Частина друга

Хлопець пдбрався ближче та св напроти.

– Чого тоб?
– спитав я у нього.

– Чесно ззнаюсь - трохи нервую...

– Таке бува. до реч, в цьому нема нчого ганебного.

– Слухай, Боре, все хотв тебе спитати... Ти ж, бачу, бувалий вояка. Так?

– Ну, це як дивитися, - я знизав у вдповдь плечима.

– Та чого тут дивитися! Ми ж бачили, як ти б'шся. От скажи, брате, невже нколи не бошся? Дивишся на тебе з боку - сама впевненсть!

Я невдоволено хмикнув. Не люблю коли лестять. Вдчуття, наче ножем по голй шкр шкребуть.

– Лпше сам скажи, Першосвту, чому ти з мною?

– А з ким мен бути?
– не зрозумв хлопець, чомусь при тому оглядаючись на ельфа.

– Я про те, чого ти з мною очкуш досягти? Багатства? Так його нема не буде. Може, слави? Так цього з мишач сльози. Мен скорш по ши дадуть, нж стануть спвати хвалу... У гльд я також не перебуваю. Та й грошей тоб особливо не вдсиплю... А якби, що з мною трапиться, то...

– Ну ти даш!
– розсердився Першосвт.
– Можна подумати, що я всього цього вд тебе вимагаю - грошей, слави та ншо хрн! Ось якщо ти мен повриш, то скажу наступне: нхто так не дбав про мене як ти... Звсно не рахуючи мох батькв... Я давно зрозумв, ще до того, як потрапив на службу на алод до Клемента, що особливих висот в служивй справ мен не досягти... Це в дитяч роки можна мряти про славн подвиги, а коли приходить прозрння, то з'ясовуться, що ти зовсм не був до них готовий. Що ти не такий, яким зазвичай малюють вонв герочних билин. Зовсм не такий.

– В тих билинах, - посмхнувся я, - правди, що у кота совст. все ж: навряд чи я тебе навчу чому доброму. От закнчимо цю справу , вважаю, тоб варто пти в Ратний двр. Навчатися. Я хотв про те бльше дзнатися, але якось не склалося... Поговорю з Жугой савим попрошу тебе туди направити. Хлопець ти непоганий...

– Та який з мене вон?
– плеснув руками Першосвт, при тому густо червонючи.
– Спасиб, звичайно, але мен, здаться, краще залишитися з тобою в команд, нж йти туди, до Ратного двору. Крм того там навчання кошту таких грошей, що навть продай я свою скру - стльки не нашкребу.

– Ох! Ну ти ... дурень, - закачав я головою.

Чесно кажучи, мене розлютила така дивна вддансть. Я раптом згадав Уйку, котрий витягнув ножа, збираючись з мною битися. Думаю, вн в банду Дедяти потрапив не через те, що був падлюкою вд природи. Чим-то той заманив хлопця... як я Першосвта...

Нхаз вас всх бодай! Я ж такий же вбивця, хоч на служб Лги. А натура Першосвта нстинктивно тягнеться до сильно особистост, якою вн чомусь вибрав саме мене. Через свою молодсть та навнсть цей ггант не в змоз вдрзнити тнь вд свтла, зла вд добра. Вн бачить лише силу... Першосвт, немов пухка земля, на яку тльки що пролився дощ: вона вбира вологу з такою жадбнстю, наче той, хто клька днв не пив. не хочеться, щоб ця "вода", щоб т знання, котр вн намагаться увбрати вд мене, склали його майбутню натуру. Це зовсм не те, що було варто дарувати хлопцю. Зовсм!

– Добре, - махнув я головою.
– Ось закнчимо справу, тод й поговоримо з тобою чим слд займатися... Лпше все ж вдправитись до Ратного двору. Подумай над цим у вльний час.

– А в чому справа?

– Чи розумш чим вдрзняться солдат вд найманця?

Першосвт стримано хмикнув, а потм глухо додав:

– Солдат викону чуж накази, а найманець - людина вльна, покладаться тльки на себе.

– А в мому розумнн: одн служать справ, а нш - соб.

– в чому рзниця?

– В свтосприйнятт!.. хочу тоб сказати, що не один не другий насправд не вльн в свох дях.

– Я не розумю. По що ти теревениш? Що хочеш мен сказати?

– Ох! Дурню ти, дурню!

