Частина друга

Псяче хутро! Визволився!.. Або, допомогли визволитися!.. Скорш за все - допомогли...

хто?
– я озирнувся навсбч.
– Випадков люди чи товариш?

Лайся, не лайся, а факт того, що вдтепер Прозор вльний вд цього не змниться. що тепер накажете робити?
– я нервово погладжував рукв'я фальшону та крутив головою, наче сова в дупл.
– Якщо вн дстанеться Дедяти першим за нас, то в найкращому випадку його банда втече. А в найгршому... Ох-ох-ох!

Я спробував знайти хоч яксь слди, одночасно сердячись на те, що не взяв з собою Стояну. От би хто зараз був в нагод!

Хороша двчина... Головне - мовчазна, на вдмну вд того ж Першосвта. Та й розум мене вже ледь не з пвслова. Це тоб не Бернар, постйно усх повчаючий.

До реч, Стояна мж ншим почина мене трохи дивувати... На остров Безменного вона була якоюсь колючою, а зараз наче пом'якшала.

Вдача вкотре за сьогодн мен посмхнулася. Якихось пару хвилин я знайшов слди. Швидше за все, тут пройшло тро або четверо людей. Вони прямували на пвнчний схд, а не за нами. Чому б це так? Невже Прозору не хотлося помститися? Чи вн розумно виршив спершу дстатися Дедяти?

Цкаво, чи допетрав Прозор про те, що ми з Розшукового приказу? Я б на його мсц саме про те подумав...

Сутенло довол швидко. З одного боку це заважало мен орнтуватися (та заблукати було легко). А ось з ншого, група, яка звльнила Прозора, могла зупинитися десь на ночвлю. Я дуже на те сподваюсь.

Йти було вже важкувато. То ями, то пагорби, то зарост... Я все боявся загубити слди. Та крм того, нод очам ввижалася усляка маячня: то чись фгури за стовбурами дерев, то дивн звуки...

Раптом здалося, що хтось торкнувся плеча... Чи н! Голови!.. Знову н!.. Хтось обережно торкнувся мого... мозку... мо свдомост...

Я навть оторопв та рзко зупинився, намагаючись збагнути, як це взагал можливо. чи не гра з мною власна уява?

– Лворуч... прямо...

Н, це явно був чийсь голос... Тихй-тихий шепт, наче втерець, що дмуха над самим вухом... Схоже - жночий... знову вдчуття легкого торкання... А потм пригадалося, що я вже подбне вдчував... Це сталося, коли незнайомець намагався влучити в спину з лука. Тод також хтось прошепотв про небезпеку.

Я повернув лворуч та обережно попрямував вперед, саме як пдказував той голос. Якась чверть години й серед дерев замайорв ледь помтний вогник. Вн грався язичками в невеличкй балц внизу, видаючи чиюсь присутнсть. Я зупинився, про всяк випадок озирнувся, а потм спробував безшумно спуститися вниз. Чим ближче пдходив, тим ясншим ставало, що попереду чийсь табр.

Бля невеличкого вогнища сидло четверо чоловкв. Вони тихо-тихо перемовлялися, як би я не напружував слух, але мен вдалось лише смутно розрзнити клька фраз про зброю. А ще, здаться, незнайомц згадали про якогось ельфа.

Я вддихався та пдкрався ще ближче. З нового мсця вже добре проглядалися обличчя, серед яких впзнав Прозора, котрий сидв до мене правим боком. Вн похмуро дивився в багаття. Решта людей - бородатих чоловкв, одягнутих так же непоказно, як Вечр, - щось ла продовжувала (як я зрозумв) доповдати йому про сво справи.

– ...в Пвденнй Берестянц, - говорив той, що був ближче всх.
– Схрони зробили за всма правилами. Навть побризкали тю сумшшю проти собак...

– Скоро вони зможуть виступити до Новограду, - сухо перебив Прозор. Хто т загадков "вони", вн не пояснив.

– Краще б було скористатися послугами того чародя, нж сипати злля, - додав нший бандит.
– Вн обцяв накласти закляття, щоб вдлякувати випадкових мандрвникв.

– Там кому вдлякувати, - раптом розреготався перший чолов'яга.

Тут неочкувано Прозор тупнув ногою та злобно додав:

– Зараз би зловити цю сволоту! Зловити та випотрошити, Нхаз х всх бодай, як того карася!

– Ти все няк не заспокошся, - посмхнувся хтось з товаришв Прозора.

– А ти б що зробив на мому мсц?
– сказав Вечр, ледь не плюнув той.

Здаться, мова була про наш загн, - виршив я.

Прозор почав лаятися та нервово тупотти ногою. Його товариши стримано посмхалися та один з них додав про голодного пацюка. Вс разом пригадали якогось "халепника", якому вони надрзали живт та закинули туди мерзенну тварюку, щоб вона "згризла печнку".

– А у нас закапували в землю живцем, - промовив той, що доповдав про схрони.
– Одну голову залишали стирчати. Потм зверху дерев'яне вдро, а пд нього пацюка. давай палками лупити, щоб перелякати. Пацюк гриз нс, вуха... щоки... Бдолаха пд вдром починав верещати та ще бльше лякав тварину.

Вс знову засмялися.

– Слухай, Вечр, а мен все не да спокою оте кляте золото!
– раптом промовив третй. Вн чомусь озирнувся навкруги та пошепки додав: - Не варто було його брати... Ото вс непримност через нього!

– Заткнися!
– Прозор раптом вдарив свого товариша в груди. Той захрипв та вдсахнувся назад.
– Заткнися! Някого проклятого золота! Ще раз хтось про те вякне, залишиться без зубв!.. Ясно?

– Ти, Прозоре, сам сциш, як би зараз не приндився, - нахабно заявив перший бандит.
– Це навть дитина помтить! Я бачив, що ти те золото також в руки не брав. Засцяв?

Прозор рзко пдскочив, але не ризикнув битися.

– Ще раз кажу, заткнться! Дедята дзнаться, що ви про це теревените, вн вам язика хутко вдрже!

Четврка замовкла. Якась хвилина чоловки почали готуватися до сну.

Я все ще сидв у засдц. В голов крутилося одне: треба поршати все тут зараз, накше вони дстануться Дедяти... тод ми не тльки на словах дзнамось про гру з пацюками.

Вартувати залишили того чолов'ягу, якого Прозор вдарив в груди. Вн присв бля куща та втупився у вогонь.

Дочекавшись, коли на бандитв нападе сплячка, я тихо поповз вперед. Благо, що жодна глка пд мною зрадницьки не хруснула.

Бити треба було так, щоб вартовий не видав жодного звуку. Пдкрастися було справою не складною - менше хвилини та я опинився в якомусь кроц вд чолов'яз. А ось що робити дал, оце питання!

мж тим, я був спокйним, наче змя. Аж самому дивовижно. В наступну мить моя свдомсть наче вдокремилась вд тла воно само почало дяти самостйно.

Набрав в леген повтря... завмер... крок вперед... лва рука хутко закрила рот вартовому... одночасно правиця лягла на лоб та закинула голову чолов'яз назад... Вн розгублено стрепенувся, але вже запзно, в наступну секунду бандит звалився спиною на землю...

Сакс вистрибнув з пхов, наче сам чекав на те... Я бив пд пдборддя, намагаючись увгнати лезо так, щоб воно дсталось аж до мозку. Ледь чутно лопнула шкра, зашелестла сталь... руку обпекло чимось гарячим... Чолов'яга рзко смикнувся та тут же обм'як, коли я повернув сакс на пвоберту...