Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах

натурниці» придбав французький уряд для Люксем-

315

бурзького музею. Згодом у Люксембурзький музей

купують картину «Жан і Жак» і вона з «Мітингом»

передається в Лувр. Башкирцева стала першою ху-

дожницею з України, якій випала така честь.

Узимку 1887 року голландські художники орга-

нізували виставку в Амстердамі. На виставці кар-

тини української художниці купували відомі гале-

реї світу. Того ж року журналіст Андре Терьє видав

в Парижі два томи «Щоденника». Його переклали з

французької майже на всі європейські мови. Книга

стала популярною, її прирівнювали навіть до «Спо-

віді» Жана Жака Руссо, називали найвидатнішою

книгою 19-го століття, особливо цінною як яскравий

людський документ. Про неї писали французький

письменник Анатоль Франс, італійська поетеса Ада

Негрі і багато інших діячів європейської культури.

В Росії уривки «Щоденника» були надруковані у 1887

році, а повністю в перекладі Любові Гуревич — у 1892

році.

Творчість Башкирцевої цінували російські дія-

чі культури — В. Брюсов, В. Хлєбников, М. Цвєтаєва,

І. Рєпін та інші. Велимир Хлєбников вважав «Щоден-

ник» унікальним явищем світової культури як «точний

щоденник свого духу», а Марина Цвєтаєва присвятила

«блискучий пам'яті » художниці свою поетичну книгу

«Вечірній альбом» (1910), де є такі рядки:

Ей даровал Бог слишком много!

И слишком мало — отпустил.

О, звездная ее дорога!

Лишь на холсты хватило сил.

316

Художник Ілля Рєпін вважав, що Башкирцеву че-

кало велике майбутнє, бо вона «була виняткова нату-

ра, певна річ, незвичайна».

Більшість полотен художниці, перевезених її ма-

тір'ю в родовий маєток під Полтавою, загинуло під час

Другої світової війни. Її картини знаходяться в музе-

ях Афін, Амстердама, Відня, Ніцци, Парижа, Чікаґо,

Москви, Петербурґа, Саратова, Красноярська, Дніп-

ропетровська, приватних колекціях. На одній із ву-

лиць Ніцци, названої її їменем, є музей з постійно дію-

чею виставкою художниці. Там стоїть гіпсова статуя

Марусі, яка сидить на лавці з книгою в руках. Автор

скульптури Мішель де Тарновський.

Через 120 років після смерті Башкирцева повер-

тається на батьківщину, в рідну Україну, де в Дикань-

ці створюється музей. В музеї будуть зібрані копії усіх

її картин, які виконають українські художники, а та-

кож фотокопії сторінок «Щоденника» та інші експона-

ти, пов'язані з життям художниці.

317

ДМИТРО МЕРЕЖКОВСЬКИЙ

(1865 — 1941)

письменник, критик, перекладач

Один із лідерів нового на-

прямку

в

російській

літера-

турі

кінця

19-го

—

початку

20-го

століття

—

символіз-

му,

руйнівник

традиційних

моральних

і

естетичних

ка-

нонів,

критик

імперських

і

церковних

устоїв

Дмитро

Сергійович

Мережковський

народився

14

серпня

1865

року

в

Петербурзі

в

родині

столоначальника

придвор-

ної

контори.

Прадід

письмен-

ника

входив

до

складу

укра-

318

їнської

козацької

старшини

і був військовим старшиною в місті Глухові, а дід в часи

царювання Павла І приїхав до Петербурґа і вступив «мо-

лодшим чином» в Ізмайловський полк. «Тоді, ймовірно, —

писав Дмитро Сергійович, — і змінив він своє українсь-

ке прізвище Мережко на російське — Мережковський».

Бабка письменника походила із стародавнього роду кня-

зів Курбських148. Батько, Сергій Іванович, закінчив служ-

бу в чині дійсного тайного радника, що відповідало 2-му

класу «Табеля про ранги» (вище був тільки канцлер).

З дитинства Мережковський дихав повітрям ста-

319

ровини, жив в палацових будинках, перебував у при-

дворному середовищі. Згадуючи про своє дитинство,

він у своїй «Автобіографічній нотатці» писав: «Узимку

ми жили в старому, ще петровських часів, Бауеровсь-

кому будинку, на розі Неви і Фонтанки, у Прального

моста, навпроти Літнього саду: з одного боку — Літній

палац Петра І, з другого — його ж будиночок і найдав-

ніший у Петербурзі дерев'яний Троїцький собор». Літо

родина Мережковських перебувала на дачі на Єлагі-

ному острові, в одному з палацових будинків.

Мережковський був молодшим сином в багатодітній

родині і з дитинства відчував себе самотнім і нещас-

ним. Батька він не любив і боявся. Пізніше він писав:

Всегда один, в холодном доме рос