Факир

– Чи й, може, виявиться вдвертою фальшивкою. Щоб збити нас з пантелику.

Тейлор почав пдпалювати нову сигарету.

– Теж може бути.
– Лисиця став серйозним ближче пдсунувся до "колекц".
– Отже. Мстера Лукаса вбито стрлою "Ункаса".
– Узяв , наче це прикличе магю розслдування рвоне вперед.
– Логчна думка: це мг зробити тльки бдолашний Мартн, бо в нього, буцмто, нема алб. Нхто - н мс Стефанопулос, н решта - не бачив хлопця тод, коли плюс-мнус сталося вбивство.

– Так. Логчно, - зауважив поет.
– По-перше, пригадайте його безглузд погрози. По-друге, - вн теж узяв "шматочок маг", - пр'на. Деталь з наряду "Ункаса". Знайдена там, де мусив бути ймоврний убивця. це - не випадковсть.

– Скрегочучи зубами, але можу погодитись.
– Лисиця напружився.
– Але ж ви на власн оч бачили, що через вкно убити нереально.

– Не заперечую.
– Поет наче й вдступив, але з мсця не зрушив.
– все ж, можливий варант, що "Ункас" зрозумв це якраз тод, коли засв у кущах. Там згубив пр'ну. А потм зайшов через двер, пдстрелив Лукаса й нсценував убивство через вкно.

– ...з тим, щоби виправдати загублену в кущах пр'ну, - засмявся Лисиця.
– А потм - понвечив батькову радостанцю познущався над катером. це все тому, що побачив у "Дволикому" "дитину зла" - "свого одвчного ворога"? Ха-ха-ха! Три рази.
– Лисиця взявся за живт.
– Зараз реготатиму. Н, - продовжив вн, ставши серйозним, - дуже вже велика пррва мж "боротьбою "Ункаса" з злом" та реальною смертю Лукаса. Ну... всма загадковими подями... Ви багато приписуте цьому юнаков. Його розум таку махину не потягне.

Тепер усмхатись надйшла черга Тейлоров:

– Якби мж злочином злочинцем снувала хоч якась вдповднсть, цей свт нарекли б "справедливим".

Поет вдчув гордсть вд сказаного. "Тягнуло" на афоризм. Запишався.

– Так, - закивав Богдан, - але погодьтесь: додуматися до того, щоб залишити острв без зв'язку з материком... Це вже занадто. логки не видно. Навщо це йому? Та й на що сподваться? За п'ять днв приходить вантаж з продуктами. тод полцю все одно сповстять. Не знати про це хлопець не мг. все-таки зробив? Навщо?

Тейлор знизав плечима й нчого не сказав.

– Правильно, - пшов у наступ Лисиця.
– Тому що вн до цього не-при-чет-ний. Усе зроблено, щоб тльки виграти час. Який катастрофчно потрбен убивц. Але для чого?..
– Лисиця налг на спинку.
– До того ж Мартн - пд "хатнм арештом". З леною...
– Задумався.
– Н, - покрутив головою.
– Вн цього не робив. Та й не здатний. Плюс - розповдь садвника. Це не Мартн.

– А раптом вантаж - не прийде?
– Тейлор пустив у бй резерви.

– Це ж чому?
– здивувався Богдан.

– Усе може бути...
– напустив флософ поет.

– Ага.
– рончн кивки.
– Його торпедують... Мартн... Стрлою... Щоб остаточно нас золювати... Що за апокалпсис?

– Не знаю.

Вдповдь утомлена. Й не задоволена свом творцем. Чи, може, усм свтом.

– Таке дться... Жах... Аж не вриться... Що все це з мною...
– Тейлор задумався, а потм додав: - Справд - це не "Ункас"... Убивство... золяця... Переведення стрлок... Пдозру кладуть на бдолашного хлопця. Ображеного природою. Вдчуваться якщо не досвдчена рука, то, принаймн, холодний розум. Противник не з слабакв. То що, приймамо виклик, мстере Богдан?

Лисиця саме згадував початок вояжу на Авг. Коли тльки-но вийшов з дверей пд'зду, дорогу перебг чорний кт. Але "курортник" так поспшав, що й забувся поплювати через плече. от тепер маш. Халепа з халеп. Та вдступати вже нкуди. Навть - якби й хотлось. Але... не хотлося. Зовсм.

– А що ж нам залишаться робити?
– вдповв питанням.
– мене турбу одне. Н, навть не те, хто вбивця. Навщо йому от п'ять днв? Чи не готу вн, бува, нового злочину?

– Та й сокиру не знайдено, - пожартував Марк.
– А раптом нею хочуть спровадити на той свт ще когось?

– Усе може бути.
– Богдан сказав, нби за нерцю. А думав, схоже, про нше.
– Отже, вбивця зайшов через двер, пдстрелив Лукаса, а тод нсценував, нби усе зроблено через вкно.

Тейлор ураз наче стрепенувся. Зробився серйозним.

– Ви говорите: "пдстрелив"?
– запитав вн, на обличч почав розгоратися здогад.

– Ну, - не зрозумв Богдан.
– А як ще можна вбити стрлою? Чи...

Поет узяв зброю , наче мимохть, вертячи стрлу в руках, сказав:

– Просто встромити в тло. Руками. Дужими... Ану ж дайте мен оту цидулку.

Богдан пдкорився.

Тейлор глянув у текст, потм пдвв на Лисицю оч й мовив:

– Це цлком можливо.

– Що?!

– Пригадуте? Вчора, коли ми розмовляли з Лукасом та Крстн, до нас пдйшов мстер Брссон?

– Так.

– Хтось його запитав про участь у турнр. Брссон прохопився, що в молодост займався стрльбою з лука, а тенс - не його стихя.

– Точно-точно, - мовив ошелешений Богдан.
– Добре, що ви про це згадали. Хоча... Може, це - звичайна випадковсть.

– Дв випадковост - це вже закономрнсть. Хай там як, а про це забувати не треба. Таке теж може бути.

– А я не поспшав би довряти цй писанин.
– Богдан узяв листа.
– Може, тут нема й крихти правди.
– Став уважно розглядати.
– Папр звичайний. Написано кульковою ручкою. Букви рвн, чтк.

– Автор ма калграфчний почерк?

– Не обов'язково. нколи бува так, що пише людина жахливими карлючками, а почина "друкувати" - виходить на диво акуратно. Тут може бути те ж саме. наш вельмишановний доброзичливець постарався далеченько заховатися.

– Можна?
– Поет указав на аркуш.

Богдан передав сказав:

– Якби його на експертизу разом з почерками всх мешканцв...

Тейлор розчаровано розвв руками й покрутив головою. Потм теж обдивився папрець. Н. Нчого. Хоча - стоп... Хвилиночку... Пднс до носа й принюхався. Збоку - дивно й навть смшно. Але нхто, крм Богдана, цього зараз не бачив. А Лисиц не до смху. Розслдування. Рч апрор серйозна.

– Лосьйон псля голння "Джлетт", - сказав Марк, коли закнчив "процедуру".
– У мене теж такий. Купив учора на вокзал. У маленькй крамничц з дивною назвою. Якось там з викрутасами... Ет, не пригадаю. Я ще тод клька разв повторив, щоб запам'ятати. Але забув. Та й Господь з нею.