Современная проза

– А ты откуда узнал, что Галину Семеновну арестовали? – Мне один конвойный позвонил и сказал, что вроде бы мою жену посадили в ИВС. Я приехал к ним и убедился, что это действительно Галка. Я пошел к прокурору, а тот «гнида», мне говорит – Убирайся отсюда, пока тебя не арестовали, как соучастника. Это же твоя жена убийца. Я чуть ему в морду не дал, хорошо меня его секретарь удержала. Вот от него и сразу к тебе. Тут же у тебя сыскное агентство. Ты сможешь мне помочь все выяснить, а пока, прошу…

– Що за дурня? Я просто зай-ня-тий. – Добре. Вважай, я тобі повірила. За мить вона зателефонувала знову. – Тобі, я так розумію, однаково, образилась я чи ні. Отак ти до мене ставишся! – А чому це ти образилась? – Тому що я тут сиджу одна-однісінька вдома, у чотирьох стінах, а ти там собі з друзями розважаєшся. – Ну, ось так завжди. Ти знов за своє. Я не розважаюсь – я зайнятий, я працюю. – Про все забудь! Просто забудь! – вигукнула вона й вимкнула мобілку, але не надовго. Уже…

– П'ятий поверх! – крикнула вона сиплуватим голосом. – Дякую, я знаю, – пошепки відповів наш головний герой і стрибнув до тьмяно освітленої кабіни, яка щойно спустилася з верхніх поверхів. «Ідіотизм», – подумав він. Ідіотизм, – відбилося луною десь у шахті ліфта. Ліфт зупинився, наш головний герой перехрестився, відчинилися двері, і прямо перед ним з'явилася висвітлена пергідролем карлиця. Не встиг наш головний герой вискочити з ліфта, як карлиця, вдягнута у дитячу дублянку, шмигнула до кабіни,…

Вечность есть совершенное обладание сразу всей полнотой бесконечной жизни. Боэций. Утешение философией Женщина на фоне гобелена Любовь и прощение – две великие силы, спасающие мир. Какие человеческие страсти, Характеры, достойные баллад! Они срывают ранний виноград Любви и смерти, боли и участья. Ей было пятьдесят шесть лет. Она была худенькой и совсем седой. Семь лет она провела в постели. Ее позвоночник был безнадежно разбит при аварии. И теперь ее уделом было лежать,…

Якщо опуститися нижче, промайнути над центральною частиною Варшави, то яблуко зникає, тріснувши рівно по стрічці Вісли і загубивши менший шматок десь із лівого боку. Натомість розливається аромат яблучного соку, що пирснув у повітря, а місто постає величезним акваріумом, по дні якого дбайливий власник розставив декоративні вежі, костели, рівної форми площі, розклав акуратні вулички, а в темній прохолодній воді сновигають, хаотично зблискуючи лускою, десятки тисяч вгодованих рибок найрізноманітніших…

Чтобы попасть в магазин, надо перейти широченную улицу и пройти мимо бутербродной. Запах лука и колбасы проникает за дверь магазина. На стене рекламный плакат: «Спросите о скидках на «Глоки»!» «Глок» – короткое слово, похожее на щелчок курка. «Глок» – фирма, производящая оружее. Рядом стоит картонная фигура солдата с винтовкой в одной руке и пистолетом в другой. Форма на нем защитного цвета, лицо измазано зеленым: маскировка. На полках – ботинки, рюкзаки, ремни и маски, наручники, фонари, сумки для…

Слова же обманчивы. При этом несколько разных слов могут означать одни и те же чувства и эмоции или же за одним сочетанием букв скрывается бездна разного смысла. И как не потеряться? Как отличать в таком случае правду от лжи? Это дело непростое. А потому лучше молчать, не подавая вида, что ты вообще умеешь говорить. На самом деле сойти за дурака в мире людей куда проще, чем за умного. Что ж, если так, то для него все предельно ясно. В помещение вошла медсестра. В мире людей наверняка ее назвали…

И, в общем, когда Оле исполнилось 19 лет, она поняла, что пора начинать самостоятельную жизнь. Ну, хотя бы попробовать. Так что однажды, после очередного весеннего бала, она попросила папу занять свое коронное место в кресле, которое даже немногочисленные слуги называли троном. И, когда постаревший король Игнат взгромоздился на этот трон, встала перед ним и заглянула ему в глаза. Я, сказала Оля, уже взрослая. Мне кажется, что пора как-то начинать жить – пойти учиться, снять квартиру, в конце концов.…

– Нет, фион, я не эльф – к моему и, быть может, вашему разочарованию. У нас случилось досадное приключение… – Кратко я пересказала события последнего часа, по временам ойкая и шипя от боли: лодыжка взялась меня мучить совсем уж всерьез. Когда я договорила, несколько мгновений царила полная тишина, подернутая лишь шелестом дождя. Затем незнакомцы перебросились парой слов на деррийском, и тот, что оставался верхом, сказал просто: – Фиона нола 2 , будьте гостьей герцога Коннера. 2 Фиона…

Перспектива прослыть в обществе «бедной овечкой» или даже «Золушкой» не особенно меня радует. Куда более привлекательной мне кажется возможность сформировать для себя образ этакой стервы, твердо идущей к своей цели по намеченному плану, тем более, что почти так все и было. Был план, и мне всегда казалось, что, двигаясь по нему, я двигаюсь к своей цели, но все оказалось не так просто. Но как же все-таки я стала проституткой? Пока все мои подружки-одноклассницы, а потом и девчонки-абитуриентки из…

