Частина друга

Здоровань немов мене не бачив. Вн нагло став бля нас, при тому натягнувши на обличчя дурнувату посмшку, явно очкуючи забави. Стражник потягнувся схопити Василя за комр. Його товариши, що стояли трошки осторонь, з подивом побачили, як цей чолов'яга раптом рзко нахилився вперед з ус сили в'хався пикою в стл. На блоснжну скатертину бризнула кров.

Стражник заскиглив, наче вжалений собака, став голосно всх матюкати. Я мцно стиснув в руц кухоль приготувався до наступного кроку. Закриваючи одню рукою розквашений нс, другою здоровань потягнувся до меча. Вн не встиг витягнути його до половини, як отримав кухлем прямо по ксточках кулака. знову скиглення, крутння навколо себе дзиою та нова порця матюкв.

Напарники нарешт допетрали, що вдбуваться, кинулися до мене, при тому заважаючи один одному. Я пдскочив з лави ткнув найближчого чоботом по колну. Вн заверещав, тут же впав, хапаючись обома руками за забите мсце. Третй стражник на секунду сторопв, оглядаючи свох товаришв, але потм збрався духом кинувся з кулаками.

Махав вн ними дуже професйно. Я навть ледве встиг ухилитися вд прямого в щелепу. Ще один такий удар прощавайте зуби.

Зробивши швидкий крок вперед, тим самим зближуючи дистанцю мж нами, я виставив лкоть, цлячись прямо в обличчя стражнику. Удар вийшов не настльки потужним, як планувався, але досить ефективним. Нападник впав навзнак, зачпляючи сусднй стл.

Отже, нападники лежать та стогнуть. Ну от вся бйка. Навть якось нудно.

– Цей?
– запитав я у переляканого Василя, вказуючи на самого першого стражника, того що був з розбитим носом.

– Т-т-так, - ледве видавив Ликових з себе.

– Прекрасно... Ось що, шановний охоронець порядку, - промовив я, наближаючись до стражника.
– Мен чогось здаться, що ти не там несеш службу.

– Когда кажеца.., - закнчити я йому не дав, бо щосили захав йому пд дих, а наступним ударом врзав в лоб.

Гепнувся здоровань з таким звуком, нби мська стна обвалилася. З бльш-менш притомних залишився тльки той стражник, що сидв з забитим колном.

– Ну, давай до тебе, якщо нш мовчать, - я присв бля нього.

– Чго хочш?
– зло, але все ж злякано прогарчав стражник.

– Де його нструменти?
– хитнув я вбк Василя.

– Как ещйо.., - побачивши занесений кулак, чолов'яга вмить заговорив по-ншому: - Стой! Стой! Я дйствтльно нчго н знаю. На кой нам го струмнти?

– Тоб вони точно не треба, бо звик жити на халяву... все ж?

– Е-е-е... н знаю... надо у Жрха спрашвать... Жрха Грабова... Ето го людшк баловалсь...

– Балувались? А якщо я зараз побалуюся?

– Да стой ти!
– перелякався стражник.
– Я бз подначк сказал...

– Де його знайти? Твого Жереха?

– Обично на портовой площад. Там го вотчина...

– Багато вдстба вам, той Жерех?

Тут вибгла Корчакова. Вона глянула на побоще сплеснула руками:

– Ой, мамо, що ж це таке?

– Завузьк тут у вас проходи, шановна хазяйко, - сказав я.
– Ось хлопц не розминулися... з столами. Так?

Стражник тут же закивав головою.

– Як тебе звати?
– запитав я у нього.

– --ван... Стойлов ван...

– Моя тоб порада, ване, не варто вам бльше працювати стражниками... Йдть звдти... Якщо узнаю, що цього не сталося, то наркайте на себе... До реч, на Святй Земл зараз добровольц дуже потрбн. Особливо так могутн, як ви... Второпав?

– Угу... угу...

Звичайно, я блефував. Але все ж сподваюсь, факт того, що вони анчого про мене не знають, хоч трошки змусить цих трьох бовдурв отямитися. Каятися та причащатися вони звичайно не стануть, проте деклька днв поживуть у страху.

Я розрахувався за жу, дав ще зверху за розбитий посуд, потм взяв за руку переляканого Василя, ми з ним вийшли з трактиру.

– К-к-куда... куда ми?
– перелякано промовив Ликових.

– До порту!
– браво кинув я, тут же пожалкував, що не взяв з собою зброю. А вона могла би знадобитись.

– Що ж ви... що ж ви... що ж ви наробили? Навщо себе наразили... на... а-а-а...

Василь нервово заклпав очима. Вн затремтв, наче осннй лист на втру.

– Вас... вам... е-е-е... Вони пймають! Будуть бити!
– шепотв вн.

– А ми дамо гдно вдповд!
– бравурно посмхнувся я. Але самому було не до бравади.

О, Сарн! Як все заплуталось! Причому швидко, що триндець!
– чесно кажучи, я взагал не розумв себе. Яка муха мене вкусила? Чого вчепився в цього Василя? Невже благородство заграло в дуп? Ти ж, Боре, хотв тишком-нишком... щоб нхто тебе не помтив... Як то кажуть: "Нижче трави, тише води".

А що вийшло, хай йому грець? Зараз набжать стражники в трактир, почнуть шукати баламута... тобто мене...

Тьху ти! Нхаз його бодай! Дурень ти, Боре! Дурень!
– лаюсь на себе, але розумю, що вдступати вже пзно... Я вляпався по самий причандалля! Тепер не вдразу вистрибнеш... бо штовхнув камнчик, а той вдарив другий, потягнув третй... тепер все закрутилося, наче лавина.

Портово площ ми досягли вдносно швидко, але питання: де шукати цього Жереха? По-перше, нам навть не вдомо, як вн вигляда. А по-друге, цлком могло бути, що його сьогодн його тут нема. Та як знайдемо, то що дал?

Боре, ну ти даш! Нчого не прорахував... плану не склав... На що сподвашся?

– Ну, Василю, дивись!
– промовив я свому новому напарнику.

– Ку-у... ку-у-ди?
– перелякався той.

– Повсюди! Може побачиш когось з тих, хто тебе лупцював... та грабував...

Ми дуже довго вешталися серед народу, коли я вже хотв вд усього вдмовитися, Ликових злякано схопив мене за рукав.

– Що? Де?
– запитав я, озираючись навсбч.

– Он там, бля парапету... Бачиш вусаня? Поряд з ним рудий...

Я повернувся: на краю площ, бля самого парапету, за розвантаженою купою бочок з зображенням виноградно лози, яку викарбували на дошках, стояла невелика група людей. Дво з них жарко сперечалися. Вусатий чолов'яга, одягнений бльш-менш пристойно, сердито жестикулював та щось доказував ншому, схожому на купця. Навколо них згрудилися деклька пдозрлих особистостей, серед яких був рудий кремезний мужичок, на якого вказував Василь. Я помтив, що на ремен у нього висв чималий нж.

– Це вн... вн... вн.., - затараторив Ликових.

– Грабжник?

– Так-так... х було тро... а цей мене схопив за горло та трусив, наче грушу...

– А нш хто? Не знаш?

Василь завзято замахав головою, того дивись зараз вдрветься.

Я прикинув розклади. Отже вусань, який скорш за все був за головного серед цього рзномастого натовпу, щось вимагав вд купця. Сумнваюся, що ми з Василем спостергали пограбування. Принаймн вдкрите... Мабуть купець просто намагався домовитись з мсцевими злодюжками, щоб не чпали його товар.