Частина друга

Отже, суцльна штовханина та гомн. Людин незвичнй до тако жвавост, легко було розгубитися. Тому я клька хвилин стояв у ступор й озирався на вс боки. А потм все ж знайшов сили збратися та неквапливо рушив до столичних мурв, як виднлися за хатинками портово слобдки.

– Ей, парнь! Стой!
– гаркнув хтось праворуч. Я обернувся.
– Работйонка н нужна?
– питав високий брюнет з акуратною бордкою. Його обличчя було досить "вдкритим" негативом не тягнуло.

– Дивлячись яка?
– я постарався придати свому голосу бльшо впевненост та трохи змнити говр. Не хотлось якби вдразу зрозумли, що походжу з нгосу.

– Мшк с зрном надо на мльнцу отвзт. Смогйош?

– скльки?

– Чво "скльки"?

– Грошей скльки?
– посмхнувся я, опускаючи торбу на бруквку.

– О! Чуствуца... чуствуца.., - чолов'яга так не сказав, що йому вдчуваться, та чомусь радсно посмхнувся.
– Даю четвертак по рукам.

Я прикинув багато це чи мало... Та хрн його зна! З мсцевими розцнками не знайомий (я з грошима ще не зовсм розбрався). Проте вдчуваю, що це якась середня оплата... А по-друге, якщо дйсно хочу зануритися та заховатися в натовп, то потрбно погоджуватися. Врешт-решт, граю роль простого трудяги. А на цй портовй площ просто так не валандаються...

– Добре!
– ми побилися по руках.
– Але з тебе обд!

– Екй, молодц! Посмотрм на тбя в дл, а там вдно будт, - брюнет по-доброму посмхнувся.
– Я - Копил Мухов. У мня тут артль...

Я також назвався, проте Ратмиром.

– Засранц Малюта опять запл, - поскаржився Копил.
– А мн кровь з носа, как грузчк нужни. Понмаешь, Ратмр, раз подряд взял - надо виполнть! Такая моя натура!

ми з ним рушили до парапету. Вд побачено гори мшкв, я аж присвиснув. Тут х стльки, що до вечора не впоратись. Але вдмовлятися було вже запзно.

Я скинув свою торбу озирнувся.

– Ти н бойся!
– зареготав Копил.
– За твом добром я пргляжу. Кстат, а ти сам откуда?

– Е-е-е... з Темноводдя!
– збрехав у вдповдь.

Копил потер маквку, та пробурмотв "ясно". Вн подивився кудись вбк, а потм заявив:

– д вон к тому бородачу. Ето Сава. Будш с нм в пар.

Я залишив сво пожитки бля Мухова та взявся до роботи. Завантаживши разом з Савою мшки, ми сли з ним на воза й похали до млинв.

– Но, проклятая!
– гаркнув напарник на коняку та вперщив по хребту вжками.
– Тян, суча дочка!

Вз натужно заскрипв та рушив з мсця.

– Впрви тут?
– запитав Сава.

Я зрозумв, що видаю себе тим, що занадто уважно озираюся на вс боки.

– Та якось ранше все не вдавалось до столиц потрапити, а тут приплив та хочу придивитися, - невимушеним тоном вдповв напарнику.
– Слухай, друже, а де тут можна на нчлг зупинитися?

– Гд? Ето завст сколько у тбя днег, - жартома вдповв Сава.

– Ну, скажмо, щось пристойне тут ? Проте не шикарне... Людське!

– Вон слва... за тм домком... Вдш трактр? Ето "Красний птух"!

Я подивився в зазначеному напрямку. Там була добротна висока будвля з шатровим дахом, на маквц якого виднлася прапориця у вигляд пвника. Широк червон вкна трактиру були прикрашен рзьбленою лиштвою у вигляд розкшного рослинного орнаменту, а карнизи нагадували здоровезн гребнц. З товсто цегляно труби валив густий дим, а в повтр розлився запах свжо здоби. в цей момент я зрозумв, що страшно зголоднв.

З натовпу, який згрудився бля сходв до трактиру, вийшов якийсь чоловк в дивакуватому одяз. Вн лниво оглянув людей, та щось голосно вигукнув.

– Глашатай, - пояснив Сава.
– Мжду прочм, можш у нго спрость...

– Що саме?

– Да всйо, что угодно! Про трактри, про ночлг, про работу... новост всяк... ето бесплатно! Такх вот глашатав Городской Прказ по всй столц наставл около сотн!

Поки ми хали до млинв, Сава, охочий до розмови, замсть того ж глашатая, сам повдав купу всяких новин. Серед всього я вже дзнався, що вн колись трудився на лсопилц, т яка на Схднй вирубц. Але не так давно там раптом трапилось щось дивне: бльшсть працвникв рзко захворла. Почали виясняти, проте дос зовсм нчого не зрозумло.

– Кто-то говорт, что ето всйо чрз клщй!
– хитав головою Сава.
– Мол, кусают оттово люд болют... страх как болют... Лежат, ак мйортви, - видно остання фраза була чимсь цитуванням.
– А дво даже помйорл! Слава Сарну, что мня с омнуло!
– Сава почав розповдати про см'ю, про трьох дочок та двох синв.
– Кто за нм прглянт, когда со мной что-то едако прозойдйот? Нт, нт, воврмя я ушйол до Копила... Мжду прочм, он мужик порядочний... Слово свойо држт! войная артль - напрвйшая в порту!

Ми минули ряд добротних хат з солдними городами, як тягнулися до невеличкого лсочку, прохали громадську баню, ось, нарешт, з'явилися столичн мури. Тут наша дорога роздвоювалася ми почали повертати лворуч, вбк чи то складв, чи то ще якихось господарських будвель.

Треба сказати, що Новоград дйсно каптально розбудовувався. Сава про це деклька разв згадав. Нове мсто росло, можна сказати, з нчого! Споруджувалися мцн кам'ян будинки... а поруч зводилися укрплення, здймалися догори крпосн мури... з'являлися величезн площ, проводилися широк вулиц... навть каналзаця водопровд...

Так зараз розповдав Сава, який при тому експресивно розмахував руками. Що таке каналзаця, вн все ж толком розповсти не змг. Проте додав, що "ету штуку ельфи прдумал".

– В Новоград столько народа каждий год прзжат, что хай Сарн млут!
– говорив вн тут же тицяв пальцями на робтникв.
– Но н мньше узжат... Здсь закрпица тяжловато.

Дорога, якою ми рухалися, петляла мж складв, ггантських колод, чи не менш величезних кам'яних плит, як лежали прямо на узбчч. Збоку здавалося, наче все мсто було в риштуванн. Тут та там снували купи людей: теслярв, мулярв, стропальникв, столярв... Та Тенсес його зна кого ще! Майстри гордовито походжали вздовж стн, про щось сперечалися. Гомн стояв такий, що Сав вже доводилося кричати, щоб я його почув.

Ми повернули повз чергову будвлю, вз покотився вбк високого млина, який стирчав осторонь. Вдразу за ним можна було побачити ще купу подбних споруд.

– Мльница!
– крикнув Сава.
– Ми так етот край клчм.

– багато тут... мльнц?

– Больше полусотн! Город огромний, кормть надо тьму народу...

– А як тут взагал... кра?
– я спробував зорнтуватися.

– Ну... Портовая слободка... Ми йо уж прохал... Вот Мльнца... щйо сть Кузн... ето справа от порта... За Кузням - Воная слободка... Там дозволл слца рстровкам...