Частина друга

– Так ти откль такой ловкй прпхался?
– спитав один з хлопцв Мухова, тоном, скажу вам, який не передвщав нчого примного.

Вн проштовхнувся крзь свох товаришв та навть встиг зачепити мене. Навмисно, чи випадково, проте стусан в плече був чутливим.

– Он с Тмноводья, - вдповв замсть мене Сава.
– Ти, Мрон, до людй-то н цпляйся... Лучьш свою б лнь отбросл да за ум взялся.

– А кто тут цпляца?
– хлопець, якого назвали Мироном, гордовито задер носа. Вн знову штовхнув мене в плече.
– Как тбя клчут?

– Ратмир, - кинув я, поправляючи впавши торбу.

– Мир... Рат-мир, - здаться передражнив мене Мирон.

– Ну-ну...

– Ти б полегше, чи що, - примирливо кинув я хлопцю, пднмаючи свою ношу.

– Ох уж ето ваш нарч!
– занадто голосно промовив Мирон.
– Полний Новоград тмноводнцв наблся! Пройт нгд!

– Щось я не зовсм розумю. Що тоб не подобаться?

– Что ти там млш? Что проквакал? Совсм тбя не пойму... Н слова! Ти на каком лопочш? А?

– По канйськ.., - чесно кажучи, я навть впав в легкий ступор.

це, здаться, ввело Мирона в оману. Тому хлопець нахабно випростався, та вже бльш голосно додав:

– Чво? Каком, к Нхазу, канйском? Чушь! Ви в свойом болот... в Тмноводь... да на них Сарном забитих алодах... ви там совсм людской облк потрял! На канйском он говорт! Ето како-то дурно нарч... спорчний малограмотним житлям Тмноводья канйскй язик... сл ви созволл прпрца сюда з свого болота, то будьт любзни говорть на чловчском язике! Ваша ж рч, ето н что но, как смсь нпонятно ч'х слов... Пркручних... прначних слов...

Я розгублено подивився на Мирона, потм на Саву, на Копила, на нших хлопцв. Десь в середин почало бурлити, закипати...

– Мрон, ти вобщ уж.., - сердито заговорив Мухов.
– Какова хра сйчас напльол?

– Копил, я давно тб хотл сказать, - злобно огризнувся хлопець, - что ти в послдн врмя частнько нанмаш вот такх голодранцв... платш м побол мого.

– Да д ти в сраку!
– насупився Копил.

– Сам ви вс дт! А ти, жаба тмноводнская, вал в свойо болото! Н совтую гулять по городу!
– крикнув Мирон та пшов соб геть.

Я стиснув кулаки, ледь стримуючи себе. Оце мене привтали в перший день прибуття.

Копил сердито сплюнув на землю та неголосно вилаявся. Потм пробурмотв, що Мирон дурень, не слд на нього звертати уваги.

Мене ж ще трохи тпало. Навть не розумю, як втримав себе та не захав Мирону по пиц. Можливо через ту ж розгубленсть, неготовнсть до подбно ситуац.

– Ладно, дьом в трактр!
– сказав Копил та рушив першим.

Десь за чверть години ми вже розмстилися за широким дерев'яним столом бля червоного вкна. Всередин в правому кут недалеко вд сходв грали весел музики.

– Пва!
– гаркнув Копил двчатам.
– Ей! Пва нам!

Я ти часом знайшов господиню попросив показати кмнату. Ми з нею пднялися аж на третй поверх.

– Ота, - вказала рукою на двер Зая. Вона витягла ключ, вдмкнула замок та штовхнула стулки.

Це була невелика комрчина з маленьким слюдяним вконцем, так таким, що тльки визначати час доби. Однак тут було все дуже затишно, а постль пахла якимись свжими травами.

– Взьмть все ж завдаток, - я простягнув Корчаковй п'ятак, який отримав вд Копила. Потм кинув свою торбу в дальнй кут.

Жнка протягнула мен ключ та рушила по свох справах. Я зачинив комрку та спустився до компан Мухова.

Увечер в трактир вже було повно народу. В основному, то були яксь мандрвники, молодш офцери з пришвартованих кораблв, купц середньо руки та дехто з портово варти. Як я зрозумв, "Красний птух" вважався мсцем вдносно пристойним, аби хто сюди не завалювався.

Поки сьогодн здив з порту до млинв, встиг звернути увагу на мсцеву чоловчу моду. Що стосуться бльшост молодих хлопцв, то вони здебльшого носили коротко стрижене волосся, при чому з навмисним пдкресленням високого чола. Майже вс були безвус, проте з невеличкою бордкою. Поверх косоворотки парубки носили шкряну безрукавку, а на ногах - вузьк штани та чоботи до колн... А-а-а! головне - це широкий ремнь з шикарною мдною пряжкою. У Мирона, мж ншим, вона була у вигляд морди вовка, який хижо визврявся.

– Да то слободкнск хорохоряца!
– говорив мен Сава, коли я його спитав про цих хвалькуватих павичв.
– Будш в столц, увдш, что там всйо нач!

Я пдсв до свох нових товаришв одним махом випив кухоль пива, поки внизу в подклет нам готували вечерю. Пиво виявилося напрочуд смачним.

– во тут на мду варят, - повдомив Сава.
– Рцпт знат только хазяйка.

Принесли ще по келиху, а незабаром смаженого гусака. Вмолотили ми його в одну мить. Знову випили, Копил тут же голосно промовив, що я непоганий хлопець.

– сл надумаш, прход ко мн в артль! Говорю то открито... чесно... А на того дурака, Мрона, плюнь! Слишиш? Плюнь!

Я посмхнувся та вдмахнувся.

– Не двка, не розкисну!
– сказав Копилу.

Ми доли гусака, допили пиво та стали розбрдатися.

Йти спати було ще зарано. Не дивлячись на денну втому я виршив трохи прогулятися по околицях. Треба було оглянутися, прикинути що до чого. Вдвдування столиц виршив перенести на ранок. Заодно пройдуся завтра по крамницях, загляну на ринки, може дещо прикуплю.

Портова слобдка бльше нагадувала якийсь добротний сльський хутр, нж передмстя. З пвноч до не пдступав густий лс, а схднше можна було помтити велик вигони, звдки пастухи повльно гнали стадо корв. Потинявшись серед вуличок, я знову повернув вбк порту, та деякий час спостергав з парапету за судами. В свтл вечрнього сонця гавань виглядала казково. Особливо зачаровувала гра кольорв в астральному мор. Такого бачити ще не приходилось, навть коли сидв на берез острова Безменного.

ледь тльки почали запалювати лхтар, рушив до трактиру. Чесно кажучи, цього разу трохи заблукав вийшов аж бля млинв. Неподалеку виднлася невелика капличка, поряд з якою стояла служниця Свтла - тендтна ельфйка, яка була закутана в чорну рясу. Вона, судячи з усього, продавала мру якимось перехожим. Т вдсипали мдякв, забрали баночку пшли геть.

– Що тоб, друже?
– голос служниц вдгукнувся дзвночками.
– Мри? нших прянощв? Або ти просто прийшов помолитися?

– Н, - було замотав я головою, тут же усвдомив, що давно не вдвдував подбних мсць.
– Хоча, стй!
– порившись в кишен, я дстав деклька мдякв теж купив невелику баночку мри, пару свчок та увйшов всередину каплички.

Бля входу по обидва боки висли зображення Великого Тенсеса, пд якими горли маленьк лампадки. Я навть розгубився, не знаючи, що треба робити. Тут на допомогу прийшла служниця: