Факир
Шрифт:
– Стоп!
– вигукнув власник "Прер".
– Господь не кида нас! Як добре, що я про це згадав! вихд!! Десь з мсяць тому до мене заходив на яхт мй давнй друг. з Салонкв. Адвокат Арчибальд Мну, ти ж його знаш, Феодоросе. залишив три двадцятилтров канстри. Тод було втряно, яхта йшла лише пд втрилом. Вони там, де запчастини до "Делавара"... Цього вистачить, щоб дстатися материка?
– Так. Ще й залишиться.
дея Феодоросов сподобалась. Та й не тльки йому.
– Чудово, - труснув кулаками порть.
– З вашого дозволу, мстере Казандзакс, я огляну катер, - мовив Богдан, якого розбирала нетерплячка. А раптом знайде щось цкаве?
– Та будь ласка.
Лисиця
– Весело тут у нас, - засмявся "крзь сльози", коли повернувся на палубу.
– з бакв зробили решето. Теж сокира. Та й акумуляторам кнець.
Чорн тони й дал розпливались без того сумною картиною.
– Ого, - здивувався Тейлор, - сокирний маняк якийсь... Ста все цкавше... Не заздрю я нам, джентльмени...
– розраховумо тепер лиш на себе, - вдгукнувся Лисиця.
– Запасн акумулятори нби ... Так же, Феодоросе?
– зосереджено поцкавився Казандзакс.
– Так, - кивнув слухняний Феодорос.
– А от баки... Зварювальний апарат у тебе працю?
– Ви ж мене знате.
Феодорос "сотворив" незадоволену мну.
– Та знаю, знаю - вдмахнувся Казандзакс.
– За скльки впорашся?
– Та..
– Що за "та?" - пдвищив тон хазян.
– Тут... таке...
– Та не тягни ти кота за хвоста...
– Казандзакс починав закипати.
– Яке "таке"?.. Та кажи вже, няк не отелишся...
– Перед тим як варити, баки треба прогазувати.
– То хто тоб не да?
– А на чому?
– Запусти дизеля...
– А солярка?
– Ддько...
Казандзакс ударив поручень. Той витримав стйко. Навть не образився.
– Придумай що-небудь...
У Феодороса збльшились оч. Але вн нчого не вдповв.
– Отже, золяця. День перший, - блимнув сумним жартом поет. Але той одразу ж розчинився в тривоз. Напруженй. Лиховснй. Тамничй. Вона зараз правила бал.
27 вересня 1993 року, острв Авг, 16 год. 22 хв.
Зупинилися бля двст тринадцятого номера. Богдан дстав ключа , вдмкнувши, пропустив поета вперед.
– Що це?
– вигукнув Марк.
У клькох сантиметрах вд порогу лежав згорнутий учетверо папрець.
– Не зна-а-а-ю, - протяг Лисиця, уважно дивлячись на знахдку.
– Ми ж разом виходили. нчого тут не лежало. Може, це хтось бацилу яку пдкинув? Чи отруту?
– Не думаю, - заперечив Тейлор, пднмаючи "об'кт". Повертвши, видав:
Не рви листа, не дочитавши,
Зробити це ти встигнеш завше,
Послухай краще з серця т слова,
Котр людина добува покохавши.
– Ви знову за сво штучки?
– починав нервувати Богдан.
– З такими речами треба обережно.
– Треба... хоча засторога - штука правильна. Але...
