Факир

Лисиця запитав, а руки сам поривалися до Казандзакса. Затиснути рота. Тому що боявся вдповд. Бо знав . Чи передчував.

– Н.

Порть вдповв без емоцй. Чи вмло х погасив. Чи вони вже перегорли. Чи х не було зовсм. В останн нхто не врив.

Обличчя Казандзакса лишалося спокйним. Нби зараз домовлялися про екскурсю островом. Чи збиралися на пляж.

– Коли я вийшов з номера мстера Лукаса, ну, тод, як його знайшли, рушив коридором, мене затримав мстер Скарпсверд. Ну, такий блондин трошки за п'ятдесят. Швед. Завжди з дамою свою ходить... Так от вн клька хвилин мене не вдпускав. Плв про Химин кури. Запитував, де б можна половити рибу. Щось таке. Нби тод якраз для цього час. Чи вн справд не знав? Я хотв його швиденько позбутися, але вн ледь не руками мене тримав. Коли усе ж вдчепився, кинувся сюди. Та побачив ось це.

Порть кивнув на розгардяш. Ус подивилися. Сумно. Трагчно. Приречено. З апокалптичним вдблиском в очах.

– Ну й що тепер?
– запитав по якйсь хвильц Богдан.

Казандзакс пдвв порожн оч. Крзь них сочилася Сахара. Рвномрно й убивчо. Без аннайменших шансв на порятунок.

– Я велв Феодоросов дстатися материка й сповстити полцю. Це вже занадто. Мен ц гри надокучили.

– А що вдомо про сокиру?
– поцкавився Тейлор.

Порть перевв утомлено-пустельний погляд на поета й вдповв:

– Андреас каже, що вона зникла... Весь нвентар збергаться в сарайчику. Вн нколи не замикаться. Так що взяти там сокиру - робота неважка. зловмисник зробив.

– Ви говорите "зловмисник"?
– докинув Лисиця.
– А чому, скажмо, не "зловмисники"?

– А ви гадате, що тут х цла зграя?

"Кривсть" посмшки Казандзакса перевершила всю можливу статистику. Навть заскочила до неможливо. Але "у межах похибки".

– Не знаю, - знизав плечима Богдан, - та, судячи з ваших слв, "свом" ви довряте?

– Так, - упевнено, з нечуваною ранше твердстю, вдповв Казандзакс, показавши, що емоц в нього таки .

– Ц люди в мене не перший рк, - офцйно мовив вн, - жодному я не маю чим доркнути. Ус - чесн, вддан й старанн. Майже родина.

– Отже, коло пдозрюваних замикаться на вдпочивальниках, - урочисто пдсумував Лисиця.

Порть вдповв мовчанням.

– А де зараз Мартн?
– запитав Тейлор, його слова прозвучали зловсним натяком.

Мстер Казандзакс стрепенувся й глянув на поета. Поглядом Медузи Горгони. Вд якого завжди кам'янють. Та минуло клька секунд, а Марк цього все не робив. Може, вн не людина?

– У свой кмнат, - нарешт вдповв мстер Казандзакс вдвв погляд.

Богдана теж боляче кольнуло Тейлорове запитання. Чого це вн так узявся до бдолашного хлопця? Чи не через пр'ну, бува? Але ж убивство через вкно неможливе. поет нби погодився з цим.

Двер вдчинилися, й на пороз з'явився захеканий Феодорос. Вираз обличчя мав такий, наче тльки-но видерся з могутнх лап Кнг Конга, але велетенська мавпа, не бажаючи втрачати здобич, женеться за вткачем, дихаючи в потилицю.

– Хазяне, - мовив вн, часто дихаючи, - це якась маячня. дотизм! Дться щось неймоврне!

Усх пробив страшний здогад: Феодорос принс нову лиху звстку. , на жаль, не помилилися.

– Усю солярку - з цистерн у сховищ, з бакв "Делавара" - випущено, - приречено сповстив вн.

– Як?!

Обличчя Казандзакса вкрилося жахом. Наче в його серц запустили нфарктний механзм сповстили про це.

– Не знаю.
– з порть жах перекинувся й на Феодороса.
– Я пшов до причалу, дивлюсь, а бля "Делавара"... Я одразу до вас.

– Що ти верзеш?
– зввся хазян.
– Тебе часом змй зелений не покусав? Цього не може бути!

– Краще б покусав.
– Схоже, Феодорос не вмв ображатися.
– Це правда...

Мстер Казандзакс вдмовлявся врити. Однак варантв не мав. Поставлений невдомим режисером, жахливий фарс, що розпочався вбивством Лукаса, продовжуться у все нових актах.

– Гаразд, ходмо, - мовив порть й першим вийшов з кмнати. Сумний, майже траурний, "почет" рушив слдом.

Глава V. "Орден детективв"

27 вересня 1993 року, острв Авг, 15 год. 39 хв.

Море дихало споком. Далина вигравала синявою. Втерець примно бавився з усм, що траплялося на шляху. Картина на вс груди волала: людоньки, живть! насолоджуйтесь! радйте! Однак... На остров заховався той (а може - й т), хто вперто хотв усе змнити. Перелаштувати пд свй убивчий сценарй. Пд сво жахлив плани. поки йому це вдавалося.

"Делавар" сонно погойдувався на лагдних хвильках. Т мирно хлюпались об бетонн пал й стальну обшивку катера. Виконували вчну роботу. Побачене знову засочилось дилчнстю. Заважало врити, що коться жахливе та незрозумле. ця розбурхана незрозумлсть множила жах на всм. Хоча н. На всмдесят.

Пдйшли. Набридливо тхнуло соляркою. Ого! Довкола катера велика масна пляма вигравала на вод рзнобарв'ям веселкових кольорв. Можна замилуватися (кольори - виразн, яскрав). От тльки загадковсть останнх подй не давала це зробити. Та й краса ця несла отруту й смерть. пдтверджувала правдивсть звстки. Все. Тепер точно робнзони крузо. Ус. Без виняткв поправок. На вк стать. Нацональнсть мсце, де мешкали.

– Так, цка-а-а-ва сторя, - протягнув Казандзакс, коли опинились на катер.
– цистерни теж порожн...

– Суща правда, хазяне, - крякнув Феодорос.
– Скоро можна бурити свердловини й добувати готову соляру.

– А ти гуморист...
– Порть пожбурив у Феодороса хиднстю.
– Правда, жарти тво чомусь завжди не до ладу. Смшся тод, коли всм плакати хочеться.

– А я й жартую, аби не заплакати.

Феодорос сказав це щиро.

– Он воно щ-о-о-о-о, - дстаючи сигарету, соб протягнув мстер Казандзакс.
– Мудро. Тод вибач.

Феодорос усмхнувся, а мстер Казандзакс отямився й сигарету заховав.

– Жорсток гри, - сухо мовив Богдан.
– Радостанця. Солярка... Комусь ну дуже вже кортить не дати нам викликати полцю. Хоче виграти час. Отже, й дал вдтягуватиме цю "щасливу мить". Але ж сам вн звдси не зможе здимти. Упевнений, що добре замаскувався? Чи домасковуться?

– А не може бути так, - сказав поет, - що його звдси заберуть. Пдйде катер (скажмо, вноч) - шукай втру в пол... Чи, той, у мор...

– Точно!
– "нажачився" Лисиця.
– Чтко спрацювали. Клер знав про Мартна. От розграли спектакль. Уколошкали Лукаса. А тягнуть час, щоб красиво накивати п'ятами.