Частина друга

Дедята тут же вдскочив назад та довльно посмхнувся, граючись свом ножем. Ми стояли один навпроти одного: я притискаючи руку з саксом до пораненого боку, а Гнильський - облизуючи губи та стрляючи оченятками по мой фгур.

Я подивився на поранення. хоч акетон трохи стримав удар, проте крзь порз в ткан проступило чимало кров. Сподваюсь цей Гнильський нчого важливого не зачепив.

– Н ожидал?
– хрипко запитав вн.
– У мня щйо мноа фокусов мца. Показать?

Я майже фзично вдчував, як швидко починали слабнути мо м'язи. Стош, наче п'яний. В голов трохи гуде, картинка перед очима пливе.

Пропустив удар... Як же я так? Що трапилося? Невже вдача вдвернулась?

Я виставив меч, зайняв позицю. Нумо, спробуй тепер атакувати, падлюко.

Дедята атакував... знову якось рзко, неочкувано. Точно пам'ятаю, як у мене спочатку обпекло пд ключицею... потм шкрябнуло по ребрах... Я чомусь навть не встиг блокувати той проклятий нж... Його лезо наостанок рзонуло по кист...

Все тривало менше трьох секунд. Дедята, хоч що кажи, був досить спритним, навть не дивлячись на те, що з збро мав тльки нж. Вн вдскочив назад та знову гадко усмхнувся. це мене вивело з себе.

Ми зчепились втрет. Чтко пам'ятаю оч Гнильського... вони були близько-близько... ще блищали вд задоволення... А потм той блиск змнився на нерозумння.

– В мене також фокусв вистача, - прошипв я йому. - Не очкував? Знайомся, це сакс...

В куточку губ Дедяти з'явилась ледь помтна цвка крови. Вн опустив оч додолу, дивлячись на мою лвицю, що стискала меч, який на чверть увйшов йому пд дих.

– А цеее.., - почав було Дедята, але не закнчив ми з ним повалилися на землю... поряд один з одним...

Все паморочилося... картинка перед очима закрутилася... зблякла... Мен було дуже важко дихати... Я глянув на сво тло... на рукв'я ножа, що стирчало в боку...

Псяче хутро! Дстав-таки наостанок!
– мене кинуло в жар.

– Боре! Боре!
– голос Першосвта пробивався крзь якусь тьмяну пелену.

Я хотв щось вдповсти, але язик наче зник. Та й голос також. Навть не знаю як мен вдалося винирнути з того синюватого туману, який щльно окутав розум.

– Боре!
– голос Першосвта став бльш чткшим.

Я нарешт змг опертися на лкоть та трохи пдвестись. Хлопець стояв бля дерева, спираючись спиною о його стовбур та важко дихав. На його обличч красувався глибокий порз вд лвого ока аж до вилиц.

– Ти як?
– ледь стримуючи дихання, запитав вн.
– Га?

Я опустив погляд. Оч знову вперлися в темну рукоять ножа, що стирчав з-пд мох ребр.

– Як та як... Ось бачиш, - хрипко вдповв я, при тому намагаючись посмхнутися. Вийшло якось вимучено.

Дедята лежав в двох кроках праворуч. Судячи з усього, вн вже був мертвий. А я навть дос не второпав, коли встиг загнати меч в тло бандита. Наче то були не мо руки.

На галявину вибралися Бернар та Стояна. У обох був дуже пом'ятий вигляд, а друдки - порван на колн штани.

– Бора поранили, - промовив Першосвт, все ще спираючись о стовбур.

Паладин ршуче наблизився до мене. Вн присв поряд та обережно торкнувся рукв'я ножа.

– Добряче увгнав, - промовив ельф, притому цокаючи язиком.

– не раз, - вдповв я.
– Все тло наче кинуте в кип'яток...

– Не раз?
– перепитав Бернар. Вн торкнувся акетону, пробгся пальцями по порзах. - О, Тенсесу!.. Один... три... см... Оце в тебе дрок!
– заявив Бернар. якось перелякано додав: - Як же ти так, друже?

А що казати?
– я заплющив оч. Хочете чесно? Нхаз його зна, коли я схибив... зараз через це злився на себе!

Це ж треба упустити початок атаки. Навть слпий би зрозумв, що Дедята накинеться знову. Нанс точний удар, так добивай - такий принцип бою.

Ось тоб, Боре, твоя самовпевненсть... Саме вона тебе пдвела. Дивно, що Дедята не увгнав той нж мен в серце... Можливо просто не встиг...

– Ти лягай!
– наказав паладин.
– Спробуй не рухатися. Так... буде боляче... ще буде кров...

В рот пересохло. Говорити було важко, але я все ще тримав себе на тй тонкй гран, що роздляла тверезсть думок безпам'ятство.

– Я кров не боюся, - хотв заявити те з викликом, наче кажучи - а чхав я на т поранення три рази. Але голос став якимсь тьмяним, пустим.
– Та болю також... Ти роби свою справу, ельфе, - вичавив я з себе наостанок.

А самого аж вивертало. Тло остигало псля бою, а разом з тим на нього навалювався бль.

Бернар рзким рухом витягнув нж тут же поклав руку на рану, шепочучи слова якихось незнайомих молитов. Я побачив, як кров густими ривками стрмко ринулася крзь його пальц. Очевидно, останнього разу Дедята встиг-таки встромити ножа на повну.

Свт навколо почав блднути. Ельф повернув голову подивився мен в оч.

От, Нхаз! Невже це кнець! Я бачив так погляди... Зараз не пам'ятаю де, але бачив... Так дивляться на тих, кому вже залишилось недовго...

– Як йон?
– тихо спитала Стояна. Виявляться вона сидла поруч, тримаючи свою долонь у мене на лоб.

Ельф буркнув щось незрозумле та знову вглибився у молитви. Мен на мить здалось, наче полегшало. тльки це вдчув, як в наступну секунду почав кудись провалюватися... падати... падати... падати...

Темрява огорнула тло з усх бокв. А потм я побачив себе лежачим навзнак на трав... Навколо метушилися яксь люди... Все було якось розмито... проте я легко мг роздивитися власне тло... блд щоки... скуйовджене волосся... долон, як стискали меч...

Чекай, а це мо тло?
– вд ц думки мене навть трусонуло.
– Псяче хутро! Це якась... якась... нхазвня.., - мозок вдмовлявся приймати той факт, що це я.
– Напевно та людина просто схожа на мене... Так-так, це зовсм не я... Це не можу бути я...

Осклил нежив оч людини дивилися вгору... в холодне син небо... Я також глянув туди тут же вдчув, як мене кудись потягло... знову навкруги суцльна темрява...

Почулося, як тихо-тихо потрскували свчки. Багато свчок. Вони стояли на пдлоз, у вимках темних стн, бля височезних блястих колон... на металевих пдсвчниках... Куди не кинь погляд побачиш лише свчки... тисяч вогникв, котр тьмяно освтлювали невеличк длянки навколо себе...

З темряви почулося шаркання чихось нг. Я хотв повернутися на звук, але неочкувано закрутився та опинився прямо перед одню з колон. вже зупинившись, побачив як вздовж але з свчок рухаться невисока фгура. Вона йшла неквапливо, ледь перебираючи ногами, несучи в руц величезну металеву чашу та новеньку незапалену свчку. Це був кошлатий гоблн, одягнений в блий балахон. Вн наблизився та лниво окинув мене втомленим поглядом водянистих очей.