Частина друга

– А той бк? За Мльнцей?

– Там? Сухарно... В основном пч. Длают хлб для армйскх да флотскх нужд...

– Мен казали, що навколо Новограда повно слобдок.

– Знамо дло много! Вот по другую сторону города стот Мдово прдместь... Я как раз там живу. Оттуда дорога лбо в Тмноводь... чрз лсоплк... лбо виходш на Западний тракт... до судоврфй Оршка!

– А в мст як?

– Как? Н бойся, н заблудшся... Ето на првий взляд город похож на улй. Будш в срдн, поймйош, что всйо трошк прощ.

– Ей! Сюда давай!
– звдкись вискочив якийсь мужичок, який завзято замахав руками.

– Вот бшний!
– посмхнувся Сава.
– Здорово, Услав! Ти что ж думаш, я н знаю куда хать-то?

– О, то ти Сава! А я гляжу на нтава вот!
– тут чолов'яга кивнув на мене.
– Гляжу та думаю...

Я вже не слухав його, а хутко злазив з воза починав тягати мшки. Всередин складу було на диво чисто. На стол, що стояв у невеликого вконця, сопв начищений до блиску самовар. У блоснжнй ваз поруч з ним лежала в'язка бубликв та величезний медовий пряник. Судячи з усього Услав збирався сндати.

– Тпру, ти, нхазова сла!
– потягнув за поводи Сава. Вн легко зстрибнув почав мен допомагати.

– Сколько-но вас сводня трудца?
– питав мрошник, пдстрибуючи поруч з нами. Видно, що вн трохи сердився, що йому не дали попити чаю.

– щйо шстро, - казав Сава.
– Да вон вдш, ван уж слдом дт...

– Слушай, гд такова гарячва помощнка сб отхватл?
– посмхнувся Услав. Вн пдвв брови та з часткою похвали в мй бк додав: - Давно н вдл столь р'яних работнков! Всйо п'янци да лнтя! Ти откудава будш, дружищ?

– з Темноводья он, - вдповв Сава.

– А-а-а... Вдно щйо н пртйорся, раз пуп так рвйот!
– Услав вдмахнувся. Слово "Темноводдя" йому явно не сподобалося.
– Ну, дружищ, вашх тут пруд пруд! Одн бивают з головою, друг - спас да сохран! Ти, вдно, з првих!

Ще деклька хвилин Услав мив кстки усм жителям Темноводдя. Ми тим часом перетаскали вс мшки. Потм розпрощалися з мрошником та рушили назад до порту.

– Жарко, - невдоволено пробурчав Сава, обтираючи обличчя хусткою.
– Кваску б сйчас, да холодннькова. А? Что скажш?

– Не погано б, - погодився я.

– Давай в трактр до За задм.

– Куди? До яко За?

– О-о-о! Да ето прозвщ у хазяйк... Хорошая двка... да вот с мужм н сложилося...

– Це як?

– Погб гд-то на Святой Змл, - скорчив невдоволену пику Сава.
– На самом дле Зая ето Зоряна Корчакова... Так что? Задм? Вип'м по кружчк кваса. У нейо ягодний квас такой, что аж... ууух!
– тут Сава зобразив такий жест, немов з ополонки вискочив.

– Ладно, давай, - погодився я, правда не через спрагу, а вд того, що хотв з'ясувати стосовно вльно кмнатки.

Прив'язавши коняку до лхтарного стовпа, ми пднялися добротними дерев'яними схдцями за деклька секунд опинилися в величезнй свтлй кмнат.

Я вважав, що в трактирах зазвичай брудно, як у Нхаза в срац. На подив всередин виявилося дуже чисто, навть аж пахло по-домашньому. якби не дубов столи, що стояли в примщен, та як до реч були вкрит кольоровими скатертинами, не вдразу б допетрав що перебуваю в трактир.

Ми з Савою присли недалеко вд сходв, що вели в подклет. Звдки вдразу потягнуло все тим же запахом свжо здоби.

– Ей, двци!
– гримнув Сава молодим двчатам.
– Квасу нам! Да чтоб холоднава!

Одна з них в червонй сорочц пустотливо посмхнулася кинулася вниз в подклет, виблискуючи голими п'ятами. Я не встиг озирнутися, як до нас наблизилась нша молода жночка. Сава встиг шепнути, що то хазяйка трактиру.

– Хороша, правда?
– пдморгнув вн.

– Ну... нчого.., - неохоче ззнався я. Насправд, дйсно гарна жночка.

– Добрий днь!
– промовила вона, надягнувши на обличч дуже милу посмшку.

Бльше за все мен сподобались оч, як свтилися якимось дивним блиском. Я мимовол посмхнувся, вдчуваючи себе хлопчиськом. З боку, мабуть, виглядаю дурнувато.

– Доброго вам дня! - промовив я, злегка вдкашлявшись.
– Послухайте, шановна пан, мен тут кмнатку пдшукати треба... невеличку... Дня на два, може три. Чи не знайдеться у вас чогось вльного?

– Отчго же нт... Чому ж н!
– голос у За був занизьким, грудним, але примним.
– Якраз одна така звльнилася. Нагор.

– Чи зможете потримати до вечора?
– я полз за грошима, але жнка жестом показала не поспшати.

– Притримаю звичайно. Ви заходьте, як буде час.

– Сподваюся, у вас тут годують непогано, - я знову втягнув носом тепле повтря, що струменло з подклету.

Хазяйка трактиру мило посмхнулася та мабуть хотла ще щось промовити, але звдкись пристрибала двчинка з двома кружками ягдного квасу.

– Нат!
– галасливо крикнула вона, ставлячи х на стл. У тут же додала: - Халодний!

– Тихше, Лзо!.. будь-ласка... Що ж, - Корчакова повернулася до нас, - звертайтесь, коли буде потреба!
– хитнула головою та пшла геть.

Ми з Савою одним махом осушили сво кружки, потм розрахувалися вирушили вниз до воза. Я не втримався озирнувся вбк За. Та щось говорила свом помчницям, але наче вдчула мй погляд озирнулась у слд, одночасно червонючи, буцмто зрла ягода.

– Понравлась?
– пустотливо проговорив Сава.
– Да, двка что надо! Потому Зай клчут... Хотя нрав у нйо, скажу чсно, порой крутой!

Ми сли на воза та рушили в порт. Возилися з зерном майже до вечора. Потм Копил збрав всю артль подякував всм добрим словом. Кожному роздав належне, а коли черга дйшла мене раптом сказав:

– А ти правда парнь ловкй да работящй! Услав мн тбя успл расхвалть... да Сава говорт только добро... Држ полтнк... сврху щйо пятак... Ето больш, чм общано...

– Дякую, - посмхнувся я.

Позаду почулися чись невдоволен голоси.

– А айда-ка, братци, в трактр!
– заявив Копил.
– Всх угощаю пвом. А ти, Ратмр, как? С нам?

– Та я б повечеряти був би радий... не тльки пива випити...

– Ех! Общал, так тому бить. Братци, всх угощаю обдом!

Трохи вмившись, ми галасливим натовпом вирушили до Корчаково. Копил всю дорогу смявся розповдав сальн стор.