Частина друга

– Ну ось ми уже в Новоград... Як плани? Що станеш робити?

– Перш за все, безумовно, огляну столицю, - широко посмхнувся ггант. По його блискучих очах було помтно, що вн у захват.
– Коли ще такий шанс випаде.

– А потм до дому? В Темноводдя? Чи залишишся?

– Хочу попитати щастя... Врешт-решт, якщо випала така доля, то грх не скористатися. Запишусь до вйська. Може пощастить.

– Тримай, - я простягнув йому п'ять србних монет.
– Вважай, що це твоя частка. Може, гльдйську накидку соб купиш.

Першосвт голосно зареготав взяв грош.

Бернара я знайшов на корм в великй просторй кают. Вн сидв у дальньому кутку на двох зелених подушках бля величезного вкна... курив глиняну люльку. За подбним заняттям я заставав його вперше. От не думав, що паладинам дозволяться робити щось подбне.

Вд сво частки грошей Бернар тут же вдмовився. зробив це явно демонстративно... Хоча, якщо чесно, я не розраховував на ншу вдповдь.

– Можеш вддати Першосвту або Стоян, - вдмахнувся ельф.
– м, мабуть, буде потрбнше.

– Ти вже напевно знаш, що я служу Дому д Дазр?
– я не питав, скорш констатував. Сам тут же присв поруч з паладином.
– Проте добився того, що буду вдносно вльною людиною...

– Тебе, вважаю, вдразу викличуть. Знайдуть завдання, так що нудьгувати не будеш!
– посмхнувся Бернар. Вн пустив клуби диму та подивився кудись пд стелю.
– Можливо день, ну два, а потм обов'язково покличуть... Ти ж нколи не був у Новоград?

– Н, - захитав я головою. А сам подумав: "Здаться, нколи". Правда, хтозна, чи це дйсно правда.

– Давай домовимось, що пслязавтра... десь опвдн... бля ворт в Ельфйський квартал.., - Бернар ледь не вичавлював з себе фрази, - я тебе буду чекати. Думаю, ти його легко знайдеш.

– Навщо?

– Скажмо так - я покажу мсто. А то боюся, друже, ти заблукаш, - паладин чомусь розсмявся.

– Дякую, звичайно, проте я не дитина... Вважаю, можу дати соб раду.

А самому в цю мить подумалось, чи не збираться Бернар слдкувати за мною. Оця його опка занадто пдозрла.

– Даремно ти вдмовляшся, - ельф знову пустив дим та подивився на мене.
– Отже, виршено, що ми зустрнемось... До реч, що будеш робити в свй, так би мовити, "вльний час"?

– Походжу... подивлюсь, - я зараз сам соб нагадував Першосвта. Йому задавав аналогчн ж питання.
– Е-е-е... Взагал, спробую зайве не муляти оч...

– Кому?
– насупився ельф.

– Та всм, - невизначено вдповв я, проте думки були про можливу помсту збоку канйсько шляхти.

– Хочеш стати таким соб кротом? Зануритись пд землю, щоб тебе не бачили?.. Непогане ршення... але ти все одне залишашся сам на сам...

– Вовкв боятися... ну дал ти сам знаш!

– Головне, щоб ти не наробив дурниць, - додав наостанок паладин.

За той час поки галеон добирався до причалу та отримував "добро" на швартування, я встиг змовитися з одним з матросв, та купив у нього мну торбу для всляких речей, куди вдразу склав всю амунцю одяг. За додатков пару мдякв той же матрос вддав свою стару лляну невиблену сорочку, затаскану шкряну куртку й парусинов штани. Переодягнувшись у все це, я став схожий на якогось портового робтника.

Галеон довго швартувався от нарешт пдтягнули здоровезний трап, мцно його закрпили та дозволили спуск на берег. Почалася довга "текучка". Я не став поспшати й виршив йти десь в хвост.

Бля трапу з'явилась якась горласта жнка, яка нудним голосом людини, що в тисячний раз повторю одне те ж саме, голосно закричала:

– Првтствум вас, граждан Лг, у врат нашй новой столци -- славного города Новограда!

– Це хто така?
– почув я як хтось з натовпу запитав у одного з матросв.

– Так ето Врка Шилова! Зазивала з Городскова Прказа... Тут такх многа!
– чолов'яга розсмявся.
– Сйчас всх жлающх потянут до прютов... л в найм до цховков... Вам ж врод общал помощь? Ото ж шт йо ложкам, помощь ету!
– матрос знову зареготав.

Здаться, допомога столично влади не зовсм те, на що вс сподвалися.

– Дл у нас в Кватох многа!
– продовжувала кричати жнка.
– В етом ви сам очнь скоро сможт убдца.

Деяк люди явно зацкавились та скупчились бля Шилово. Вона трохи збавила напору та вже не так голосно волала про "кисльн берега та молочн рки", як очкували всякого, хто побжить до Мського Приказу.

– ...которий так нуждаца в любой помощ всх жлающх.

Голос зазивали втонув у питаннях. Здаться, слова жнки впали на благодатний рунт, багато хто дйсно замислився над своми майбутнм на новому мсц.

– ...стать однм з тх, - прорвалося крзь людський гомн, - кто поможт в стротльств столци... нужни камнщк, нужни...

– А-а-а... о-о-о... у-у-у.., - пднялось море голосв.

Я так не змг почути, про кого ще розповдала Шилова.

Ладно, якось сам впораюсь, - промайнуло в голов.
– Зараз важливше сховатися в столичному натовп... вд всх подал...

Неподалк вд трапу стояла портова варта. Десятник чпким оком оглядав тих, хто спускався вниз, наче когось вдшукував. Натовп жваво завертали праворуч до високих та на перший погляд нескнченних дерев'яних сходв, як вели з причалу на площу.

– Жив!
– лниво покрикував вартовий. Потм виловлював якогось роззяву та направляв його на правильний шлях. - Куда прьош? Н вдш, чо л? Сюда давай!

Нарешт дйшла моя черга. Я пройшов повз десятника, який майже не глянув у мй бк, видно не вважав досить цкавим. А, може, просто виршив, що "з цього поживитися нчим".

В цей час до сусднього причалу неспшно пдйшов красень галеон з вимпелом каптан-командора. Пришвартувався вн досить швидко, я почув, як хтось з портових службовцв заговорив про вдправлення рестровикв на Святу Землю. Наче пдтверджуючи його слова, з-за рогу якось будвл на пристань вийшов чималий загн латникв.

– Ей! Н звам тут! Швлмся!
– гримнув десятник, судячи з усього мен.

Пднявшись по сходах вгору, я опинився на величезнй площ. Оце, скажу вам, мсце! Вдчуття, наче опинився у велетенському мурашнику.

Бля стн парапету скрипли лебдки, як пднмали з причалв чимал вантаж... туди-сюди по кам'янй бруквц снували вози, мж ними бгали люди, гберлнги, навть гоблни з характерними козлиними бордками... голосно лаялись вантажники та перевзники... купц всх мастей та рас укладали контракти... валандались яксь волоцюги та дрбн злод... над всм цим "парили" стражники, як з нудьгуючими обличчями, лниво спостергали за порядком...