, щоб зберегти безпечну вдстань.

Що не кажи, а списом Дедята орудував майстерно. Я ж вже трохи втомився мо рухи вд цього уповльнились. Якщо Гнильський почне активно атакувати, можу не впоратися.

Першосвт з бандитом вдступили кудись за дерева. Я чув лише як дзвенить сталь хнх клинкв. Сподваюсь, хлопчина впораться без мене...

знову атака. Стрмка, напориста. Я застиг на мсц, н кроку назад, чим здивував Дедяту. Тепер вн трохи вдступив... А я рушив вперед.

Удар... ще удар... обманний фнт... Дедята раптом оступився та впустив зброю. Я аж завмер, дивлячись як спис пада на траву...

тут стрибок вперед та удар ножем... лвою... несподвано... прямо мен в бк...

– Ох ти ж.., - захрипв я, роблячи крок назад. Пдловив мене, Нхазв сину! От псяче хутро!