Частина друга

– Так! Ясно, - кинув я, тут же наказав Ликових чекати бля лхтаря.

– Ви що збиратесь робити?
– перелякався Василь.

– Поки сам не знаю, - знизав я плечима та рушив до бочок.

Мене швидко помтили назустрч виступили дво чоловкв. Мж ншим також озброних ножами.

Я помтив хн дивн бляхи, зроблен по мсцевй мод. На них красувався кабан.

Перегородивши шлях, один з чоловкв нахабно спитав:

– Т чо, нмощний?

– Ну... розмова ... до того рудого...

– Чо?

– Вуха заклало? Йди продуй!

Чоловк отетеревв. Вн тут же потягнувся до ножа на ремен. Я схопив його трохи вище кист великим пальцем натиснув на м'язи, одночасно намагаючись утримати вд можливост витягнути зброю. Судячи по пиц, я зробив йому боляче. Чолов'яга секунду-другу боровся, але все ж кинув спробу оголити лезо.

– Чо там тако? А, Новк?
– звернув свою увагу вусань.

Вн вдступив вд купця та втупився на мене.

– Поговорити б хотлося, - кинув я, вдштовхуючи хлопця з ножем убк.
– Ось з цим сонцеволосим.

Вусань з подивом глянув на свого пдручного та розгублено спитав:

– С н--м? А ти кто такой?

– Людина... А ти?

– Ну ти дрзкй!

– Ето Жрх, дурнь!
– просипв мен Новк. Вн сердито потирав зап'ястя.

– Ну, Жерех, чи Короп... проте також мабуть людина?
– голосно кинув я.

– Жрх, дай лучьш я му рога обламаю!
– крикнув рудий.

– Хмм! Успца, - зщулився ватажок.
– Ну чво ти хочш от мого чловка?
– спитав вн.
– Можш говорть прямо мн...

– Хочу Свтло в його серце впустити, - вдповв я.

– Хмм!
– знову хмикнув Жерех.
– А ти служтль цркв?

– Не зовсм... просто про благо дбаю... Вважаю, що людям треба допомагати слдкувати за власним станом душ, за чистотою скри... Направляти на шлях очищення.

Поки говорив, мен чомусь пригадалась ельфйка бля каплиц. Мабуть, я зараз для Жереха в чомусь нагадую .

– что ж такова натворл сонцволосий?
– недобре посмхнувся ватажок.
– Какой грх он допустл?

– Дзнався, що сталася на портово площ жахлива подя!
– в тон ватажку вдповв я. Ми з ним схрестились поглядами.
– виною тому вчинок тво людини, Жереху. Вн з товаришами напав на беззахисну людину пограбував до нитки. Яка ж це несправедливсть! Який це грх!

Ватажок поправив сво чорн вуса, з посмшкою подивився на пдручних. В його очах промайнула дика скорка, яка бува у тих, що не вважають життя ншо людини цннстю.

– Слиш ти!
– заступився той, якому я пом'яв руку.
– Н хотл би до Тнсеса отправца? С нм обсудть вопроси грха скуплня?

– Тхо, Новк, - пдняв руку Жерех.
– Чловк что-то мт протв мня... То ж нхай повдат!

– А я все сказав... Додам лише, якщо ти захищаш свою людину, то роздляш з нею грх.

– Хмм! Любопитная сторя. чм ми можм... откупца?

– По-перше, стати на шлях виправлення, - вд цих слв мен самому смшно стало.
– А по-друге - повернути награбоване.

Жерех розреготався.

– Ти, парнь, мн опрдлйоно нравшся. пошутть умш, дозволенова н прступаш... Поетому можеш бжать отсль живим-здоровим.

– Ну, ти ж розумш, що цього не буде, - цього разу я вже не жартував.

Ми знову зустрлись поглядами з Жерехом. Не скажу, що я не нервував. Але врешт-решт заплигнув в так хащ, що вдступати вже точно не можна. Тльки вперед... вперед...

– Н меча... н ножа... даж дубнк нт, - якось розлого промовив вн.

– Как сврр... настоящй сврр...

– Дозволь я му сйчас.., - рвався помститися Новк.

– Угомонсь! Он через тебя прошйол, словно через открити настж двер. Знаю я такой народец. У нго, Новк, даж на лбу напсано, что сврнуть тб шю, как на брущатку сплюнуть. Ето, братци, сврр!

– Що?
– не второпав я.
– Що ти сказав?

Жерех вдмахнувся, мов , прохали, та спитав, кого вони образили.

– Василя Ликових.

– Хмм! Ликових... Ликових... Н помню такова...

Я кинув головою убк лхтаря, пд яким одиноко стояв Василь. Жерех зщулився, намагаючись пригадати, та згодом пробубонв:

– А-а... етот замухришка...

Вн розсмявся, але вже по-доброму, чого сказати чесно, я не очкував. А потм додав:

– во, мжду прочм, сво ж "заказал"... Я так понял, что мшал он м.... Очнь мшал!

– Чим?

– Трудно сказать... да ми н спрашвам... Можт, мастр он получьш, чм он. А людская завсть, сам знаш, вщ страшная... А люд он гнловати... Поврь, я в том толк понмаю. м би днг отхватть... побольш. А ми твово яхонтова даж пожалл кончать н стал. Кнул в канаву на том разошлсь.

– А нструмент?

– нструмнт? Кто во знат...

– Врод, в Кузн снсл... Смйону Копилю, - промовив за спиною ватажка рудий.
– На прплавку.

– Шкода, - труснув я головою.
– Так що робити-то будемо?

Жерех здивувався. Вн поправив вуса, а потм клацнув язиком та сказав:

– Когда убйца дйот на поводу у справедливост, то дло кнчаться страшно... для всх...

– Який вбивця?

– Ти, паря, дурака н валяй... Шагай по добру, по здорову, пока н позно.

тут до мене дйшло, що вн мене вважа вбивцею. А вдсутнсть збро... принаймн видимо... примушу його не нападати на мене. Саме вдсутнсть збро, я не обмовився.

– Сводня разойдйомся мром, - повторив Жерех.
– Ну а потом, каждий сам по сб... Н всм позволтльно так со мной говорть, как ето сдлал ти. Уяснл?

Я кивнув на прощання та пшов до Василя. А в голов мж тим гупа, наче по порожнй бочц.

– О, Сарне!
– кинувся до мене Ликових.
– Н-ну навщо ви так ризикували?
– тремтячим голосом промовив вн.
– Навщо?

Я не знав, що сказати. Мабуть, тому що дурний? Добре, що все добре скнчилося...

Подумав про те, раптом згадав, як був свдком розмови одного старого, що сидв на корабл до Новограда, в оточення свох внукв, поважного ельфа, який приндячись, спитав, мов, що треба для того, аби бути доброю людиною. Як для того треба виконувати умови.

– Тльки не кажть, що треба бути безкорисливим... догоджати... От не поврю!
– казав ельф.

– Ви просто зараз не можете цього зрозумти, - вдповдав старий. ц слова в'язали ельфа за живе. Вн навть набундючився, наче ндик.
– А от спитайте у кого-небудь... спитайте, чи потрбн добру причини, щоб бути добром?.. Н. Безумовно, що н! Ось тому воно завжди перемага зло... Добрй людин не треба причини, щоб залишатися доброю.

Почулися заперечення, але старий знову повторився, що ельф просто зараз не може цього зрозумти.