Частина друга

– все ж, - наполягав я.

– Ну... ну... Уяви соб якусь мнсть... скажмо вдро або горщик, куди стка рдина. Наприклад - вода. Це так соб накопичувач, як дозволяють збирати якомога бльше.

– що?

– Потм ти можеш використовувати на свй розсуд.

– Воду?

– Тьху ти, Нхаз тебе лякай! Я кажу про те, що деяк реч можуть накопичувати силу, - поясняв ельф.
– Жив стоти, так як ми з тобою, також можуть те робити.

– Яку силу?
– не второпав я.

– Магчну енергю... Так кличуть серед чаклунв. Вона мститься всюди, навть в ж, - якось плутано розповдав Бернар. Це було зовсм на нього не схоже. Така нехарактерна манера, судячи з всього, могла вказувати лише на його нервознсть.

– можна поповнити з вогню, води... земл... повтря... металу... з живо стоти... А потм перетворювати на щось бльш вдчутне...

– Що це за "бльш вдчутне"? як це - "з живо стоти"?

Ельф дивно посмхнувся, але не пояснив. Вн лише додав, що сила бува рзних видв. контролювати досить складно.

Впевнившись, що нхто за нами не йде, ми обережно рушили дал. Бернар крокував досить близько вд мене, тому я знову виршив поприставати з хвилюючими мй мозок питаннями.

– Майже вс реч виступають свого роду накопичувачами сили, - повторив вн.
– Вс... угу... будь-що... Через свою природу, вони схильн до прийняття вдповдного виду "магчно енерг". тльки жива стота... розумна стота, - швидко виправився вн, - в той чи накшй мр може ретранслювати в наш свт.

– Ти знову пустився в нетр свого словоблуддя? Якась нергя... ретра...

– Я кажу про здбност, - ельф нервово хмикнув.
– Магй багато, я думаю ти це прекрасно розумш. Я, наприклад, практикую силу Свтла... Джуни - силу, що заснована на людський кров... До реч сну багато похдних видв маг. Так би мовити - пдвидв.

– А що до накопичувачв... можна трохи пояснити?

– Ще давн ельфи... та джуни, чого тут приховувати - помтили, що в Сарнаут сну чимало сил, котр можна використовувати для власних потреб. А згодом ми вс навчилися пдсилювати дю цих сил, створюючи так зван накопичувач. м надали вдповдно форми. Це був одяг, котрий обергав його власника... Ще - кльця, як додавали мцност закляттям... Амулети...

– Зброя?

– Так, само собою зброя. Правда, багато секретв згинуло в давн часи... Зараз про ту ж легендарну зброю можна почути лише в казках та байках. До реч, взьми свй сагайдак... Це тоб прямий доказ магчного накопичувача. А ти виступаш реалзатором... Але не кожен може скористатися твою зброю. Вддай цю рч Першосвту вн нчого не зробить. Нчого!

– А чому?

– Бо подбн штуки потребують вдповдного господаря... врнше - встановленого зв'язку мж накопичувачем та ретранслятором... Взагал, це складно пояснити тому, хто далекий вд розумння сут природи самого Сарнаута...

– Знову ти приндишся!
– розсердився я.

– Я кажу так, як воно ... Мж ншим, поглянь на сво меч.

– А що з ними не так?
– я кинув погляд на рукв'я саксу та фальшона.

– Цкав дрбнички... Незвичайн... Тльки зовн вони здаються простими, а ось що сховано всередин них.., - ельф загадково посмхнувся.

– Звдки ти знаш, що там щось сховано?

– Скажмо так - вдчуваю.

– Гаразд... А що до Стояни, що до блискавок? Де вона все це бере?

– Нде, - зовсм серйозно вдповв ельф.

– Тобто?

– Тобто - нзвдки! А взагал я мало розумюсь на друдськй маг. дине, що можу пояснити - у Стояни досить розвинутий дар до сприйняття енерг... сили, - тихо промовив ельф.
– Але, бачу, що нкому цю двчинку навчити доцльно та впорядковано використовувати.

– А тебе хто навчав?

– Рзн особи, - невизначено вдповв паладин.
– Якось допомагав Клемент д Дазр.

Бернар насупився та замовк. в продовж того часу, поки ми кралися до схованки Дедяти, бльше цю теми не обговорювали.

ось зараз, добравшись до якось горбисто галявини, ми сидли в кущах та дивились на пейзаж перед собою, намагаючись збагнути, де той клятий табр.

– Там нчого нема!
– зауважив я пошепки.
– Пусто!

Стояна показала на якийсь пеньок лише трохи згодом я збагнув, що це замаскований димар. А поруч з ним - маленький кущик, який виявився входом до землянки. Дмухнув легкий втерець я вдчув слабкий запах диму. ще ж. Здаться смаженого м'яса.

– Непогано сховалися, - вирвалось у мене.
– Легко можна пройти мимо...

– який подальший план?
– пошепки запитав Бернар.

Ззнаюсь, що дос ще нчого не придумав. Мж тим три пари очей втупились саме в мене, очкуючи на накази. Отже треба було щось казати.

– Повертамось за пдмогою?
– запропонував ельф.

Я задумався. Якщо врити словам Уйки, то у Дедяти залишалося п'ятнадцять чоловк. Шстьох вже нема, але чи брав х в розрахунок той Уйка - це ще питання. Дво-тро з банди знаходяться на майданчику друго скел - на пвнчнй Лисин. Тобто всередин як мнмум шестеро, включаючи ватажка, а як максимум - Нхаз його зна!

Битися з величезною ватагою - суцльне самогубство. Але якщо все ж дедятвцв мало - можна було ризикнути.

– Як вважаш, - звернувся я до Стояни, - скльки х всередин?

Двчина розгублено розвела руками. За мить вона пояснила, що тут непогано все прибрали поки з схрону не вилзуть, важко буде щось сказати напевно.

– Давай когось вдправимо за пдмогою, - знову запропонував ельф.
– А нш сховаються та будуть спостергати, га?

– Скльки? Тиждень? Мсяць? Рк? Коли ту пдмогу приведуть?
– сердився я.

Чуття мен казало дяти. Тим паче, що в голов вже склався план. я ним подлився.

– Ти нас всх згубиш, - розсердився ельф.
– Нхто не лзе в осине гнздо палкою.

Я глянув на Першосвта. Той на пару секунд розгубився, але все ж пдтримав мене. Стояна ж стримано знизала плечима.

– Як бачиш, - промовив я ельфу, - за мй план голосу бльше, нж за твй. Та крм того, ми будемо мати перевагу, бо ворог не зна нашу кльксть.

Бернар неохоче погодився.

Отже, ми почали. Бажано б було якось висмикнути дедятвцв з хньо схованки. Спускатися вниз - це верх дурост. Оскльки там нас перебили б як курчат... няка магя не допомогла б... А чекати коли бандити вилзуть сам - теж не вихд. Цлком можливо, що без особливо потреби з землянки нхто не вибирався.

– як х звдти викурити?
– запитав мене Першосвт, якому очевидно також в голову лзли подбн думки.

– Що ти сказав? Викурити?

А це була дея!
– мене аж тпнуло.

Намагаючись не шумти, ми пдтягнули якомога ближче до входу сухого хмизу. Я наклав заклинання на стрлу розпалив вогонь. Дочекавшись, коли той розгориться, Бернар кинув зверху сир хвойн глки й в повтр розтягнувся дкий задушливий дим, вд якого ми сам почали кашляти. Оч защпало, в нос закрутило. Уявляю, що вдбувалось внизу, в схрон.