Вы слышите про меня почти каждый день. Меня показывают, обо мне рассказывают, даже пытаются взять интервью. Правда, безуспешно, потому что – конвой В Европе холодно. В Италии темно. Власть отвратительна, как руки брадобрея, Осип Эмильевич, дорогой, вот именно с вас, с вашего стихотворения все и началось. И кто бы мог предположить, что старый и зачитанный сборник ваших стихов… Я не стану оправдываться и не стану обвинять, не буду рассказывать, как я стал тем, кем стал. И почему сейчас…

Усвідомлювати, прощати, приймати. І інших, і себе саму. Чи буває на світі робота, важча за цю? P. S. Автор – молодець. А вбивця – дружина коханця. Ірена Карпа * * * Я – курва. Ні-ні, я цього не стверджую, але й не заперечую. Не маю права, сили, бажання. У жодному разі. Курва… Чомусь саме це слово постійно лунало в моїй голові з раннього дитинства й особливо голосно звучить сьогодні. Але вже не в голові, а з уст найближчих і найдорожчих людей. Мені б дуже хотілося, аби згодом…

В комнате Веру ждал сюрприз – на её кровати сидел незнакомый парень. Татьяны не было, а Ирка готовила гостю чай, что-то весело рассказывая. И хотя парень в целом был симпатичный, такая бесцеремонность Веру рассердила. Она повесила пальто на вешалку, встала на середину комнаты и, обращаясь к парню, громко сказала: – Это чего это такое? Чего – стульев мало? Ирка у неё за спиной громко хихикнула. Парень смутился, и, не понимая, шутит Вера или всерьёз, виновато сказал: – Я думал, тут свободно.…

– Т-с-с-с, – сказали одні його губи. Жінка повернула голову, наче в когось німо запитуючи, як вона в цій ситуації виглядає. Потім її тіло звилося красивою шоколадною змією, каблуки розпачливо креснули об асфальт, і чоловік із павутиною замість рота з віддалі пари кроків помітив, як її димчасті очі блиснули кудись далеко, він навіть розгубився – як розгублюється невиразний хлопчак, забачивши перед собою оголену жінку, що ступила до нього з холоду темряви мрій і почуттів, – та через якусь мить підскочив…

Робити файки діда навчив друг-партизан у п’ятдесятих, коли він разом із більшістю односельчан переховувався у довколишніх лісах. Друг був гуцулом і невдовзі загинув. На згадку в діда залишилася файка, зроблена другом, але ту файку він курив рідко і зберігав у серванті, і це була єдина дідова річ у цьому царстві найцінніших, на думку бабці, речей – келишків до горілки, горняток від кількох недобитих сервізів і святкових тарілок із квіточками, обведеними блискучими лініями, схожими на люрексові стрічки.…

На одному із дзиґлів лежала одежа, й Олізар натяг її на себе. Прийшлася по ньому, хоч була з чужого плеча. Олізар перейшов кімнату. Терпли й трусилися ноги, і він зморено присів біля вікна. Крізь оболону побачив шматок зарослого морігом дворища – трава була густо залита сонцем. У тому сонці стояв вояк в одежі кольору тої-таки трави і пильно на нього дивився. Тоді схитнувся і зійшов з визору, а Олізарові раптом стало зимно. Він пригадав дощ, камінь біля рову й рибу, що несла його в сірих хвилях.…

У неї була радісна зачіска. Не просто фарбоване в біле волосся, а фарбоване різними відтінками білого. Приємне й радісне. Погляд мала допитливий, хоча й сонний. Загалом виглядала заспано. Одягнена була в червону піжаму, поверх якої абияк був накинутий білосніжний халат із готельною емблемою. Час від часу він сповзав, тоді вона нагадувала боксера, що готувався виходити в ринг, скидаючи командний халат на плечі масажистів. Мала зелені очі, бліду від куріння шкіру, ніжну шию, стояла босоніж, переступаючи…

– Когда я был малой, – говорил Толян, – на районе была куча разных птиц. Множество воробьев и ворон, сойки, сороки, синицы, снегири… Я уже несколько лет синицу не видел. Теперь, сука, в зоопарк ходить надо смотреть на них. Остались одни, блядь, ебаные голуби. – Вообще обнаглели, паразиты, – согласился Вася, – настолько, что уже в окна залетают. Как к себе домой прям. Недавно одного гада еле выгнал. Я его пизжу веником – а ему похуй. Мерзость. Некоторое время они молчат. Потом Толян говорит: …

Но теперь – детские, почти младенческие воспоминания, которые я связываю с амфорой и Таганрогом. Во-первых, крошечный домик, где-то почти у моря, кусты и цветы. Абсолютно уверен, что домик находился неподалеку от знаменитого памятника Петру I работы скульптора Антокольского. Через десять или двадцать лет, когда я снова, уже взрослым или почти взрослым, попал в эти места, я сразу же своей детской, цепкой памятью все узнал. Но домика уже не было… Во-вторых, с тех своих почти младенческих времен я…

– Зараз, – пішов, повернувся зі слухавкою, натиснув кнопки. – Алло, з вами говоритиме… – Дай сюди, – вирвав у нього слухавку, – чуєш, жук, ти зовсім здурів, що ти пускаєш в ефір? Тобі наша країна чимось не подобається? Їдь на хуй в іншу. Що ти вибачаєшся, що ти пояснюєш? Де ти цього Лютого взяв? Хто за нього гроші платить, ти сам платиш? Я, блядь, прикрию його спонсора. Як нема спонсора? А де ж він гроші бере? Сам платить за програму? Так закрий її, твою мать. Не можеш? Я тобі поможу, чудо. Все,…