Вн обережно розгорнув. Папрець засяно рядками рвних друкованих лтер. Почав неголосно читати: "Двом детективам, що видають себе за нормальних (закреслено) звичайних людей. Шановн джентльмени! З першого ж погляду я зрозумв, хто ви насправд. Тут у мене око направлене. Але суть в ншому. Я бачу, що ви вже почали розслдування. правильно зробили. Багато хто дума, що Лукаса спровадив на той свт син мстера Казандзакса. Ну й нехай. Так навть краще. Але останн под говорять про нше. Це ж не нещасний випадок. Це - сплановане вбивство. Вважаю свом обов'язком, обов'язком чесно людини, допомогти вам. тому повдомляю: зовсм випадково я почув розмову подружжя Брссон. Розлючений чоловк сказав: "Я вас обох уб'ю. Спочатку його, а потм - тебе". Жнка м'яко й улесливо заперечила: "Невже, Альбере, ти поврив отому пдлому наклепу?" Чоловк: "Диму, моя люба, без вогню не бува. До того ж одного разу ти вже виблагала в мене пробачення. Бльше не розраховуйте. Н ти, н вн. Досить. Терпець уврвався". Гадаю, тепер для викриття злочинця вам залишиться докласти небагато зусиль. справедливсть буде встановлено. А я тльки цього й хочу. Залишаюсь нкогнто. Доброзичливець".
Лисиця узяв "листа", оглянув з ншого боку, а потм рончно мовив:
– Ну, що, мстере "детектив"?
– повернув папрець поетов.
– Крига скресла?
– Та-а-ак, цкаво, - сухо вдповв поет, заглиблений у роздуми.
– Я б сказав, навть цкавше, нж цкаво, - мовив Богдан, сдаючи в крсло.
Тейлор теж св дстав сигарети:
– Я засмалю?
Лисиця повльно кивнув. Утома давалася взнаки. Опинившись у крсл, трохи розслабився.
Поет задимв. Вн теж утомився. Та вдпочивати не давали думки. Бентежн. Спантеличен. Зухвал. День тими тривогами туго набитий, мов товстий гаман гршми. Дивна смерть Лукаса, вандальн вибрики "сокирного маняка", тепер ось це анонмне "послання"... Який там вдпочинок? Про нього лиш можна помряти. Хоч хали сюди якраз вдпочивати.
Та Богданов не сидлося. Вн зввся, понишпорив у шаф й повернувся, тримаючи стрлу. Перший "Привт вд Ункаса". Поклав зброю на журнальний столик. Дстав фотограф мертвого "Дволикого", сво креслення-розрахунки, "послання" вд анонма. Псля всього на стл лг маленький пакуночок з паперово серветки. Обережно розгорнув. Посеред блого тла синв вдламок язичка блискавки "adi...". Решта букв залишилися "вдома". Коли Тейлор вдрвав погляд вд "об'кта" встромив у Лисицю, той сказав:
– Це "adi..." я знайшов на катер. Бля бакв. Альбер?
– Точно!
– загорвся Тейлор.
– У нього на лвй кишен тенски цього шматочка нема. Вн?
– Як варант,- резюмував "мстер Фокс".
– Мг згубитися, коли йшли з Прея. Тримався слабенько. От вдпав. Тому це так, маленький натяк...
Тейлор дстав з-за пазухи довгу барвисту пр'ну. теж поклав. Але окремо.
– Колекця...
– сказав багатозначно й затягнувся.
– Маестро Холмс зараз би оглянув , до фантастичного точно й повчально виправив Ватсона , не встаючи з крсла, назвав би м'я вбивц. Й на тому можна було б ставити крапку. Але...
– Було б непогано, - погодився Богдан.
– ми б соб мирно вдпочивали.
– Мрйливо пдпустив оч.
– Однак...
– Мрйливсть як втром здуло.
– Те проклятуще "але"...
– Вд не не лишилося й слду.
– воно не дасть нам спокою. Тому...
– Зате з'явилась усмшка.
– Як заповдав великий Мюнхгаузен,– пдняв угору вказвний палець, - треба витягувати себе за волосся. Час вд часу. з будь-якого болота... Мамо ж не менше кла з гаком мозку (принаймн на двох). Спльними зусиллями... Та й помчник об'явився. Такий соб "А. Н. Онм". Це ж добре! Навть якщо його нформаця й не дасть нчого.