Частина друга

– От давай сьогодн без повчань. Я трохи втомився...

Бернар замовк, втупившись кудись в темн хащ.

Нч поступово добгала кнця. Ще якась година-пвтори й почне свтати. Поки я йшов сюди, обдумував план подальших наших дй.

– Буди всх, - наказав я ельфу.

– Навщо?

– Поговоримо... Думаю, всм буде цкаво те, що я зараз розповм.

Пара хвилин вс згрудилися навколо. Стояна сла напроти, Першосвт праворуч, при тому широко позхаючи та щось бурмочучи про жу.

– Поки ще темно, - почав я длитися планами, - перетнемо роздлове поле, вглибимось в лс та будемо чекати на ранок, щоб на темну не потрапити в пастки. Ото плато, з якого здймався дим, зветься Блим клом. Там варту десь тро чоловкв...

– Ти вже це знаш!
– хмикнув ельф.
– Навть не буду питати звдки... та яким чином це вдалось вияснити.

Я стримано посмхнувся продовжив розповдати. Треба було дстатися того плато по можливост спробувати захопити вартових. Якщо те вдасться, як слд х допитати та дзнатися мсце розташування табору Дедяти.

– Не думаю, що вн знаходиться десь далеко, - закнчив я.

– Цкаво, що той Дедята тут робить?
– спитав Першосвт.

Я на якусь хвилину задумався, а потм все ж розповв товаришам про схрони з зброю.

– Овва!
– Першосвт як завжди не вдступав вд сво безпосередност. Вн закрутив головою, наче щось вдшукував та продовжував вигукувати.

– Швидше за все, - промовив я, - Дедята тамно перевозить до Свтолсся зброю. А ось кому - хоч вбийте, не знаю.

– Ти й про це вже дзнався! - подав голос ельф.
– Це що ж тод виходить?

– Банда Дедяти проводить валки крзь гори... з Темноводдя, - почав я длитися своми думками.
– Доставляють луки, стрли, списи... мабуть меч... А потм все перевозять в Пвденну Берестянку та ховають по лсах.

– А ти розумш, що значить провести валок горами? Я вже казав, що в цьому мсц Серп довол непривтний та важно прохдний... А по-друге, рухатись Свтолссям, ховаючись по лсах, не менш важкувато, бо можуть швидко помтити та повдомити в Розшуковий приказ про якихось "тамничих незнайомцв".

– Привтн гори, чи не привтн, але мамо, що мамо. Крм того, чому вдразу "ховатися по лсах"? На мсц Дедяти я б змовився з якимось купцем. Завантажував би його тут, на Сврйському тракт, та той пд виглядом перевозки власного товару, провозив би ту зброю хоч аж до Гадючих косогорв.

Бернар скорчив таку пику, наче здивувався подбним мом розмрковуванням. Прямо так бачу, як вн подумки каже соб: "Отаке"!

– навщо ж м провозити ту зброю? Для кого?
– спитав Першосвт.

– А оце, друже, мен поки ще не вдомо. Я лише вдмчаю т факти, як вже вдбулися...

– Припустимо, - з поважним видом захитав головою хлопець.
– А от скажи чому валки тягнули крзь гори, а не скористались проходом...

– ...крзь Печеру Велетнв?
– закнчив замсть Першосвта Бернар. Вн рончно хмикнув та додав про сторожову заставу, котра стоть на вход.
– Вартов побачать, що везеш тод не оберешся непримностей...

– Можна подумати, що зброю заборонено провозити, - ображено знизав плечима парубок.
– Якщо ось те, що каже Бор про купця правда, то найлегшим було б найняти його для провозу списв та лукв без валандання горами. Мен здаться, це б було безпечнше.

– Треба розумти, навщо ховати зброю... для кого вона призначена, - промовив я.
– А що до використання прозду крзь Печеру Велетнв, то поймть найголовнше: нхто не буде ризикувати, декларуючи що саме вн везе, бо ц вдомост попадуть до столиц. Там вдразу зацкавляться, кому стльки збро знадобилося. Взьмуть того купця за яйця вн розповсть навть про те, що казав Сарн Нхазу, коли вони з ним на рибалку ходили. Ясно вам чи н?