К нам наблизився Бернар. Вн трохи нахилився та натякнув, що вже час вирушати дал.

– Вже розвиднилося, - додав ельф, озираючись навколо.

– Тод давайте потроху збиратися, - промовив я, кидаючи погляд на схвильованого Першосвта.
– Коней залишимо тут, - додав наприкнц. Витягнувши з шкряного мшечка наконечники, я почав насаджувати х на стрли, готуючись до майбутньо сутички.

Потм нашвидку посндавши, ми обережно вирушили в дорогу. Попереду, як ранше йшла Стояна, все з тю ж легкстю, наче навкруги не було няких перешкод. Вкотре народилось порвняння двчини з риссю.

Цкаво, а де та длась? Невже пшла гуляти мсцевими лсами? Чи Стояна сама вдпустила? А коли та знадобиться - просто покличе якимось магчним чином?

О, Сарне, яка тльки маячня мен в мактру не залзе!
– промайнуло в голов. А потм чомусь подумалось, чи нш люди також маються маячнею, як я? Чи то наслдки падння стел в Червонй зал Клемента?

Два рази Стояна вказувала нам на "вовч" ями. Я заглядав туди та вдмчав на дн здоровезн гостр клки.

Пастки були зроблен довол майстерно. Ззнаюсь, що я б х не помтив.

Наступного разу Стояна знешкодила прихований самострл, ще раз доказуючи, що вона непоганий слдопит.

Десь за пвтори години ми нарешт дсталися пднжжя Блого кла - величезно свтло-сро скел, що стирчала додолу подбно гострому зубу якогось велетенського хижака. Трохи лворуч ми помтили ледь помтну стежку, що вела вгору, прямо до вершини.

Не минуло хвилини ледь наш загн сховався в найближчих кущах, як з сусднього пагорбу вийшли дво чоловкв. Вони дсталися вдкрито длянки та голосно свиснули. За мить зверху долинув вдгук ця парочка швидко рушила стежкою.

– Змна, - припустив я.

Минула чверть години зверху спустилися нш чоловки. х було тро. Вони досягли галявини, а за хвилину зникли за тим же пагорбом, звдки з'явилася хня змна.

– Рушимо за ними?
– якось радсно запитав Першосвт.

– Чекай!
– прошипв я.
– Розберемось спочатку з цими вартовими.

– Та на кой вони нам? Хай сидять на гор...

З одного боку це було цлком логчно. Якщо можна обйти засдку, то варто цим скористатись. Проте залишати когось за спиною мен не хотлося. Вартов могли подати знак та призвати сюди допомогу... А я був впевнений, що в цих лсах вештаться чимало пдручних Дедяти.

– Ти все ще хочеш х допитати?
– нахилився Першосвт.
– Тод ти ще вдчайдушнший, нж здашся... Це не можливо! Ти няк до вартових не пдкрадешся. Тут все легко проглядаться...

Так, захопити зненацька мен буде важко... А якщо чесно - не можливо, тут Першосвт ма рацю. Отже план, який я виклав вноч, прийдеться корегувати по ходу справи.

– Я магу х дастаць, - тихо сказала Стояна.
– Адсюль.

– Н... це буде занадто гучно, - вдмахнувся я, пригадуючи, як друдка лупила блискавкою троля на забутому остров. Саме це вона, напевно, хотла зробити зараз.
– Нам не треба привертати зайво уваги.

Я наказав усм залишатися на мсцях змю поповз вперед. Незабаром мен вдалося знайти зручне мсце, звдки добре проглядався майданчик, де сидли вартов. Вони про щось перемовлялися, оглядаючи межове поле, що роздляло лси.

Я витягнув чотири стрли, як поклав перед собою. Не знаю, чи вдасться з першого разу влучити в цль, бо мен заважала не тльки вдстань та рзниця в висот (погодьтесь, що стрляти вгору значно важко, нж вниз), а крони дерев та камен, що трохи закривали огляд.

Готувався довго. Заспоков дихання, зафксував лву руку, правицею хватом взяв стрлу, наклав зверху кулака, що стискав древко лука. Не дивлячись на те, що цл були вдносно нерухом, мен чомусь було важкувато зловити вдповдний момент. За першу жертву вибрав чоловка, що сидв вглибин майданчика. Вн розташувався бля високого круглого валуна, та щось завзято жував. нший присв недалеко вд краю та вглядався вдалечнь.