Судячи з мовчання, мо товариши глибоко задумалися.

диний шлях мж Свтолссям та давньою волостю Валрв - Темноводдям, пролягав крзь так звану Печеру Велетнв, яка з слв новоградцв, була просто неймоврних розмрв. Вона проходила скел Зуренського Серпа наскрзь, нагадуючи величезну нору, зроблену ггантським кротом. На виход в Темноводдя розташовувалася та сама сторожова застава, про яку казав нам ельф.

– Хба вам не зразумла, для чаго треба зброя?
– промовила Стояна, що мовчала продовж наших сперечань.
– Мн думацца н для всялосц.

Я здивовано поглянув на двчину. Здаться вона не сказала чогось особливого, проте саме слова штовхнули мй розум на трохи нший напрямок.

Отже, Дедята мутив тут воду... в Свтолсс... Його люди пдбурювали лсовикв, щоб т усляко шкодили нам, канйцям. Лсопилка з клщами та Берестянка з вовками - як два основних показника подбних "подвигв". Звичайно, вони не призвели к якимось надзвичайним наслдкам, проте за початком дло становиться. Куди все це в результат призведе - питання друге.

Дал... що до збро, - мркував я, пригадуючи ту дивну залзну клюку.
– От звдки вона могла з'явитися у лсовикв? Все вказу на хлопцв Дедяти... Тобто вони посилено постачають Бруму та його вонам бльш яксну зброю, нж та, яка у дикунв зараз... Крм того не варто забувати, що вона з хадагансько стал... А отже тепер зрозумло, чому меч та списи не квапляться провозити вдкрито. У перевряльникв з'явиться купа питань. Купа!

А додати к цй каш ще тамне спостереження за головою Мського приказу, так вийде настльки цкава сторя, що просто охрнти!

– Дивно, що зброя везеться з Темноводдя, - сказав я. нш все ще мовчали, дивлячись хто куди.
– Чому так? Чому звдти?

– Чому вдразу з Темноводдя?
– насупився Першосвт.
– Горами можна дстатися т ж Свр... До реч, якщо валки йдуть звдти, то це поясню чому Дедята не користуться Печерою Велетнв.

– Знову за руби грош!
– насупився я.
– Здаться мен, що тоб просто непримно розумти причетнсть свох темноводинських одноплемнникв до темних справ Дедяти. От скажи, звдки в тй дикй Свр може взятися зброя з хадагансько стал?

– А взагал, чого гадати? От якщо спймамо Дедяту, - почав розмрковувати хлопчина вголос, - то й дзнамось, що та звдки... та яку капость вн задумав.

– Не вважай, що це легко буде зробити, - вдповв я.
– Судячи з поведнки людей Дедяти, то можна смливо сказати, що сам вн ще той горшок. Ну, гаразд! Обговорювати можна до завтрашнього вечора. Пропоную вже збиратися та рушити крзь межу.

Ми досить швидко збралися та взявши коней за вузду рушили до узлсся. Там трохи перечекали, оглядаючись навсбч, а потм тихо попрямували крзь поле. Ледь дсталися та трохи заглибилися в сусдський лс, повернули на пвдень покрокували до невеличкого улоговинцю, який щльно порс лщиною. Тут зупинились на очкування свтанку.

На землю непомтно опустився густий туман. Все навкруги вкрилося тонким шаром роси. Скорш за все, вдень буде спекотно.

Я позхнув, примостився бля куща та почав трохи дрмати. Все здавалось спокйним. В лс повисла така тиша, що мен навть на мить здалося, нби я оглух.

– Щось трапилося?
– почувся шепт Першосвта, який розташувався неподалеку.

– Чого ти так виршив?

– Та ти чомусь стрепенувся... Дрмав, дрмав, а потм раптом завмер...

– Тоб здалося, - вдмахнувся я, знову позхаючи.